Рішення № 91249480, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/10773/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

В С Т А Н О В И В :

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд", в якому просить: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 81 750 212,28 гривень (вісімдесят один мільйон сімсот п`ятдесят тисяч двісті дванадцять гривень, 28 копійок); стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 676 891,58 гривень (шістсот сімдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто одна гривня, 58 копійок).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не сплатив адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році, та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарський санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник відповідача зазначив, що ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них. Відповідачем вживались всі залежні від нього заходи для недопущення правопорушень щодо працевлаштування інвалідів, протягом 2019 року до районних центрів зайнятості подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. На підставі зазначеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 21 липня 2020 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 21 липня 2020 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем подано звіт про зайнятість інвалідів за формою № 10-ПІ за 2019 рік, в якому зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2019 році становила 34225 особи.

Чисельність інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 1369 особи.

На підприємстві кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 775 особи.

Позивач зазначив, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу призначеного для працевлаштування інвалідів у відповідності до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки працевлаштовано лише 775 інваліди замість необхідних 1369, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 81 750 212,28 грн.

Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 676 891,58 грн.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені зумовила позивача на звернення з даним позовом до суду.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно зі статтею 4 Закону №875-ХІІ соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Стаття 17 Закону №875-ХІІ встановлює, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина 4 статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З системного аналізу викладеного вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 775 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1369 осіб.

Частиною 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу (вакансії) затверджено наказом Міністерства соціальної політики України "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" від 31 травня 2013 року.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою організації працевлаштування інвалідів, відповідач протягом 2019 року подавав до районних центрів зайнятості звітність за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (м. Київ, м. Дніпро, м. Харків, м. Львів, м. Одеса та інші), копії яких долучені до матеріалів справи. В звітах містилась інформація про наявність відповідних вакансій.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для інвалідів та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Крім того, про виконання відповідачем свого обов`язку щодо працевлаштування інвалідів свідчить розміщення оголошень на відомих інтернет-ресурсах з пошуку роботи про наявність вакансій, в тому числі для осіб з інвалідністю.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач вживав необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи відповідачем не виконано в повному обсязі нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2019 році, однак суд не вбачає вини відповідача в цьому, оскільки останнім вживались необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Поряд з цим, доказів того, що відповідачем відмовлено у працевлаштуванні інвалідів за відповідний рік позивачем не надано, а судом не встановлено.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що на відповідача покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 31 січня 2019 року у справі №820/2249/17, від 02 квітня 2019 року у справі №816/740/17.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, підприємство звітувало про зайнятість та працевлаштування інвалідів, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки надані відповідачем докази підтверджують, що останній вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Законом України "Про зайнятість населення", спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення шляхом подання звітів по формі №3-ПН.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко