Ухвала суду № 91225363, 25.08.2020, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

25.08.2020 227/3216/20

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

25 серпня 2020 року м. Добропілля

Суддя Добропільського міськрайонного суду Донецької області Любчик В.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

21 серпня 2020 року позивачка, в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Судом встановлено, що подана заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно ч. 2 ст. 176 ЦПК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому ціна позову не відповідає дійсній вартості майна, або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

У підпункті а) пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі Постанова КМУ № 1440) визначені поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.

За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440 (далі Постанова), визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

У відповідності до п. 38 Постанови, для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.

Згідно із п. 47 Постанови, порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об`єктами порівняння та об`єктом оцінки.

Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених пунктом 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

У позовній заяві має місце посилання на ринкову вартість спірного майна.

Однак, документів щодо оцінки спірного майна на момент пред`явлення позову до суду, або доказів дійсної вартості майна, на час звернення до суду з даним позовом, позивачем не надано.

На підставі вищевикладеного позивачу необхідно для визначення ціни позову надати суду актуальну ринкову оцінку спірного майна подружжя.

Як роз`яснено в п. 16 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

В даному випадку спірним майном є придбане під час перебування сторін у шлюбі спільне майно подружжя, яке підлягає розподілу, шляхом визнання права власності за відповідачем ОСОБА_3 права особистої приватної власності на легковий автомобіль та житловий будинок, та визнання за позивачем ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру. Тобто, з урахуванням заявлених вимог, ціну позову слід визначати, виходячи із загальної вартості спірного майна.

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою – підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з позову, його ціну зазначено в розмірі 240000 грн, а до матеріалів справи долучено квитанцію про сплату судового збору за позовом ОСОБА_1 на загальну суму 3000 грн. Проте з яких міркувань виходив представник позивача, визначаючи ціну позову, суду не зрозуміло.

Через що суд вважає за необхідне позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без руху та надати останній термін для усунення вказаних недоліків, шляхом надання до суду документів щодо оцінки спірного майна на момент пред`явлення позову до суду, вірного визначення ціни позову, та як наслідок сплати судового збору у розмірі, передбаченому пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (судовий збір сплачується за такими реквізитами: отримувач Добропільське УК/м. Добропілля /22030101; код отримувача (ЕДРПОУ) 37755456; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку (ІВАN) UA148999980313161206000005035; код класифікації доходів бюджету – 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету – судовий збір (Державна судова адміністрація, 050); призначення платежу: судовий збір за позовом (назва установи, організації позивача), Добропільський міськрайонний суд Донецької області), та надання квитанції про сплату різниці між сплаченою сумою судового збору та тою сумою судового збору, що підлягає сплаті.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 185-187 ЦПК України, суддя, -

п о с т а н о в и в :

позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - залишити без руху і надати позивачці термін для усунення недоліків, вказаних в ухвалі, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання нею ухвали.

Повідомити позивачку про необхідність усунення недоліків вказаних в ухвалі.

Роз`яснити позивачці, що у разі не виправлення недоліків у вказаний термін позовна заява вважатиметься не поданою та буде їй повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Добропільського міськрайонного суду

Донецької області В.М.Любчик

25.08.2020