Постанова № 912647, 28.08.2007, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"28" серпня 2007 р.

Справа № 4/218

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевич А.В. розглянув справу № 4/218

за позовом: Прокурора Бобринецького району Кіровоградської області в інтересах держави, в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград

до відповідача:Бобринецького об'єднання підприємств громадського харчування м. Бобринець Кіровоградська область

про стягнення 5160 грн.

Представники сторін:

від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/20 від 11.01.07;

від відповідача - участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Поштове повідомлення №1905527 вручене відповідачу 26.07.2007 року.

від прокуратури - Ситник Г.М., посвідчення № 444 ;

час прийняття постанови 11 год. 45 хв.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурором Бобринецького району заявлено позов в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Бобринецького об'єднання підприємств громадського харчування штрафних санкцій за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2006 році в розмірі 5160 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та прокурора, які підтримали позовні вимоги повністю, проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор обґрунтовує свої вимоги слідуючим:

Згідно ст. 60 КАС України у випадках , встановлених законом, прокурор може звернутись до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів громадян або держави і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Пунктом 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів, адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального Кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Положення про Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів воно є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, що утворюються за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України і здійснює в установленому порядку загальнодержавних програм соціального захисту інвалідів та фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.

Відповідно до п. 14 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМ України від 03.05.1995 року за № 314 підприємства в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Пунктом 13 цього Положення передбачено, що відділення Фонду соціального захисту інвалідів здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями) , установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМ України від 28 грудня 2001 року за № 1767 , підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції. Відповідно до п. 4 цього Порядку, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік на підприємстві відповідача не було створено робоче місце для працевлаштування одної особи яка має статус інваліда, а згідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, виходячи із середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу 20 осіб, відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування особи, якій відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

За нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2006 році, відповідач повинен був до 15.04.2007 року сплатити Кіровоградському відділенню Фонду штрафні санкції в сумі 5160 грн., проте до теперішнього часу їх не сплатив.

Відповідач позов не заперечив, відзиву на позов не надав.

Проаналізувавши нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до повного задоволення, з відповідача підлягає до стягнення 5160 грн. штрафних санкцій за фактично не створене 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.

Відповідно до п.14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Протягом спірного періоду відповідач щомісячно не подавав в територіальні органи державної служби зайнятості Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми №3-ПН затверджені наказом Держкомстату України №120 від 31.12.1997 року, в яких міг зазначити про наявність робочого місць для інваліда, що підтверджується довідкою №506 від 10.08.2007 року. Через відсутність вказаних відомостей у районного центру зайнятості уповноваженими органами та організаціями інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись.

Згідно до ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та вважає, що відповідачем не виконано вимогу суду про надання доказів на підтвердження проведеної в спірний період роботи по створенню робочих місць для інвалідів.

Відповідач направив позивачу звіт, в якому зазначив кількість штатних працівників облікового складу 20 осіб (а.с.11), але не визначив кількість працівників, які повинні бути працевлаштовані відповідно до вимог ст. 19 Закону та не провів нарахування суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів, однак сам факт представлення відповідачем вказаного звіту засвідчує про наявність між сторонами правовідношень, зокрема щодо нарахування та сплати штрафних санкцій згідно до вимог Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Проаналізувавши інформацію, викладену в долучених до матеріалів справи документах, господарський суд не находить підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 5160 грн. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Висновок про правомірність вимог позивача суд також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 20 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив жодного.

Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце інваліда.

Через невиконання взятого зобов'язання відповідачем, прокурор змушений був звернутись до суду з позовом про захист інтересів держави (а.с.4-7).

На підставі викладеного, господарський суд, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Бобринецького об'єднання підприємств громадського харчування, м. Бобринець Кіровоградська область вул. Леніна 39 р/р 260034335031400 ТВ БВ "Укрсоцбанк", МФО 323293, код 01755657 5160 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році в доход державного бюджету р/р 31219230700064, одержувач коштів - управління Держказначейства в Бобринецькому районі, код одержувача 23896921, банк одержувача - Банк Управління Держказначейства в Кіровоградській області, МФО 823016.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 28 серпня 2007 року.

Суддя