Рішення № 91224150, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 826/19149/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу,

установив:

У 2016 році фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 28.10.2016 №685 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )».

В обґрунтування позову з урахуванням додатково наданих пояснень зазначено, що наказ від 28.10.2016 №685 виданий на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2016 №761/30059/16-к (провадження №1-кс-/761/18446/2016), якою надано дозвіл на проведення документальних перевірок фізичних осіб-підприємців м. Києва, у тому числі ФОП ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що вказана ухвала не могла слугувати підставою для прийняття наказу про проведення перевірки з огляду на неможливість в межах досудового розслідування призначення податкової перевірки на підставі Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України). Вирішення слідчим суддею клопотань слідчих про надання дозволу на призначення перевірки не охоплюється його повноваженнями, які мають реалізовуватися в спосіб, передбачений процесуальним законом.

Також позивач зазначив, що: не є фігурантом у жодному кримінальному провадженні; наявний у КПК України перелік заходів забезпечення кримінального провадження не містить такого заходу як призначення податкової позапланової перевірки в порядку кримінального провадження; відповідач не мав жодних правових підстав для виконання неправомірної ухвали Шевченківського суду, строк дії якої, за аналогією права, сплив.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2016 позовну заяву ФОП ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.

Відповідач подав заперечення на позовну заяву, в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Вказав, що не вправі піддавати сумніву правомірність винесення слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва Рибаком М.А. ухвали від 26.08.20016 по справі №761/30059/16-к, яка прийнята у межах досудового розслідування кримінального провадження та набрала законної сили.

Також зазначив, що позивач допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, на підставі оскаржуваного наказу фактично вже проведена перевірка за наслідком чого складено відповідний акт. Відповідно наказ від 28.10.2016 №685 як акт індивідуальної дії вже вичерпав свою дію, що нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки, відтак, захист прав позивача повинен здійснюватися шляхом оскарження рішень прийнятих за результатом перевірки.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зіславшись на письмово викладену позицію.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Таким чином, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Отже, дослідивши матеріали справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А. від 26.08.2016 №761/30059/16-к (провадження №1-кс-/761/18446/2016) надано дозвіл на проведення документальних позапланових перевірок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, визначеного кола суб`єктів господарювання, зокрема і ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2013 по 22.08.2016, проведення яких доручено ГУ ДФС у м. Києві.

ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано лист ГУ ДФС у м. Києві №30889/7/26-15-13-06-22 від 05.10.2016 разом із копією ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2016 №761/30059/16-к (провадження №1-кс-/761/18446/2016) яким зобов`язано ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві вжити заходів щодо організації та проведення документальних позапланових перевірок фізичних осіб-підприємців за періоди та з питань зазначених в даній ухвалі.

З метою виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2016 №761/30059/16-к та керуючись підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, в.о. начальника Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у місті Києві Білецьким О.І. винесено наказ від 28.10.2016 №685 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 01.01.2013 по 22.08.2016, з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Копію вказаного наказу позивач отримав 31.10.2016.

На підставі вказаного наказу відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 22.08.2016, з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

За наслідками перевірки складено акт від 21.11.2016 №10863/26-52-13-06/ НОМЕР_1 .

21.02.2017 відповідачем прийнято рішення №328/26-52-13-02-08 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку.

Позивач не погоджується із наказом від 28.10.2016 №685, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог по суті, суд виходить з того, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Суд звертає увагу на те, що в ПК України передбачена можливість проведення позапланової перевірки за рішенням суду (слідчого судді), яка однак не узгоджується із приписами кримінально процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження.

У Кримінально процесуальному кодексі України (КПК України) відсутні норми, які передбачають проведення такої процесуальної дії як надання дозволу на проведення перевірки та які визначають компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки. Відсутня також і процедура розгляду такого клопотання.

При цьому, відповідно до пункту 56.12 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку суд вважає за необхідне при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом в ухвалі від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к.

Так, у вказаному судовому рішенні Верховний Суд зазначає, що «частина друга статті 93 КПК України передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу «витребування та отримання» передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження «витребувати» повноваження «призначити» перевірку.

Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження «призначати ревізії та перевірки» означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

Пункт 18 частини першої статті 3 КПК України визначає: «слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні…».

Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК України, коли законодавство зобов`язує слідчого суддю «вжити необхідних заходів», не визначаючи перелік цих заходів.

Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

Кримінальне процесуальне законодавство за своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при розслідувані злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у розслідуванні злочинів з іншими - не менш важливими - цінностями і інтересами суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу, захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню гідності, цінністю сімейних зв`язків, свободою підприємницької діяльності тощо.

Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством».

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18 Верховний Суд зазначає, що винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання незаконної ухвали слідчого судді, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

Враховуючи наведені обставини в сукупності суд вважає, що за змістом підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 26.08.2016 №761/30059/16-к не може слугувати підставою для призначення перевірки. Тому, наказ від 28.10.2016 №685 прийнято без наявності відповідних підстав і, як наслідок, є незаконною перевірка проведена на підставі такого наказу.

Відповідач зауважив, що позивач допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки. На підставі оскаржуваного наказу від 28.10.2016 №685 фактично вже проведена перевірка за наслідком чого складено відповідний акт. Відповідно наказ від 28.10.2016 №685 як акт індивідуальної дії вже вичерпав свою дію, що нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки, відтак, захист прав позивача повинен здійснюватися шляхом оскарження рішень прийнятих за результатом перевірки.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, суд виходить з наступного.

Дійсно, у постанові від 13.11.2019 у справі №2а-7371/12/1370 Верховний Суд зазначає, що позивачем можуть бути захищені його права, щодо підстав призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №807/2062/17 платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому ці рішення, дії або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Отже, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок, можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Суд зауважує, що спірним наказом від 28.10.2016 №685 призначено невиїзну перевірку, а тому позивач не міг захиститись від проведення незаконної на його думку перевірки шляхом недопуску працівників контролюючого органу до проведення перевірки.

Водночас, у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 Верховний Суд зауважив, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

У вказаній постанові Верховний Суд формулює правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

При цьому, з урахуванням доктрини з умовною назвою "плоди отруйного дерева", сформульовану Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України" (якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж) а також висновків Верховного Суду у постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18, суд зазначає, що рішення відповідача, які пов`язані із призначенням та проведенням податкової перевірки та оформленням її наслідків у вигляді податкового повідомлення-рішення на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України та не можуть створювати будь-яких правових наслідків, окрім тих які пов`язані із їх протиправністю.

За змістом постанови Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі № 818/998/17 у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень, порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

З урахуванням наведено суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування наказу від 28.10.2016 №685.

При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності наказу від 28.10.2016 №685, а позивачем надано належні та достатні докази та обґрунтування протилежного, у зв`язку із чим наявні підстави для задоволення позову.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 28.10.2016 №685 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )».

Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43141267).

Суддя О.М. Чудак