Рішення № 91259611, 25.08.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4653/20

В справі № 760/4466/20-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Шереметьєвої Л.А, за участю секретаря - Шпори М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить:

- застосувати наслідки нікчемності договору фінансового лізингу № ZR00!00000105 від 03 березня 2016 року, укладеного між ним та відповідачем;

- стягнути з відповідача сплачені ним 270 383,05 гр.на виконання умов вказаного договору.

Посилається в позові на те, що 03 березня 2016 року між ним та відповідачем був укладений публічний договір про надання фінансового лізингу № ZR00!00000105 шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору, розміщеного на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.ua.

Заява була підписана на майданчику з продажу авто у місті Львові, тобто поза офісним/торговельним приміщенням відповідача, з представником відповідача - Дяків О.І.

Від імені лізингодавця наявна ксерокопія печатки і факсиміле підпису директора ОСОБА_2 , а також підпис представника лізингодавця.

У відповідності до умов заяви лізингоодержувач отримує предмет лізингу на 60 місяців (п. 14.1.2.), вносить аванс у розмірі 40 250,00 гр. та здійснює подальші щомісячні платежі у розмірі 6 369,17 гр. у період з 19 по 23 число кожного місяця на транзитний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно додатку №1 до Договору, який водночас є специфікацією та актом приймання-передачі, йому був переданий у володіння на умовах лізингу легковий автомобіль марки MAZDA 6, 2005 року випуску, тип ТЗ - седан/лифтбек, номер кузова (шасі) - НОМЕР_2 , номер д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 211 000, 00 гр. разом із свідоцтвам про його реєстрацію, ключем та датчиком GPS.

Додатком №2 до договору лізингу був визначений графік оплати, починаючи з 24 березня 2016 року по 23 березня 2021 року та його складові, а саме: відшкодування вартості предмета лізингу; відсотки за користування предметом лізингу (що складає 24% річних); комісія за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу.

Зазначає, що він розраховував на настання юридичних наслідків щодо отримання предмета лізингу у власність, справно сплачував у встановленому розмірі і в узгоджені строки внески за користування автомобілем і поліпшував його особистим коштом, а також здійснював страхування предмета лізингу за власні кошти.

Проте 10 серпня 2019 року автомобіль був вилучений у нього в м. Києві біля будинку № 17/2 по вулиці Московській працівниками Чечелівського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровської області разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та відправлений на штрафмайданчик.

Як повідомили працівники поліції, даний транспортний засіб перебуває у розшуку за заявою відповідача від 18 жовтня 2018 року Е028459.

Тобто, відповідач без правової підстави, шахрайським шляхом вилучив у нього автомобіль, незважаючи на те, що він виконував взяті на себе зобов`язання за договором лізингу.

Починаючи з 10 серпня 2019 року він направляв відповідачу запити, намагаючись з`ясувати причини вилучення транспортного засобу, на які отримав відповідь про те, що станом на 28 серпня 2019 року сума до повного погашення становить 99 789, 00 гр. з врахуванням прострочки в розмірі 16 471, 00 гр.

03 вересня 2019 року він отримав листа відповідача про те, що автомобіль було вилучено через тривалу прострочку.

Разом з тим, станом на 09 серпня 2019 року за пошуковими даними в Єдиному реєстрі боржників, інформація про нього, як боржника, відсутня.

На адвокатський запит від 19 грудня 2019 року відповідач повідомив, що лізингодавцем на рахунок лізингу №ZR0А!00000105 від 03 березня 2016 року була сплачена сума в розмірі 270 383,05 гр. та повідомлено, що заборгованість на момент вилучення автомобіля складає 94 019,00 гр.

За інформацією на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.ua автомобіль МАZDА 6, 2005 року випуску, номер д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 126 000, 00 гр. вже знаходиться у АДРЕСА_1 , де його виставлено на продаж у розстрочку.

Вважає, що отримавши значну суму коштів, відповідач в черговий раз виставив автомобіль для продажу у розстрочку, чим порушив його права як споживача, а також на отримання предмета лізингу у власність в майбутньому.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 18 лютого 2020 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 21 лютого 2020 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачам копію позовної заяви з додатками.

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

08 травня 2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, в якому останній зазначає, що Додатком № 2 до договору лізингу № ZR00A100000105 від 03 березня 2016 року тобто було погоджено плату за користуванням автомобілем.

За 42 місяці з 01 квітня 2016 року по 27 вересня 2019 року за користування автомобілем позивач мав сплатити на користь ТОВ «Автокредит Плюс» 115 027,51 гр.

Складовою лізингового платежу за договором є плата за користування предметом лізингу, яка за своєю природою є платою за користування наймачем майном, переданим у лізинг.

З урахуванням цього вважає, що в разі застосування двосторонньої реституції, як просить позивач, на його користь можуть бути стягнути сплачені ним кошти за виключенням 115 027, 51 гр., які є платою за користування майном.

Виходячи з цього, просить у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.760 ЦК україни предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні.

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Судом встановлено, що 03 березня 2016 року між сторонами був укладений публічний договір про надання фінансового лізингу № ZR00!00000105 шляхом підписання позивачем заяви про приєднання до публічного договору, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.ua.

Відповідно до п. 14.1.1, 14.1.2 договору лізингоодержувач отримує предмет лізингу на 60 місяців, вносить аванс у розмірі 40 250,00 гр. та здійснює подальші щомісячні платежі у розмірі 6 369,17 гр. у період з 19 по 23 число кожного місяця на транзитний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно додатку №1 до Договору, який водночас є специфікацією та актом приймання-передачі, позивачу був переданий на умовах лізингу легковий автомобіль марки MAZDA 6, 2005 року випуску, тип ТЗ - седан/лифтбек, номер кузова (шасі) - НОМЕР_2 , номер д.н.з. НОМЕР_3 , вартістю 211 000, 00 гр. разом із свідоцтвам про його реєстрацію, ключем та датчиком GPS.

Додатком №2 до договору лізингу сторонами був визначений графік щомісячних платежів, починаючи з 24 березня 2016 року по 23 березня 2021 року та його складові, а саме: відшкодування вартості предмета лізингу; відсотки за користування предметом лізингу (що складає 24% річних); комісія за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу.

/ а.с. 10 - 20 /

Главою 58 ЦК України врегульовані правила та умови найму /оренди/ транспортних засобів.

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За містом ст.220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Загальні засади недійсності договорів та правові наслідки визначені ст. 215 ЦК України, якою закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

Відповідно до п.п.4, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору.

Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловлений 03 жовтня 2018 року в справі № 288/383/15-ц / провадження № 61-6009 св 18/.

Крім того, відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до цієї ж правової позиції Верховного Суду та постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 14-77цс18, які, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, мають враховуватися судом, правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище.

Судом встановлено, що автомобіль марки MAZDA 6, 2005 року випуску, тип ТЗ - седан/лифтбек, номер кузова (шасі) - НОМЕР_2 , номер д.н.з. НОМЕР_3 було вилучено у позивача 10 серпня 2019 року за ініціативою відповідача.

Відповідно до листа відповідача на запит преставника позивача № 09.01.2020-03/1 позивачем, як лізингоодержувачем, на рахунок лізингу НОМЕР_4 від 24 березня 2016 року було сплачено 270 383, 05 гр.

На момент вилучення автомобіля заборгованість відповідача складала 94 019, 00 гр.

З довідки розрахунку заборгованості собівартості послуг з користування автомобілем за перод часу з квітня 2016 року до 27 вересня 2019 року, складеної відповідачаем, вбачається, що розмір плати за користування автомобілем за цей період часу становить 115 027, 51 гр.

/ а.с. 80 - 81 /

Позивач вказаної суми не спростував, доказів зворотнього суду не надав.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача на його користь 155 355. 54 гр./ 270 383, 05 - 115 027, 51 = 155 355, 54 /, тобто за вирахуванням суми за користування транспортним засобом.

Суд не приймає до уваги заяву представника відповідача про пропуск позивачем строку для звернення до суду та застосування строку позовної давності до заявлених ним вимог, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даною заявою представник відповідача зазначає, що договір з позивачем був укладений 03 березня 2016 року, а до суду позивач звернувся 18 лютого 2020 року, тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, предметом спору сторін є застосування наслідків нікчемного правочину, а не визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, незалежно від волевиявлення сторін нікчемного правочину, його недійсність встановлена законом визначально і для його визнання недійсним звернення до суду не потребується.

Тобто, якщо нікчемний правочин є недійсним в момент його укладання, то його нікчемність не зникає після трьох років, а зберігається.

Таким чином, підстави для висновку про сплив позовної давності щодо нікчемного правочину суперечать вимогам закону, а тому позиція представника відповідача при вирішенні спору судом не може бути врахована.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача 27 000, 00 гр. сплачених ним витрат на професійну правничу допомогу.

В свою чергу, представник відповідача, подаючи відзив, просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4 500, 00 гр.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

З матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2019 року між позивачем та адвокатом Клок В.В. був укладений Договір про надання правової допомоги № 13-12/19.

Загальна вартість послуг, передбачених даною Додатковою угодою № 1, складає 27 000, 00 гр.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу, в тому числі документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому зазначено, що витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц / провадження № 14-382цс19 / зазначає, що вимога ч.8 ст.141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Звертаючись до суду в обґрунтування понесених позивачем витрат представник останнього надала Акт приймання-передачі наданих послуг від 06 березня 2020 року, в якому зазначено, що 12 000, 00 гр. авансового платежу позивачем сплачено 17 лютого 2020 року, а 15 000, 00 гр. - 06 березня 2020 року.

/ а.с. 31 - 33; 63 /

Суд вважає, що складений стороною позивача Акт не є підтвердженням сплати понесених позивачем витрат на правову допомогу, а тому підстави для задоволення заяви позивача в цій частині відсутні.

З урахуванням цих же обставин та ненадання представником відповідача будь-яких доказів понесених відповідачем витрат на правову допомогу, підстави для задоволення заяви про стягнення понесених витрат на правничу допомогу також відсутні.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 202, 215, 216, 236, 257, 261, 267, 806, 1212 ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»/ адреса: 49126, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, ЄДРПОУ: 34410930/ на користь ОСОБА_1 /адреса: АДРЕСА_2 , ІН: НОМЕР_5 / 155 355. 54 гр.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»/ адреса: 49126, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2 Т, ЄДРПОУ: 34410930/ на користь держави 1 553, 56 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шереметьєва