Рішення № 91267180, 31.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 серпня 2020 р. Справа № 120/2679/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнати протиправним та скасувати наказ, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 квітня 2020 року № 2-9136/15-20-СГ про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області; зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду колективного клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на кожного окремо, на території Пилипо-Борівської сільської ради, Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523984600:02:000:0323, наказом від 22 квітня 2020 року № 2-9136/15-20-СГ відмовлено позивачеві у наданні відповідного дозволу. На переконання представника позивача, підстава відмови в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою не відповідає Земельному кодексу України (далі - ЗК України). Відтак, наказ відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а порушене право відновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання вказаної земельної ділянки. Таку вимогу вважає правильно обраним способом захисту порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 26 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

20 липня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути сформована шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються на підставі технічної документації із землеустрою. У свою чергу, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Тому, оскільки, за інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 0523948600:02:000:0323 (частину з якої, розміром 2,0 га бажає отримати ОСОБА_1 ) цільове призначення визначено як землі запасу (код 16.00), а позивач бажає сформувати земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код 01.03), то останній мав би звернутись із клопотанням про виготовлення проекту землеустрою, а не технічної документації.

Стосовно вимоги зобов`язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представником відповідача зазначається, таке. Суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. Виключно визначеним законом органом (посадовою особою) і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно з Конституцією України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами, які не відносяться до гілок законодавчої та виконавчої влади (рішення Конституційного Суду України у справі № 6-рп/99 від 24 червня 1999 року).

Відповідь на відзив та заперечення сторонами до суду подано не було.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що від 27 лютого 2020 року позивач разом з ОСОБА_1 звернуся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та просив надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за межами Калинківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523984600:02:000:0323. До клопотання додано графічний матеріал (викопіювання) із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду вказаного клопотання наказом від 22 квітня 2020 року №2-9136/15-20-СГ відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, посилаючись на ч.ч. 1-4 ст. 79-1; ч.ч. 6-7 ст. 118; ч. 4 ст. 122 ЗК України та на Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки підставою для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надання дозволу на її розроблення, у першу чергу, являються документи, які підтверджують, що на земельну ділянку виникло право власності (користування) тобто земельна ділянка визначена як об`єкт цивільних прав (сформована). У свою чергу, пунктом 2 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Також у оскаржуваному наказі зазначено, що у першу чергу для розроблення такої документації необхідні документи, які підтверджують виникнення права власності (користування) на земельну ділянку до 2004 року або внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (присвоєний кадастровий номер). В інших випадках розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянку у власність або користування.

Незгода позивача із такою відмовою зумовила його звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу в частині відмови у зв`язку з необхідністю надати документи, які підтверджують виникнення права власності (користування) на земельну ділянку до 2004 року або внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (присвоєний кадастровий номер), суд зазначає таке.

Частиною 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53 (далі - Положення №53).

Відповідно до пункту 1 Положення № 53 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення № 53 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу надати для отримання дозволу.

На переконання суду, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, пропонуючи надати документи, які підтверджують виникнення права власності (користування) на земельну ділянку до 2004 року або внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, фактично перекладає на позивача обов`язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Крім того, суд звертає увагу, що для того щоб графічні матеріали відповідали вимогам ст. 118 ЗК України і вважалися зрозумілими та належними, заявнику достатньо подати роздруківку із Публічної кадастрової карти України, на ній окреслити межі та вказати орієнтовну площу земельної ділянки, яку він планує приватизувати в межах безоплатних норм.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від №812/1264/17 від 09 січня 2020 року.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості.

Серед іншого, така підстава для відмови як необхідність надати документи, які підтверджують виникнення права власності (користування) на земельну ділянку до 2004 року або внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру не передбачена ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Водночас, надаючи правову оцінку доводам представника відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, про те, що бажана позивачем земельна ділянка, за рахунок якої він бажає отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), вже є сформованою із цільовим призначенням - землі запасу (16.00), а відтак зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За приписами частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 1 статті 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена частиною 1 статті 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

В силу положень пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відтак, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Згідно з даними Публічної кадастрової карти, судом встановлено, що бажана позивачем земельна ділянка кадастровий номер 0523984600:02:000:0323 перебуває у державній власності та має цільове призначення - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), землі сільськогосподарського призначення.

Водночас зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Таким чином, оскільки земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер (0523984600:02:000:0323), вона має площі і межі, зміна цільового призначення не відбувається, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Суд критично ставиться щодо посилання відповідача у оскаржуваному наказі як на підставу для відмови на ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки в процесі розгляду справи відповідачем не було наведено жодного аргументу або надано докази, які вказували б на наявність невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто зазначення вказаної норми є формальністю та не підтверджується доводами відповідача та матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про протиправність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 22 квітня 2020 року №2-9136/15-20-СГ в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, то суд зазначає таке.

Абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Пилипо-Борівської сільської ради, Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0523984600:02:000:0323, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 22 квітня 2020 року № 2-9136/15-20-СГ.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та порядок отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.

За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 грн. як за звернення до суду з позовом з однією вимогою немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що 560,53 грн. є пропорційною сумою до 2/3 задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 22 квітня 2020 року № 2-9136/15-20-СГ про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на території Пилипо-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір в сумі 560,53 грн. (п`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят три копійки).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович