Рішення № 91248734, 01.09.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/830/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративно-господарського штрафу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», вказав, що на момент складання оскаржуваних постанов про накладення адміністративно-господарського штрафу він не був суб`єктом господарювання, у зв`язку з чим до нього неможливо застосовувати штраф на підставі вказаної статті. Крім цього, обґрунтовуючи протиправність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №199188, позивач зазначив, що довідка від 27 квітня 2020 року №0012482 про результати здійснення габаритно-вагового контролю не підписана оператором вагового комплексу. Щодо протиправності постанови про застосування адміністративного-господарського штрафу №199189 позивач вказав, що акт від 29 квітня 2020 року №0002441 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів не містить інформації щодо відстані між осями та осьового навантаження, також відсутній акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Наголошував також на тому, що всупереч пункту 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, він не був повідомлений про розгляд справи щодо порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» 10 червня 2020 року, чим порушено його права на належний захист.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволено та визначено відповідачу п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи; витребувано у відповідача докази по справі.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про необґрунтованість вимог позивача та правомірність оскаржуваних постанов. Крім цього, відповідач вважає, що інформація, викладена у позові, не відповідає дійсності. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначив, що не погоджується з твердженнями відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву.

Правом подати заперечення відповідач не скористався.

Клопотань про розгляд справи за участю сторін до суду не надходило.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Беручи до уваги зміст наведених норм та відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 27 квітня 2020 року №011221, 27 квітня 2020 року об 11 год. 20 хв. уповноваженими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області було зупинено та перевірено транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належав ОСОБА_2 та яким керував водій ОСОБА_1

27 квітня 2020 року уповноваженими посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області здійснено габаритно-ваговий контроль, за результатами якого складено Довідку №0012482 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, згідно з якою навантаження на осі транспортного засобу складає (в тоннах): 1) 7,000; 2) 6,800; 3) 10,350; 4) 10,050. Повна маса зазначеного транспортного засобу сягала 34,20 т.

Згідно Акту від 27 квітня 2020 року №0002377 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів при нормативно допустимому осьовому навантаженні 8 т фактичне осьове навантаження автомобіля марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , сягала (в тоннах): 7,000; 6,800; 10,350; 10,050.

Копію вказаного Акту отримано водієм ОСОБА_1 , про що зроблено відповідну відмітку.

За результатами проведеної перевірки 27 квітня 2020 року складено Акт №СЕ218784 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано виявлене порушення: в результаті перевезення вантажу з перевищенням ТЗ нормативно-вагових параметрів згідно акту №СЕ0002377 від 27 квітня 2020 року понад 20% відсутній дозвіл, що дає право на рух дорогами України з перевищенням вагових обмежень або документ про сплату за проїзд великовагових ТЗ, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за яке передбачена відповідальність у відповідності до абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевищення встановлених законодавством України вагових обмежень понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу автомобільними дорогами України).

Крім цього, 27 квітня 2020 року уповноваженою особою Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області сформовано розрахунок №036/2377 плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів відповідно до Акту №0002377 від 27 квітня 2020 року. Згідно вказаного розрахунку при перевезенні вантажу названим вище транспортним засобом було допущено перевищення навантаження на осі на 27,50% від нормативу, у зв`язку з чим проведено нарахування плати за проїзд у розмірі 34,20 євро.

29 квітня 2020 року Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення щодо розгляду справи на підставі акту №218784 від 27 квітня 2020 року про порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» з внесеними змінами і доповненнями.

10 червня 2020 року Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №199188, відповідно до якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 16 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн.

Вказану постанову надіслано Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області на адресу позивача супровідним листом від 12 червня 2020 року за вих.№44504/40/24-20.

Крім цього, судом встановлено наступне.

На підставі направлення на перевірку від 27 квітня 2020 року №011221, 29 квітня 2020 року о 12 год. 00 хв. уповноваженими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області було зупинено та перевірено транспортний засіб марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належав ОСОБА_2 та яким керував водій ОСОБА_1

29 квітня 2020 року уповноваженими посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області здійснено габаритно-ваговий контроль, за результатами якого складено Довідку №024584 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, згідно з якою навантаження на осі транспортного засобу складає (в тоннах): 1) 7,3; 2) 6,95; 3) 8,75; 4) 8,7. Повна маса зазначеного транспортного засобу сягала 31,70 т.

З матеріалів справи вбачається, що уповноваженими особами Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області 29 квітня 2020 року складено Акт №0002441 про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів, копію якого отримано ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки 29 квітня 2020 року складено Акт №СЕ218740 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зафіксовано виявлене порушення: в результаті перевезення вантажу з перевищенням ТЗ нормативно вагових параметрів згідно акту від 29 квітня 2020 року №0002441, від 5% до 10% включно, відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий відповідним органом, або документ про внесення плати за проїзд великовагових ТЗ, за яке передбачена відповідальність у відповідності до абзацу 14 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (перевищення встановлених законодавством габаритно вагових норм від 5% до 10% включно, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу).

29 квітня 2020 року уповноваженою особою Управління Укртрансбезпеки в Чернівецькій області сформовано розрахунок №2441 плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів відповідно до Акту №0002441 від 29 квітня 2020 року. Згідно вказаного розрахунку при перевезенні вантажу названим вище транспортним засобом було допущено перевищення навантаження на осі на 9,06% від нормативу, у зв`язку з чим проведено нарахування плати за проїзд у розмірі 3 євро.

26 травня 2020 року Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення щодо розгляду справи на підставі акту СЕ №218740 від 29 квітня 2020 року про порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» у присутності ОСОБА_1 .

Дослідженням указаного повідомлення судом також встановлено, що ОСОБА_1 був присутній під час розгляд вказаного акту 10 червня 2020 року, що підтверджується його підписом.

10 червня 2020 року Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №199189, відповідно до якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 14 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у розмірі 8500,00 грн.

Вказану постанову надіслано Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецькій області на адресу позивача супровідним листом від 12 червня 2020 року за вих.№44501/40-1/24-20.

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7 - 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанови суб`єкта владних повноваженьпро застосування адміністративно-господарського штрафу у зв`язку із порушенням законодавства про автомобільний транспорт. Позивача притягнуто до відповідальності згідно абзаців 14 та 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).

Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до абзацу 14 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно абзацу 16 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, суб`єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.

Згідно положень статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

При цьому указаною статтею також визначено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

З Актів №СЕ218784 від 27 квітня 2020 року та №218740 від 29 квітня 2020 року вбачається про встановлення уповноваженим суб`єктом владних повноважень порушення, що виразилось у перевищенні встановлених законодавством вагових обмежень при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів. Водієм транспортного засобу вказано ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що згідно частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Статтею 34 Закону №2344-III передбачені вимоги до автомобільного перевізника.

Так, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваних постановах) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів, відповідальність несуть автомобільні перевізники - суб`єкти господарювання, а не водії транспортних засобів, відносно яких встановлено порушення. При цьому Закон №2344-III надає окремі визначення таким поняттям як «автомобільний перевізник» та «водій», які не є тотожними.

Згідно частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт несуть саме фізичні особи як суб`єкти господарювання, тобто фізичні особи-підприємці, додатково свідчать і відповідні графи у «Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №», що є Додатком 5 до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 р. №422), яким і передбачені положення щодо оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач станом на час виявлених порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт та прийняття оскаржуваних постанов, був лише водієм транспортного засобу, відносно якого встановлено порушення, та не мав статусу фізичної особи-підприємця, тобто не був суб`єктом господарювання.

Відносно указаного, як вбачається зі змісту відзиву, відповідач не заперечував.

Відомості про те, що ОСОБА_1 був (є) фізичною особою-підприємцем відсутні і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В ході судового розгляду справи відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надано належних доказів того, що позивач у спірних правовідносинах має відношення до вчинення господарської діяльності щодо перевезення вантажів або ж діяльності пов`язаної з особистими потребами.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач в даних спірних правовідносинах має статус водія транспортного засобу і не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III.

Враховуючи викладене, відповідач безпідставно притягнув саме позивача до відповідальності, передбаченої абзацами 14 та 16 частини першої статті 60 Закону №2344-III.

Указане є достатньою та самостійною підставою для визнання оскаржуваних постанов протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо інших доводів позивача, наведених в обґрунтування позову (необґрунтованість висновків відповідача про факт порушення законодавства про автомобільний транспорт, про порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваних постанов, визначеної Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567), то такі з огляду на вказані вище підстави для визнання судом оскаржуваних рішень незаконним уже не мають значення для правильного вирішення цього спору.

Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують тверджень позивача, з якими погоджується і суд, про те, що позивач не є суб`єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону №2344-III.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявних у справі квитанцій від 22 червня 2020 року та від 30 червня 2020 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі по 840 грн 80 коп., а всього 1681,60 грн то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративно-господарського штрафу задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 10 червня 2020 року №199188СЕ та №199189СЕ, прийняті відносно ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1681,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2020 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 (с. Бояни, Новоселицький район, Чернівецька область), відповідач - Управління Укртрансбезпеки у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Руська, 248-У, м. Чернівці).

Суддя О.П. Лелюк