Рішення № 91267672, 02.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року Справа № 160/8758/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання дій протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 , пенсії з 01.08.2018 року, та бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 , заборгованості по пенсії за період з 01.08.2018 року по 01.02.2019 року - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , пенсію за віком за період з 01.08.2018 року по 01.02.2019 року у розмірі 29 693 (двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 40 копійок.

В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що з огляду на те, що дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії за віком та бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.08. 2019 р. по 01.02.2019 р. призвели до порушення відповідачем його прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення, такі порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання цих дій та бездіяльності протиправними. Та для належного та ефективного відновлення порушених прав, наявні усі підстави для зобов`язання органу пенсійного фонду виплатити суму заборгованості.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/8758/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 30.07.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

17.08.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач висловлює незгоду з вимогами позову та вказує, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 01.04.2017 №0000228445, перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.04.2017, згідно заяви від 06.06.2017 року про взяття на облік та витребування пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України м. Красний Лиман Донецької області та отримує пенсію за віком за Списком № 1. У серпні 2018 на підставі отриманих списків із інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон із числа внутрішньо переміщених осіб, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.08.2018. За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 звернувся до Головного управління з заявою від 07.09.2018. Рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Першотравенської міської ради (витяг з протоколу №110 від 29.10.2018) Позивачу були відновлені соціальні виплати. Згідно витягу з програми ІКІС ПФУ ППВП (рішення про перерахунок пенсії) ОСОБА_1 було поновлено нарахування пенсії з 01.08.2018. Відповідно до протоколу від 22.01.2019 за період з серпня .2018 по січень 2019 ОСОБА_1 нараховано пенсійних виплат на загальну суму 29693,40 грн. Відповідно до абз.20 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №788) суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час нараховані пенсійні виплати позивача за період з 01.08.2018 по 31.01.2019 обліковуються в Пенсійному фонді України, згідно п.1 вищезазначеної постанови, та будуть виплачені після затвердження окремого порядку. З огляду на вищезазначене, Головне управління діяло в межах повноважень та відповідно вимог чинного законодавства.

До відзиву на вимогу суду додані матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» (зі змінами та доповненнями) та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

У відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, до фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 07.09.2018 року № 0000228445 та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Межівський район Дніпропетровської області) як внутрішньо переміщена особа, яка отримує пенсію за віком за Списком №1.

У серпні 2018 року позивачу було зупинено виплату пенсії на підставі отриманих списків із інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон із числа внутрішньо переміщених осіб.

На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Виконавчому комітеті Першотравенської міської ради від 29.10.2018 року №110 виплату пенсії було поновлено з 01.08.2018 року.

Відповідно до протоколу від 22.01.2019 р. за період з серпня 2018 р. по січень 2019 р. ОСОБА_1 нараховано пенсійних виплат на загальну суму 29693,40 грн., які обліковуються в органах пенсійного фонду.

Позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про виплату заборгованості.

Листом від 11.12.2019 року №8783/В - 09, позивачу повідомлено, що відповідно до Постанови КМУ від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що суми пенсій, які не виплачені за період, до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні пояснення причин невиплати суми боргу містяться у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, наявність заборгованість по сплаті пенсійних виплат за період з 01 серпня 2018 року по 01 лютого 2019 року, в загальній сумі 29 693,40 грн. відповідачем визнається.

Спірним при розгляді даної справи є саме невиплата позивачу такої заборгованості.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

При цьому, згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підверджується; довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону № 1058-IV).

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що орган Пенсійного фонду України має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості з виплати пенсії з березня 2015 року по листопад 2019 року.

Крім того, наявність заборгованості з виплати пенсії у період з березня 2015 року по листопад 2019 року підтверджується у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Крім того, згідно частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 Порядку № 509 передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 6 Порядку № 509 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав управлінням праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання суб`єкта владних повноважень на відсутність порядку виплати за минулий період жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством та Конституцією України.

Судом не враховуються в якості обґрунтування правомірності невиплати утвореної заборгованості по пенсії за минулий період посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335.

Зокрема, відповідач у листі посилається на пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яким визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, посилання відповідача на відсутність такого порядку жодним чином не може бути підставою для обмеження виплати пенсії, що гарантована законодавством України.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії" щодо застосування принципу "належного урядування", згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За приписами статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Приписами частини другої статті 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки, виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з неправомірними діями управління Пенсійного фонду України, то відповідно до статті 46 Закону № 1058, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлені з моменту їх припинення.

Матеріалами справи підтверджено, що виплати пенсії позивачу поновлені згідно протоколу №110 від 29.10.2018 р.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

За таких обставин, відсутність відповідного порядку щодо виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, як і не розроблення Кабінетом Міністрів України відповідних механізмів проведення таких виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.

У даному спорі суд керується також правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.

З урахуванням викладеного, дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії, бездіяльність щодо невиплати позивачу утвореної заборгованості суд визнає протиправними, оскільки суперечать Конституції України та Закону № 1058-IV, а тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити пенсію за вказаний період з метою належного та ефективного відновлення його порушених прав.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову у обраний позивачем спосіб захисту.

В порядку розподілу судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області про визнання дій протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити;

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 , пенсії з 01.08.2018 року, та бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 , заборгованості по пенсії за період з 01.08.2018 року по 01.02.2019 року - протиправними;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 , пенсію за віком за період з 01.08.2018 року по 01.02.2019 року у розмірі 29 693 (двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто три) гривні 40 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова