Рішення № 91249545, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/23406/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 21708016) (надалі - відповідач, Фонд), в якому просить суд стягнути з Державної організації "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (ідентифікаційний номер 21708016) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) кошти у розмірі 200 000,00 гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу № 45024 від 07 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Український Фінансовий Світ".

В якості підстав позову позивачем зазначено, що у зв`язку з припиненням Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі по тексту - ПАТ «КБ «УФС») порушено право позивача на власність як споживача послуг та вкладника банку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/23406/19, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що 14.08.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 12661110046007762 про державну реєстрацію припинення ПАТ «КБ «УФС» як юридичної особи, а отже ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим. Водночас, підставою для призупинення здійснення виплат стала постанова Київської міської прокуратури № 6 віл 21.03.2018 про визнання коштів, що підлягають виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах гарантованої суми, речовим доказом у кримінальному провадженні № 42018101060000066 від 06.03.2018. З урахуванням наведеного, відповідач переконаний, що останнім прав позивача порушено не було.

На адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив, у якій вказано, що відповідачем створено штучні підстави для невиконання покладених законом обов`язків щодо виплати коштів за вкладом чим порушено права як вкладника та споживача банківських послуг.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.07.2014 між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» №45024, відповідно до якого Банк приймає від Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 187 000,00 гривень у тимчасове строкове користування на строк до 11.08.2014 року та зобов`язується сплачувати проценти за його користування в розмірі, встановленому п.1.2 цього договору.

Згідно п. 1.3 договору датою внесення грошових коштів Вкладником є дата надходження грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок в Банку.

Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору, Банк зобов`язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути Вкладнику суму вкладу та нараховані в порядку, встановленому п.2.1.4 цього договору, але не сплачені проценти, шляхом передбаченим чинним законодавством України (готівкою перерахування на інший рахунок Вкладника за письмовим розпорядженням вкладника тощо).

07.07.2014 року відповідно до платіжного доручення ТК.59321.763.372 на вкладний рахунок позивача зараховано грошові кошти у розмірі 187 000,00 грн.

15.08.2014 Фондом на своєму офіційному веб-сайті оприлюднено оголошення про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 № 491 про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.08.2014 № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС».

11.09.2014 Фондом опубліковано оголошення про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «УФС» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14.08.2014 прийнято рішення № 69 про запровадження з 15.08.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС».

Постановою Правління Національного банку України від 10.11.2014 року №717 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «КБ «УФС».

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13.11.2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «УФС» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13.11.2014 року та призначено Гончарова С.І. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» строком на 1 рік з 13.11.2014 року по 12.11.2015 року.

03.12.2014 р. Уповноваженою особою Фонду сформовано повідомлення № 001/53 «Про визнання правочинів нікчемними», в якому зазначено, що виконуючи обов`язки, покладені на Уповноважену особу ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забезпечено проведення перевірки правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними. Надалі, з посиланням на положення ч. 1 ст. 215, ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України, зазначено, що оскільки правочин був вчинений позивачем з метою штучного створення обов`язку Фонду, яке Фонд здійснюватиме за рахунок державних коштів, - такий правочин спрямований на заволодіння державними коштами, а відповідно, порушує публічний порядок. Враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 38 вищезгаданого Закону, Уповноваженою особою повідомлено, що договір банківського вкладу між Банком та позивачем від 07.07.2014 р. № 45024, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, є нікчемним відповідно до вимог ст. 38 вищезгаданого Закону та ст. 228 ЦК України.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І., в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. про визнання нікчемними транзакцій та правочинів в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу «ПЛАНЕР» № 45024 від 07.07.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом № 6 від 18.11.2014;

- зобов`язати Фонд відшкодувати ОСОБА_1 кошти у розмірі 187000 грн. за вкладом, які внесено за договором банківського вкладу «ПЛАНЕР» № 45024 від 07.07.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2015 у справі № 826/3773/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2017 у справі № 826/3773/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково:

постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 скасовано;

ухвалено у справі постанову, якою позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними та скасування рішення задоволено частково;

визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова Сергія Івановича «Про визнання нікчемними трансакцій та правочинів» від 18.11.2014 № 6 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 07.07.2014 № 45024, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС»;

зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «КБ «УФС», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначену інформацію;

в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Листом від 31.01.2019 № 30-036-194/19 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на звернення позивача від 16.01.2019 про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом повідомив, що Фондом прийнято до відома постанову прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Галайби О.О. від 11.12.2018 про часткове скасування постанови про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні №42017101060000117 від 12.06.2017 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст.190 КК України.

Встановлено, що у вищевказаній постанові зазначено ідентифікаційний номер вкладника ПАТ «КБ «УФС» ОСОБА_1 НОМЕР_2 .

Крім того, відповідно до постанови слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП України в м. Києві Прокопенка Д.О. від 02.07.2018 про скасування у визнанні речовим доказом у кримінальному провадженні №12014100040017478 від 16.12.2014 також зазначено ідентифікаційний номер вкладника ПАТ «КБ «УФС» ОСОБА_1 НОМЕР_2 .

В той же час, згідно наявної інформації у Фонді, ідентифікаційний номер вкладника ПАТ «КБ «УФС» ОСОБА_1 інший, а саме: 3295501048.

Відповідач вказав, що у зв`язку з викладеним виплата зазначених коштів можлива лише після усунення розбіжностей у процесуальних документах та прийняття відповідних процесуальних рішень у кримінальному провадженні.

Позивачем зазначено, що на виконання рішення у адміністративній справі № 826/3773/15 відповідачем кошти виплачено не було.

Незгода позивача із невиплатою тривалий час, на його користь, гарантованої суми відшкодування, зумовила звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон №4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 4452-VI передбачено, що Фонд не відшкодовує кошти:

1) передані банку в довірче управління;

2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень;

3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника;

4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення);

5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - один рік до дня прийняття такого рішення);

6) розміщені на вклад власником істотної участі банку;

7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку;

8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань;

9) за вкладами у філіях іноземних банків;

10) за вкладами у банківських металах;

11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.

Згідно з положеннями статті 27 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частиною першою статті 28 Закону №4452-VI встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Судом встановлено, що, незважаючи на рішення суду у справі № 826/3773/15, що набрало законної сили, та звернення позивача до Фонду гарантування вкладів із заявами про виплату гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «УФС» за договором «Планер» № 45024 від 07.07.2014, відповідачем в порушення вимог вищенаведених норм допущено протиправну бездіяльність, яка призвела до того, що станом на дату постановлення рішення у цій справі кошти у сумі 187000,00 грн. позивачем не отримано.

Посилання представника відповідача на необхідність усунення розбіжностей у процесуальних документах та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні як на підставу для припинення виплат з огляду на наявність неточностей у зазначенні ідентифікаційного номеру платника, на думку суду, не є поважними, оскільки встановлені відповідачем у листі від 31.01.2019 № 30-036-194/19 обставини не позбавляють останнього можливості ідентифікувати особу позивача, а відтак перешкоди для Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у здійсненні виплат у межах гарантованої суми з урахуванням вимог ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI відсутні.

При цьому, відповідачем не наведено об`єктивної причини неможливості вжиття заходів спрямованих на відшкодування коштів позивачу з моменту набрання законної сили рішення суду по справі №826/3773/15, якою, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова Сергія Івановича про визнання нікчемним Договору банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 07.07.2014 № 45024, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС».

Суд зауважує, що у цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо виплати гарантованої державою суми відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку, продажу його майна.

Юридичний факт неплатоспроможності банку є підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам.

З огляду на внесення 14.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису №12661110046007762 про припинення державної реєстрації ПАТ «КБ «УФС» як юридичної особи, належним способом захисту прав позивача, крім визнання протиправною бездіяльності відповідача, є стягнення з відповідача на користь позивача гарантованої суми відшкодування коштів.

Щодо суми, що підлягає стягненню у межах гарантованого відшкодування, суд відмічає, що Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 14.08.2014 № 491 ПАТ «КБ «УФС» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до п. 1.2. Договору № 45024 від 07.07.2014 процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 19,75 процентів річних та складається з основної ставки за даною депозитною програмою, яка на дату укладення цього договору становить 19,75 процентів річних, та бонусу за програмою лояльності «Кожному свій бонус», діючою у Банку на момент укладення цього договору, який становить 0,00 процентів річних.

Водночас, п. 1.4. Договору № 45024 від 07.07.2014 передбачено нараховувати у валюті вкладу проценти, виходячи із ставки, вказаної в п. 1.2. цього Договору, щотижня 7 (сьомого), 14(чотирнадцятого), 21 (двадцять першого) числа поточного місяця та останній робочій (банківській) день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування грошовими коштами Вкладника (враховуючи вихідні та святкові дні) на суму фактичного залишку на вкладному (депозитному) рахунку в поточному календарному місяці з урахуванням умов цього Договору.

Враховуючи, що частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI передбачено відшкодування коштів в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані лише на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, беручи до уваги, що відповідне рішення - постанову Правління Національного банку України № 491 прийнято 14.08.2014, суд приходить до висновку про необґрунтованість розрахунку заборгованості за вкладом за період з липня 2014 по грудень 2014 року у розмірі 200088,92 грн., а відтак, підстави для стягнення з відповідача відшкодування у сумі 200000,00 грн. відсутні.

Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одночасно, суд наголошує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.

Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Суд акцентує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи обставини справи, суд прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що призвела до неможливості отримання позивачем гарантованих державою сум вкладу, а відтак обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладом позивача та підлягають задоволенню частково.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Що стосується стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України, визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до приписів КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, з аналізу наведених правових норм, убачається, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 р. у справі № 815/4300/17 (адміністративне провадження К/9901/3803/17) та постанова від 11 квітня 2018 р. у справі № 814/698/16.

Враховуючи, що на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу жодних доказів оплати правових послуг суду не надано (платіжне доручення, квитанція, інший розрахунковий документ), засвідчені банківською установою, відтак, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про необґрунтованість стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за договором банківського вкладу від 07.07.2014 № 45024.

3. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 21708016) на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 187000,00 грн. (сто вісімдесят сім тисяч гривень 00 коп.), які було внесено за договором банківського вкладу від 07.07.2014 № 45024, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Український фінансовий світ».

4. У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко