Рішення № 91248223, 27.08.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1332/20

27 серпня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баб`юка П.М.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

представників позивача: Прохири О.В., Тимчишин О.С.;

представника відповідача: Бабій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня", третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі, також, - позивач) з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" (далі, також, - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає на стороні відповідача: Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" здійснити коригування індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_2 шляхом внесення в індивідуальну програму реабілітації в розділі "забезпечення виробами медичного призначення" відомості про окуляри;

визнати протиправною відмову у забезпеченні окулярами та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" забезпечити ОСОБА_2 виробами медичного призначення - окулярами;

стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є законним представником свого сина - ОСОБА_2 , який має інвалідність з народження, що підтверджується медичним висновком. Відповідач, не зважаючи на наявність індивідуальної програми реабілітації, складеної за результатами огляду лікарсько-консультативною комісією, та законодавчо визначений обов`язок забезпечити ОСОБА_2 , як інваліда, окулярами, такий обов`язок виконувати відмовляється. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною. Також, на думку позивача, така бездіяльність відповідача протягом тривалого часу (починаючи з 2018 року) завдала їй та її сім`ї моральні страждання, які висловилось у тому, що державні органи умисно створюють проблеми в забезпеченні технічними засобами реабілітації. Крім того, зазначає, що незабезпечення ОСОБА_2 засобами реабілітації може призвести до погіршення його здоров`я. У зв`язку з вказаними обставинами позивач звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (аркуші справи 49-53), в якому висловлено заперечення проти позову. Зокрема, в обґрунтування зазначено, що реабілітаційні заходи, рекомендовані до виконання відповідно до індивідуальної програми реабілітації, здійснюються не лише закладами охорони здоров`я за бюджетні кошти. Такі заходи, в тому числі, можуть здійснюватися особами з інвалідністю (законними представниками дітей з інвалідністю за кошти з інших джерел). Віднесення захворювання, внаслідок якого встановлено інвалідність нозологічної групи визначає, які реабілітаційні заходи призначаються ЛКК, та які, відповідно, мають бути забезпечені за бюджетні кошти. Хвороба Дауна не відноситься до групи захворювань, що зумовлюють встановлення інвалідності по зору, а тому, додаток 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 "Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів" який визначає види та форми реабілітаційних заходів та їх виконавців, що надаються інвалідністю, дітям з інвалідністю по зору не підлягає до застосування. Також представник відповідача вважає, що зазначення тих чи інших технічних засобів, виробів медичного призначення здійснюється саме з метою забезпечення компенсації обмежень життєдіяльності, але не означає обов`язок забезпечувати усіх їх закладами охорони здоров`я. Також, звертає увагу суду на те, що забезпечення осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю технічними засобами відповідно до пункту 3 Порядку №1301 здійснюється на підставі медичного висновку за рахунок та в межах коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначену мету. На думку представника відповідача, вимога про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" забезпечити ОСОБА_2 виробами медичного призначення - окулярами є передчасною, оскільки, за відсутності засобу медичного призначення в індивідуальній програмі реабілітації, підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.

Від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає на стороні відповідача - Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на адресу суду 14.07.2020 надійшли пояснення щодо позовної заяви (аркуші справи 80-81), в яких зазначено, що забезпечення осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю лікарськими, технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, санаторно-курортними путівками, автомобілями, а також переліки технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення визначається Постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2009 №1301 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів і дітей інвалідів технічними засобами». Зокрема, у переліку, наведеному у зазначеній Постанові, окуляри відсутні. Звертає увагу суду на те, що неповнолітній ОСОБА_2 на обліку в управління щодо забезпечення окулярами не перебуває. Також, у поясненнях міститься клопотання Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації без участі його представника.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити, посилаючись на мотиви, викладені в адміністративному позові, відповіді на відзив (аркуші справи 89-91).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на викладені у відзиві на адміністративний позов мотиви.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є законним представником свого сина - ОСОБА_2 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який є дитиною з інвалідністю підгрупи «А», що підтверджується медичним висновком №203 від 05.09.2006, №283 від 25.12.2017 (аркуші справи 9-10).

Стан здоров`я ОСОБА_2 та група інвалідності також підтверджується випискою із його медичної карти №66 від 03.03.2020 (аркуш справи 25).

За результатами огляду лікарсько - консультативною комісією створеною при Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» Прохирі Ярославу Ростиславовичу складено індивідуальну програму реабілітації інваліда №399/10 (57) від 31.01.2017 (аркуші справи 17-20).

Згідно з записами лікарів офтальмологів, що підтверджується довідками (аркуші справи 11-16), якими дитині рекомендовано постійне носіння окулярів, лікарсько - консультативна комісія Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» визначила потребу дитини-інваліда у забезпеченні її виробом медичного призначення згідно зі стандартами МОЗ таким як окуляри, про що внесли відповідний запис до індивідуальної програми реабілітації у розділі «Види та форми реабілітаційних заходів» серед виробів медичного призначення щодо забезпечення окулярами - 2 пари на рік.

Позивач 14.08.2018 звернулася до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» із заявою про видачу окулярів згідно із затвердженим планом реабілітації та роз`яснення порядку їх отримання (аркуш справи 26).

Відповідач листом №859 від 16.08. 2018 надав відповідь, в якій зазначено, що видача окулярів не передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1301 (аркуш справи 28).

Крім того, ОСОБА_1 зверталась до Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації щодо забезпечення дитини окулярами та отримала відповіді від 14.08.2018 та від 24.09.2018, в яких зазначалось, що через відсутність порядку забезпечення дітей з інвалідністю окулярами, діти не підлягають безоплатному забезпеченню окулярами через заклади охорони здоров`я за кошти місцевого бюджету (аркуші справи 27, 29).

За результатами огляду лікарсько - консультативною комісією створеною при Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» Прохирі Ярославу Ростиславовичу складено індивідуальну програму реабілітації інваліда від 21.02.2019 (аркуші справи 21-24).

Разом з тим, лікарсько - консультативною комісією відповідний запис до індивідуальної програми реабілітації від 21.02.2019 у розділі «Види та форми реабілітаційних заходів» серед виробів медичного призначення щодо необхідності забезпечення позивача окулярами не внесено.

На звернення позивача на урядову гарячу лінію та на електронне звернення до Тернопільської обласної державної адміністрації, надіслано аналогічні відповіді від 31.01.2019 та від 19.12.2019.

04 лютого 2020 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» із заявою про внесення коригування в індивідуальну програму реабілітації інваліда, а саме запису щодо забезпечення виробами медичного призначення - окулярами, та до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (аркуші справи 32-33).

06 лютого 2020 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради надіслало відповідь, зазначивши, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1686 від 08.12.2006 року «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів» забезпечення виробами медичного при значення (окулярами) здійснюють заклади охорони здоров`я (аркуш справи 34).

10 лютого 2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» надіслало відповідь, в якій знову зазначили, що через відсутність порядку забезпечення дітей з інвалідністю окулярами, діти не підлягають безоплатному забезпеченню окулярами через заклади охорони здоров`я за кошти місцевого бюджету та запропонували звернутись в Управління соціальної політики Тернопільської міської ради (аркуш справи 35).

Позивач вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАСУ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, визначені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі- Закон № 875-XII).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Згідно з вимогами пунктів 2, 3 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757 індивідуальна програма реабілітації інваліда - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда. Індивідуальна програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 р. №1686.

Відповідно до частини 6 статті 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності є Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV.

Відповідно до ч. 10 ст. 26 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» діти з інвалідністю мають пріоритетне право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

Особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові і голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безкоштовно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торгівельного обслуговування.

Зміст наведених правових норм свідчить, що держава в особі її уповноважених органів зобов`язана забезпечувати дотримання права на медичне обслуговування.

З консультативних висновків спеціалістів Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» вбачається, що у ОСОБА_2 за результатами досліджень встановлено діагноз гіперметропія в/ст., гіперметропічний астигматизм, амбліопія. Рекомендовано постійно носити окуляри.

Разом із тим, судом встановлено, що при складенні індивідуальної програми реабілітації інваліда №399/10 (594) від 21.03.2019 ЛКК, незважаючи на медичні покази та висновки лікарів офтальмологів, безпідставно відмовились вносити запис щодо окулярів, мотивуючи тим, що немає порядку забезпечення дітей з інвалідністю окулярами.

Враховуючи відмови відповідача, позивач 04.02.2020 повторно звернулась до відповідача з заявою про внесення коригування в індивідуальну програму реабілітації інваліда, а саме запис щодо забезпечення виробами медичного призначення - окулярами (аркуш справи 33).

Проте, як вбачається з відповіді відповідача від 10.02.2020 №171, це питання відповідачем не розглядалось, зміни в індивідуальну програму реабілітації ОСОБА_2 не внесені та не надано чіткої відмови у внесенні будь-яких змін. Разом з тим зазначено, що через відсутність порядку забезпечення дітей з інвалідністю окулярами, діти не підлягають безоплатному забезпеченню окулярами через заклади охорони здоров`я за кошти місцевого бюджету.

Як зазначалось судом, індивідуальна програма реабілітації інваліда - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда. Індивідуальна програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686.

Відповідно до п. 12, п. 14 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757 у разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програми фахівці реабілітаційних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів. МСЕК або ЛКК під час чергового огляду інваліда чи дитини-інваліда за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми, але не рідше ніж один раз на два роки, переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою.

Медико-соціальна реабілітація хворих, інвалідів та людей похилого віку - це процес відновлення або підтримки максимально можливого рівня фізичного, психологічного та соціального статусу у даної категорії осіб (враховуючи і дітей), які втратили будь-які функції внаслідок хронічного або вродженого захворювання, оперативного втручання або травми, за допомогою координовано проведених заходів державного медичного, психологічного, соціального, педагогічного, професійного, економічного та законодавчого характеру настільки, щоб вони могли уникнути інвалідності або мати найменший ступінь втрати працездатності, пристосуватися до нових умов життя та бути інтегрованими в суспільство з досягненням соціальної та економічної незалежності та дійсного рівноправ`я при порівнянні з практично здоровими людьми.

