Ухвала суду № 91247945, 31.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

31 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3005/19

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Клочко К.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали у справі №440/3005/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

21.08.2020 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали у справі №440/3005/19, в якій просить:

- визнати протиправними дії Національного банку України у вигляді відмови повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.07.2019 на виконання рішення суду у справі 440/3005/19 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації";

- визнати протиправною та скасувати відмову Національного банку України у повторному розгляді запиту ОСОБА_1 від 22.07.2019 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", яка викладена у листі від 20.08.2020 №18-0005/44399;

- вказати Національному банку України на такий спосіб вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, як обов`язок повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.07.2019 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема, із повним урахуванням правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду України від 06.08.2020 у справі 440/3005/19.

Заява обґрунтована тим, що рішення суду у даній справі не було виконано. Відмова Національного банку України викладена у листі від 20.08.2020 є необґрунтованою, у ній не вказано якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення. А тому заявник вважає, що Національний банк України протиправно ухиляється від виконання постанови Верховного Суду України від 06.08.2020 року у справі №440/3005/19.

31.08.2020 року до суду надійшли заперечення від представника Національного банку України, в яких останній просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали у справі №440/3005/19. Вказував, що на виконання вимог постанови Верховного Суду України від 06.08.2020 року у справі №440/3005/19 Національним банком України запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації розглянуто з дотриманням Закону України "Про доступ до публічної інформації" та направлено відповідь від 20.08.2020 року на електронну адресу позивача. Крім того, наголошує, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про винесення окремої ухвали, вимоги постанови Верховного Суду України від 06.08.2020 року у справі №440/3005/19 відповідачем вже були виконані. Зазначає, що відповідь Національного банку України від 20.08.2020 вих №18-0005/44399 не була предметом розгляду по справі №440/3005/19 та не може слугувати підставою для пред`явлення позивачем заяви в межах цієї справи в порядку статті 383 КАС України.

Надаючи правову оцінку діям Національного банку України, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду, регламентований статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої та шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Отже, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 06.08.2020 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в справі №440/3005/19 скасовано. Прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов`язано Національний банк України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 22 липня 2019 року з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

10.08.2020 року Верховним Судом України видано виконавчий лист по справі №440/3005/19.

17.08.2020 позивачем на адресу Національного банку України направлено запит про отримання публічної інформації, в якому просив надати йому як публічну інформацію копію рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2019 року по справі №826/7432/17.

Листом від 20.08.2020 року за вих №18-0005/44399 Національний банк України повідомив Плескача В.Ю., що з огляду на те, що розгляд справи №826/7432/17 відбувався в закритому судовому засіданні в Національного банку відсутні правові підстави для надання запитуваної інформації.

Плескач В.Ю. не погодився із вищезазначеною відповіддю Національного банку України і звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 2 цього Закону України "Про доступ до судових рішень" рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.

Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.

Як визначив Верховний Суд України у своїй постанові від 06.08.2020 у справі № 440/3005/19 запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.

Так, статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Ці вимоги є «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Верховний Суд звернув увагу у своїй постанові від 06.08.2020 року на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».

Отже, обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19.

Як на підставу для відмови у наданні рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/7432/17 від 18.04.2019, Національний банк України у своїй відповіді ОСОБА_1 від 20.08.2020 посилався на положення статті 6 Закону України та статті 21 Закону України "Про інформацію", процитувавши повністю частину другу статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та зіславшись на приписи статті 8 цього ж закону, якими визначено, що таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Проаналізувавши зміст цієї відповіді, судом встановлено, що Національний банк України у листі від 20.08.2020 за вих №18-0005/44399 посилаючись на вимоги пункту 4 статті сьомої Закону України "Про доступ до судових рішень", не вказав, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем у справі №440/3005/19 не виконано постанову Верховного Суду України від 06.08.2020 року.

Посилання представника Національного банку України у запереченнях проти заяви на висновки Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №520/8584/18 здійснені відповідачем безвідносно до фактичних обставин цієї справи, а тому не приймаються судом у якості належного обґрунтування правомірності спірного рішення.

За таких обставин, керуючись приписами статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про порушення відповідачем положень статті 129-1 Конституції України та частини другої статті 14, частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не виконано у повному обсязі судове рішення, яке набрало законної сили, що є підставою для постановлення окремої ухвали і направлення її до Національного банку України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Водночас, належним способом захисту прав заявника у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій Національного банку України щодо відмови повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.07.2019 на виконання рішення суду у справі 440/3005/19 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та зобов`язання Національного банку України вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме невиконанню постанови Верховного Суду України від 06.08.2020 у справі №440/3005/19.

Відтак, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 248, 249, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 від 21.08.2020 про винесення окремої ухвали у справі №440/3005/19 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Національного банку України щодо відмови повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 22.07.2019 на виконання рішення суду у справі 440/3005/19 з дотриманням вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Зобов`язати Національний банк України вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме невиконанню постанови Верховного Суду України від 06.08.2020 у справі №440/3005/19.

Зобов`язати Національний банк України протягом тридцяти календарних днів з дня отримання окремої ухвали надати відповідь до Полтавського окружного адміністративного суду про вжиті заходи щодо усунення встановлених судом порушень.

Копію ухвали направити заявнику та Національному банку України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко