Рішення № 91236758, 28.08.2020, Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/1106/20

Провадження № 2/682/544/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2020 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді Шевчука В.В., за участю секретаря Придачук Г.Л., представника відповідачів Януль-Сидорчук Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України,

в с т а н о в и в:

21.05.2020 до суду надійшов позов представника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» Остащенко О.М. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позову вказує, що 14.05.2007 між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 80000,00 доларів США зі строком 13.05.2014 з процентною ставкою 13,5 % річних. Вказаний кредитний договір був забезпечений договором поруки, згідно з яким ОСОБА_2 поручилася за виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором. В подальшому в результаті відступлення прав вимоги та купівлі-продажу майнових прав, право вимоги за вказаними вище договорами отримало ТОВ «ФК «Гефест». За кредитним договором, укладеним з відповідачем, утворилась заборгованість загальною сумою 5356986,3 грн. В зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду та просить на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідачів солідарно 482128,76 грн. 3 % річних та пропорційно 7231,93 грн. судового збору.

У відзиві на позовну заяву відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що позов не визнають та вважають його незаконним та безпідставним. Відповідачі вказують, що строк дії Договору закінчився 13 травня 2014 року, про що правонаступнику ПАТ «Уксиббанк» – ПАТ «Дельта Банк» було достовірно відомо. Отже з цього моменту відповідно до вимог ст. 261 ЦПК України в кредитора виникло право на пред`явлення позову до позичальника та поручителя. Також відповідачі вказують на те, що станом на 22 травня 2019 року, тобто станом на день укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 1429/К між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «СтарІнвестментФаунд», а також і договору купівлі-продажу майнових прав №22052019 між ТОВ «СтарІнвестментФаунд» та позивачем ТОВ «ФК «Гефест», права вимоги про стягнення трьох відсотків річних ПАТ «Дельта банк» не мало. Крім того, відповідачі посилаються на те, що вимога про стягнення трьох відсотків річних до поручителя заявлена безпідставно, оскільки порука припинена. Відповідачі вказують, що на підставі ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання осново зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Посилаючись на вказану норму відповідачі вказують, що позивачем пропущено строк пред`явлення вимоги до поручителя, оскільки строк дії кредитного договору (основного зобов`язання) закінчився 13 травня 2014 року.

До відзиву на позовну заяву відповідачами було додано заяву про застосування позовної давності, оскільки із закінченням строку дії кредитного договору 13 травня 2014 року, на думку позивачів, закінчилися встановлені законом строки позовної давності.

30.07.2020 до суду надійшла заява від позивача «ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» про розгляд справи за відсутності представника. В поданій заяві позивач позовні вимоги підтримує та вказує, що на підставі ст. 625 ЦК України стягнення відбувається за останні три роки.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечував, посилаючись на зазначені у відзиві підстави.

Заслухавши учасників справи та дослідивши наявні матеріали, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до частин 1,2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України, обов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Згідно зі статтею 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як передбачено ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом встановлено, що 14 травня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11153495000, згідно з яким банк зобов`язується надати позичальнику 80000 доларів США за відсотковою ставкою 13,5 % річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит до 13 травня 2014 року (п.1.1, 1.2.1, 1.3 Розділу І Договору). Пунктом 1.2 Додаткової угоди № 3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11153495000 від 30 січня 2009 року встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 14 березня 2019 року (а.с. 11).

Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено заставою нерухомого майна (будинковолодіння та земельної ділянки) та порукою (Розділ 2 Договору) (а.с. 4).

У відповідності до договору поруки від 14 травня 2007 року, ОСОБА_2 зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з Договору споживчого кредиту (п. 1.1 Договору поруки). Згідно п. 1.3 Договору, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за Основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами Основного договору. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною. (а.с. 13). Додатковою угодою № 3 від 30 січня 2009 року до Договору поруки встановлено кінцевий термін виконання основного зобов`язання – 14 березня 2019 року (а.с. 11)

На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», право вимоги за кредитним договором № 11153495000 продано (відступлено) ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 15-33).

Як видно з додатку до Договору №22052019 купівлі-продажу майнових справ, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 5356986,30 грн., з яких 1655397,00 грн. – заборгованість за кредитом, 3701589,29 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с. 40-41).

Згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 1429/К від 22 травня 2019 року АТ «Дельта Банк» право вимоги за вказаним вище кредитним договором передано ТОВ «СТАР ІНВЕСТМЕНТ ФАУНД» (а.с. 34-35, 36-37), яке в свою чергу передало право вимоги позивачу ТОВ «ФК «Гефест» за договором купівлі-продажу майнових прав № 220582019 від 22 травня 2019 року (а.с. 38-39).

Таким чином, ТОВ «ФК «Гефест» за договором купівлі-продажу майнових прав є правонаступником усіх прав та обов`язків первісного кредитора за кредитним договором. Усі дії, вчинені первісним кредитором, є обов`язковими для правонаступника так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Судом встановлено, що додатковою угодою № 3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11153495000 від 30 січня 2009 року встановлено кінцевий термін повернення кредиту – не пізніше 14 березня 2019 року, однак оскільки у встановлений строк відповідачі не виконали своїх зобов`язань перед кредитором 28.05.2014 представник ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.10.2014 у задоволенні вказаного позову було відмовлено. У даному рішенні вказано та підтверджено матеріалами справи наявність заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1115395001 у сумі 1506644, 41 грн.

Тобто, звернувшись до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, ПАТ «Дельта Банк» реалізував передбачене договором право на пред`явлення вимоги про дострокове виконання зобов`язання. Фактично кредитор, звернувшись із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Тобто наведене спростовує чинність укладеного договору та встановлений ним та додатковою угодою строк кредитування.

Суд звертає увагу на те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється (Постанова Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Разом із тим, припинення кредитного договору не впливає на право кредитора на виплати, передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто нарахування 3 % річних за порушення зобов`язання з повернення процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору є необґрунтованим, а тому така позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо аргументів відповідачів про необхідність застосування строків позовної давності, суд звертає увагу на таке.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Стягнення 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно ст. 625 ЦК України, законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим, а тому позовна давність не підлягає застосуванню.

Разом із тим суд звертає увагу на те, що стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову (Постанова Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17).

Оскільки сума заборгованості визначена складає 1506644, 41 грн., то 3 % річних за останні три роки складає: в період з 16.05.2017 по 17.05.2018 – 45199,33 грн. (1506644, 41 грн. х 0,03); з 16.05.2018 по 17.05.2020 – 45199,33 грн. (1506644, 41 грн. х 0,03); з 16.05.2019 по 17.05.2020 –– 45199,33 грн. (1506644, 41 грн. х 0,03). Загальна сума 3 % річних за вказані періоди становить 135597,99 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково та стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за порушення кредитного договору у сумі 135597,99.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 512, 514, 553, 554, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 353, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. Брановицького Ігоря, буд. 3, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 42350033) суму в розмірі 135597,99 (сто тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень дев`яносто дев`ять копійок) – 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за Договором споживчого кредиту № 1115349500 від 14.05.2007.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 1672 грн. 02 коп. (одна тисяча шістсот сімдесят дві гривні дві копійки) судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шевчук В. В.

Повний текст рішення складено 31.08.2020