Наказом МОЗ України №623 від 08.10.2007 встановлено порядок заповнення індивідуальної програми реабілітації.

Пункт 11 «Клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10» заповнюється відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду, прийнятої 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров`я 01.01.1993 (далі - МКХ-10). У діагнозі вказується захворювання або його ускладнення, яке призводить до обмежень життєдіяльності.

Розділ III "Вироби медичного призначення" - заповнюється МСЕК, ЛКК на підставі медичних показань для забезпечення компенсації обмежень життєдіяльності, а також для відновлення втрачених або набуття нових професійних знань, навичок, умінь соціальної адаптації із залученням фахівців лікувально-профілактичних установ (в разі потреби).

Наслідки хвороби класифікуються за Міжнародною класифікацією функціонування, обмеження життєдіяльності і здоров`я (ВООЗ, 2001). Обліку підлягають усі виявлені у інваліда (дитини-інваліда) обмеження життєдіяльності незалежно від того, проводяться або не проводяться реабілітаційні заходи відносно обмеження життєдіяльності.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що у разі потреби дитини інваліда в окулярах, зазначені відомості повинні бути зазначені ЛКК в індивідуальній програмі реабілітації.

Обсяг реабілітаційних заходів передбачений та гарантований статтею 23 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю" та Державною типовою програмою реабілітації особи з інвалідністю і він не може бути звужений відповідачем.

Як встановлено судом, у спірному випадку необхідність забезпечення ОСОБА_2 встановлена індивідуальною програмою реабілітації інваліда №399/10 (57) від 31.01.2017, про що внесено відповідний запис до індивідуальної програми реабілітації у розділі «Види та форми реабілітаційних заходів» серед виробів медичного призначення щодо забезпечення окулярами - 2 пари на рік.

При цьому, потреба дитини-інваліда у забезпеченні її виробом медичного призначення згідно зі стандартами МОЗ таким як окуляри підтверджується записами лікарів офтальмологів, якими дитині ОСОБА_2 рекомендовано постійне носіння окулярів.

Разом з тим, в індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 21.02.2019 відомості про потребу позивача в окулярах не вказано, хоча, як встановлено в процесі розгляду справи та не заперечувалось сторонами, медичні покази щодо необхідності носіння позивачем окулярів не змінились з моменту розроблення попередньої програми у 2017 році.

Також, в судовому засіданні суд заслухав як спеціаліста - ОСОБА_3 - медичного директора з експертизи тимчасової непрацездатності, яка надала роз`яснила, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 затверджено Державну типову програму реабілітації осіб з інвалідністю. Така причина як відсутність коштів не може бути підставою для відмови ЛКК у внесенні відомостей у індивідуальну програму реабілітації інваліда про потребу хворого у медичному виробі - окуляри для забезпечення компенсації обмежень життєдіяльності.

Враховуючи викладене, проаналізувавши норми законодавства, суд вважає протиправною бездіяльність Лікарсько консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" щодо нездійснення коригування індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_2 шляхом внесення в індивідуальну програму реабілітації в розділі "забезпечення виробами медичного призначення" відомостей про окуляри. А тому, в цій частині позов підлягає до задоволення.

Разом із тим, щодо вимоги позивача визнати протиправною відмову у забезпеченні окулярами та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" забезпечити ОСОБА_2 виробами медичного призначення - окулярами суд вважає, що вона є передчасною, оскільки за відсутності зазначення такого засобу медичного призначення в індивідуальній програмі реабілітації, підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за завдану моральну шкоду у розмірі 15000,0 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зазначена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №826/887/16 (адміністративне провадження №К/9901/12213/18).

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі №804/2252/14, 28.11.2018 в адміністративній справі №281/550/15-а, 21.11.2018 в адміністративній справі №826/19928/16 та 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24.06.2020 (справа №9901/845/18).

В обґрунтування заподіяння відповідачем моральної (немайнової) шкоди позивач стверджує, що прийняття оскаржуваного рішення призвело до емоційних переживань матері ОСОБА_1 , однак, позов заявлено в інтересах дитини, і буль-яких обгрунтувань, що саме ОСОБА_2 поніс моральні страждання чи зазнав порушення нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя у позові не зазначено.

Зважаючи на те, що належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 15000,00 грн.

Разом з тим, якщо моральної шкоди зазнала матері позивача, то остання вправі звернутись за відповідним відшкодуванням в окремому порядку, оскільки у даній справі вона виступає лише в інтересах своєї неповнолітньої дитини.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Лікарсько консультативну комісію створену при Комунальному некомерційному підприємстві "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" здійснити коригування індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_2 від 21.02.2019 шляхом внесення в розділі "забезпечення випробами медичного призначення" відомостей про необхідність забезпечення останнього окулярами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 вересня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ;

відповідач:

-Комунальне некомерційне підприємство "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" місцезнаходження:вул. Клінічна, 1а, м. Тернопіль, 46002; ЄДРПОУ: 04528442;

третя особа:

-Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації місцезнаходження: вул. Грушевського, 8,м. Тернопіль,46021; ЄДРПОУ: 02013171 .

Головуючий суддя Баб`юк П.М.