Рішення № 91249627, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/17837/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (на час винесення постанови назва органу ДВС -Печерський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві) від 23.07.2018, винесену в межах виконавчого провадження №56823569 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору, оскільки не було вчинено дій з примусового виконання рішення суду по стягненню з боржника сум за виконавчим написом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2020 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу встановлено строк для подання письмового відзиву на адміністративний позов у порядку передбаченому ст.162 КАС України та витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №56823569.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, копій матеріалів виконавчого провадження не надав, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання, призначеного на 18.08.2020 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд на підставі частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Печерського РВ ДВС у місті Києві перебувало виконавче провадження №51186607 з примусового виконання виконавчого листа №2-1225/11, виданого Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 575 565.46 грн. на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в особі Миколаївської обласної дирекції.

В подальшому стягувач у виконавчому провадженні №51186607 - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив до Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві заяву від 03.07.2018 №114-40/34-3983 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Державним виконавцем 24.05.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51186607.

Під час здійснення виконавчого провадження №51186607 державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та постанову про накладення арешту на кошти боржника - ОСОБА_1 .

На адресу Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві 20.07.2018 надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

Також державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" 20.07.2018 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувача на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа. Зазначеною постановою припинено чинність арешту та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Також вказаною постановою, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження №5118667 виділено в окремі провадження №56823569 та №56825214.

Позивач, з метою з`ясування фактичних обставин під час здійснення виконавчого провадження №51186607 через свого адвоката 13.07.2020 направив адвокатський запит до Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

За результатом розгляду запиту адвоката Пономарьової І.В. від 13.07.2020, Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомило листом від 17.07.2020 №22318/2-20, що на виконані у Печерському РВ ДВС у місті Києві перебуває виконавче провадження №53823569 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 160 064,63 грн. на підставі постанови Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві №51186607 від 20.07.2018.

Вважаючи постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №56823569 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 160 064,63 грн. протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон №1404-VІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У відповідності до ст.1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VІІІ).

У ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ зазначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За приписами ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56823569 від 23.07.2018, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Водночас п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення ч.3 ст.40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розд. III Інструкції.

При цьому п.22 розд.ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, п.20 розд.ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом повідомило листом від 17.07.2020 №22318/2-20, згідно якого підтверджується наступне: «Перевіркою депозитного рахунку Відділу встановлено, що кошти в межах виконавчого провадження №51186607 на депозитний рахунок Відділу не надходили», яка доводить ту обставину, що фактичного виконання рішення не відбулось під час здійснення виконавчого провадження №51186607.

Відтак, суд вважає, що Печерським РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві за відсутності законних підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» в редакції на час винесення постанови державної виконавчої служби від 23.07.2018 було відкрите виконавче провадження №56823569 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 160 064,63 грн., що є грубим порушенням прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм дають підстави для висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст.27 Закону № 1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 у справі №2540/3203/18, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

З огляду на наведене правове регулювання, судову практику та встановлені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 23.07.2018 №56823569 про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття ним оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

Натомість, позивачем доведено та надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 КАС України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (на час винесення постанови назва органу ДВС - Печерський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві) від 23.07.2018, винесену в межах виконавчого провадження №56823569 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, код ЄДРПОУ 34979022).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко