Рішення № 91225955, 13.08.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/3999/20

Номер провадження 2/521/2183/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Лічмана Л.Г.

при секретарі - Тимофієнко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), від імені якої діє ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича ( АДРЕСА_2 ), державного виконавця Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко Вікторії Іванівни (м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 42) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

16.03.2020 р. поштою до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , у якій вона просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 23.11.2017 р. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрований в реєстрі за № 22664, щодо стягнення 38406,34 грн. з ОСОБА_3 , на підставі якого державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (правонаступником якого є Перший Малиновський відділ Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко В.І. було винесено 16.04.2018 р. постанову ВП № 56173872 (АСВП № 56173872) про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем. ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_3 . Однак після звернення до нотаріуса позивач дізналась, що на все майно спадкодавця накладено арешт державним виконавцем на підставі виконавчого напису нотаріуса КМНО Швеця Р.О. від 23.11.2017 р. Позивач вважала зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки сума, що підлягала стягненню не є безспірною. Крім того, банком не надано оригіналу Генеральної Угоди, яка, до того ж, не є формою договору. Зазначене перешкоджає у реалізації позивачем права на спадкоємство.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.04.2020 р. заяву представника позивача адвоката Бондаренко Г.Є. про витребування доказів, - задоволено, витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. належним чином завірені матеріали, на підставі яких вчинявся виконавчий напис від 23.11.2017 року № 22664.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.05.2020 р. заяву представника позивача адвоката Бондаренко Г.Є. про витребування доказів задоволено частково, витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. належним чином завірену копію Генеральної угоди від 16 жовтня 2015 року, укладеної між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , витребувано від ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» належним чином завірені копії: -кредитного договору б/н від 04 липня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_3 ; -кредитного договору № OD52/5914260 від 08 липня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_3 ; -Генеральної угоди від 16 жовтня 2015 року, укладеної між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та ОСОБА_3 ; -виписки з особового рахунку ОСОБА_3 .

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні до них правовідносини.

23.11.2017 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» (на теперішній час АТ КБ «ПриватБанк») звернувся з заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за Генеральною Угодою від 16.10.2015 р., яка складається з:

-тіла кредиту - 24840,63 грн.;

-заборгованості за відсотками - 2922,36 грн.;

-заборгованості пені та комісії - 5961,72 грн.;

-штрафу - 4681,63 грн.;

-витрати за вчинення виконавчого напису.

До цієї заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» додав копію Генеральної Угоди від 16.10.2015 р., засвідчену виписку з особового рахунку боржника, вимогу про усунення порушень за генеральною угодою, розрахунковий документ про оплату послуг поштового зв`язку, опис вкладення в цінний лист, довіреність і паспорт представника ПАТ КБ «ПриватБанк».

В цей же день, 23.11.2017 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» не сплачену в строк за Генеральною Угодою від 16.10.2015 р. заборгованість. Строк, за який проводиться стягнення - 706 днів, а саме з 16.10.2015 р. по 21.09.2017 р. Сума, що підлягає стягненню складає 38406, 34 грн, з урахуванням:

-заборгованості за тілом кредиту - 24840,63 грн.;

-заборгованості за відсотками - 2922,36 грн.;

-заборгованості пені та комісії - 5961,72 грн.;

-штрафу - 4681,63 грн.;

-витрати за вчинення виконавчого напису.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її правонаступником (спадкоємцем) є неповнолітня ОСОБА_1 .

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до статті 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до пункту 2 Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Зазначена вимога не була виконана в частині надання нотаріусу оригіналу кредитного договору. 23.11.2017 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» до заяви про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості надав лише копію Генеральної Угоди від 16.10.2015 р.

Сама Генеральна Угода від 16.10.2015 р. свідчить про, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитними договорами № 1 від 04.07.2013 р і № 2 від 08.07.2013 р. уклали цю генеральну угоду, згідно з якою погодили, що Банк надає ОСОБА_3 строковий кредит в сумі 36 057,92 грн. на строк 36 місяців з 16.10.15 р. по 31.10.2018 р. шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 36 057,92 грн. в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплати відсотків в розмірі 1,5 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в указаній в заяві, умовах і правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 1308,18 грн. для погашення заборгованості по кредиту, яка складається із заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до умов та правил. Пунктом 2.2. Генеральної Угоди від 16.10.2015 р. передбачено стягнення штрафу у сумі 8882,48 у разі прострочення позичальником строку повернення кредиту.

Отже, Генеральною Угодою від 16.10.2015 р. не передбачено стягнення пені та комісії за неналежне виконання зобов`язання. Кредитні договори № 1 від 04.07.2013 р і № 2 від 08.07.2013 р., Умови і правила надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», заяви ОСОБА_3 про приєднання до цих правил нотаріусу і суду не надані.

Таким чином, кредитний договір, про який йдеться в пункту 2 Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» в даному випадку складається з кредитних договорів № 1 від 04.07.2013 р і № 2 від 08.07.2013 р., Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», заяви ОСОБА_3 про приєднання до цих правил, а також Генеральної Угоди від 16.10.2015 р. Генеральна угода не може вважатись договором, на підставі якого виникають кредитні зобов`язання, а є лише угодою, якою могли бути змінені кредитні зобов`язання у разі, якщо б такі зобов`язання виникли на підставі кредитних договорів та Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», заяви ОСОБА_3 про приєднання до цих правил.

Правові підстави нарахування на суму боргу, який підлягав реструктуризації, пені і комісії відсутні.

Крім того, відповідно до статті 549 ЦК України штраф, встановлений пунктом 2.2 кредитного договору, і пеня, передбачена пунктом 1.4.3 вказаного договору, є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 04 вересня 2019 справа № 277/805/16-ц

Таким чином, не може бути задоволені заява банку щодо одночасного стягнення пені та штрафу з позичальника, оскільки така вимога є незаконною та необґрунтованою.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина України щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_3 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.

Такий позиція відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 156/205/17 (провадження № 61-33941св18).

Зазначені висновки суду підтверджуються Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року Справа № 342/180/17, якою Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року в частині стягнення з на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 5 071,87 грн - процентів за користування кредитними коштами та 16 059,00 грн - пені за порушення умов кредитного договору, скасовані та ухвалене в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Посилання відповідача на Постанови Великої Палати Верховного Суду 15 січня 2020 року у справах № 305/2082/14-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 не спростовує висновків суду у цій справі, а навпаки підтверджує їх.

Основними думками в правових позиціях Великої Палати Верховного Суду є судження про те, що здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акту в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії, при цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При розгляді справи за позовом судом встановлено, що стягувачем не надані нотаріусу документи згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а саме кредитних договорів № 1 від 04.07.2013 р і № 2 від 08.07.2013 р., Умов і правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк» заяви ОСОБА_3 про приєднання до цих правил зі змісту яких можливо було встановити розмір заборгованості. Також не є допустим одночасне стягнення пені і штрафу за одне й теж саме порушення договору.

Немає правового значення та обставина, що ОСОБА_3 виконувала умови Генеральної угоди, тому що вона сплачувала лише тіло кредиту та відповідні проценти, розмір пені та комісії цією угодою не були встановлені.

Також відсутні достовірні дані, що за життя ОСОБА_3 отримала вимогу банку та виконавчий напис нотаріуса.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Вирішуючи питання щодо необхідності розподілу судових витрат суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна вимога ОСОБА_1 , яку було звільнено від сплати судового збору при поданні позовної заяви, а тому з відповідача в дохід держави підлягає стягеннню судовий збір в цій частині.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплаті підлягає судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України про «Державний бюджет на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні.

На підставі зазначеного, судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (2102 х 0,4) за позовну заяву немайнового характеру підлягає стягненню з відповідача ТОВ в дохід держави.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк», яка зазначена у виконавчому написі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. не є безспірною, а тому цей виконавчий напис не підлягає виконанню.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Керуючись ст.ст. 76, 141, 263-265, 279 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), від імені якої діє ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 22664, вчинений 23 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, щодо стягнення 38406 гривень 34 копійок з ОСОБА_3 .

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір 840 гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 21 серпня 2020 року.

С У Д Д Я: