Рішення № 91267114, 02.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 вересня 2020 р. Справа № 120/2789/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , поданого від імені та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , діючи як законний представник своєї неповнолітньої дитини, від імені та в її інтересах звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Однак, за результатами розгляду відповідного клопотання відповідач наказом від 09.06.2020 №2-11820/15-20-СГ відмовив у наданні дозволу із посиланням на те, що ОСОБА_1 є неповнолітньої особою.

Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою та такою, що прийнята з підстав не передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до ст. 262 КАС України.

16.07.2020 на адресу суду від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що наказом №2-11820/15-20-СГ від 09.06.2020 неповнолітній ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до частини 7статті 118 Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Частиною першою статті 34 Цивільного кодексу України встановлено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Оскільки в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 не досягла повноліття, Головним управлінням відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Окрім іншого, представником відповідача зазначено, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України лише громадяни України мають право на звернення та отримання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою, тоді як у позивача відсутні необхідні документи, передбачені статтею 5 Закону України "Про громадянство України", зокрема паспорт громадянина України, який підтверджує її статус громадянина, а тому вважає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Що стосується іншої позовної вимоги в частині зобов`язання надати дозвіл на відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, то відповідач звертає увагу суду, що такі вимоги передбачають втручання у дискреційні повноваження останнього, у зв`язку з чим задоволенні бути не можуть. За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 19.09.2017 - ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (матір) є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

06.05.2020 ОСОБА_1 , як законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся із письмовим клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:007:0687, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

До клопотання законним представником ОСОБА_1 додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування, копію свідоцтва про народження неповнолітньої дитини та інформацію ДЗК від 05.05.2020.

За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом «Про відмову у наданні дозволу на розробку документації» від 09.06.2020 за №2-11820/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для садівництва на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки на даний момент ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 вважає відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому за захистом прав своєї неповнолітньої дитини звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. У випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст. 118 ЗК України.

Водночас, у вказаному наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.06.2020 №2-11820/15-20-СГ не зазначає, що має місце невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку. Єдиною підставою для такої відмови слугувало те, що ОСОБА_2 не досягла повноліття та не має повної цивільної дієздатності.

Судом констатовано, що дійсно на момент звернення ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (06.05.2020) та на момент винесення оскаржуваного наказу від 09.06.2020 №2-11820/15-20-СГ, остання не досягла чотирнадцятирічного віку, а відтак відноситься до малолітньою особи в розумінні ч. 1 ст. 31 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому, за змістом частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники.

Матеріали справи свідчать, що в інтересах малолітньої - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якої підписана дана заява. При цьому, як вбачається з із самого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 06.05.2020, до заяви також додано копію свідоцтва про народження та копію паспорта законного представника, що додатково підтверджує правомочність останнього на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в інтересах неповнолітньої дитини.

Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивачки в інтересах правоздатності малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18) постановою від 11 квітня 2018 року.

У той же час, надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, її наступного погодження та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними правочинами за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, в даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 ЦК України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відтак, у суду є підстави вважати, що відповідачем фактично не було розглянуто клопотання позивача та не надано йому оцінку виходячи із вимог частини сьомої статті 118 ЗК України, які визначають підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі.

Крім того, на думку суду, відповідач у своєму відзиві помилково ототожнює поняття набуття громадянства України за народженням з вичерпним переліком документів, які лише підтверджують громадянство України, визначених ст. 5 Закону України «Про громадянство України».

Так, належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, за народженням та з інших підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України, спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства Указом Президента України покладено на Державну міграційну службу України та її територіальні органи.

Згідно з вимогами ст.ст. 6, 7 вказаного Закону громадянство України набувається, зокрема, за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого повторно Томашпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 народилась в смт. Томашпіль, Томашпільський район, Вінницька область, Україна, про що 26.06.2007 складено відповідний актовий запис № 36. Батьками ОСОБА_2 є громадяни України.

Тобто, неповнолітня ОСОБА_2 отримала статус громадянина України не внаслідок наявності одного з визначених у ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документів, а з підстав автоматичного набуття громадянства України за народженням на території України та перебування обох батьків у громадянстві України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що дійсно, хоча малолітня дитина - ОСОБА_2 і не отримала паспорт громадянина України в силу недосягнення достатнього віку, однак, не може вважатись особою, яка не набула громадянства в розумінні Закону України «Про громадянство України».

А тому суб`єктний склад осіб, які мають право на отримання у власність земельної ділянки, визначений ст. 118 ЗК України, поширюється на правовідносини, які виникли у даній адміністративній справі, оскільки неповнолітня ОСОБА_2 є громадянкою України.

У зв`язку із вищевикладеним, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ від 09.06.2020 №2-11820/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, то суд зважає на таке.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В даному випадку у спірних правовідносинах відповідач не розглянув відповідне клопотання заявника у встановленому порядку, оскільки ним не надавалася його оцінка на предмет відповідності вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У цій справі з метою захисту порушеного права, ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву законного представника позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.10.2019 по справі № 814/1959/17.

Зважаючи на те, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою без наведення (встановлення) вичерпних підстав для відмови, передбачених ст. 118 ЗК України, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_1 від 06.05.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 гектари на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.06.2020 №2-11820/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , як законного представника своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 від 06.05.2020 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, землі запасу, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі у власність, яка має кадастровий номер: 0520680200:01:007:0687 та розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в інтересах неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Комар Павло Анатолійович