Рішення № 91223857, 31.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 826/5105/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішень,

установив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Державної фіскальної служби (СЛЕД ДФС) з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання неправомірними дій Головного управління Держпраці у Київській області при проведенні перевірки СЛЕД ДФС на підставі доручення Державної служби України з питань праці від 02.02.2016 №982/4/4.1-ДП-16 та скасування акта перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №26-197/197 від 29.02.2016 Головного управління Держпраці у Київській області, скасування припису №26-197/197-160 від 29.02.2016 Головного управління Держпраці у Київській області.

Позов обґрунтовано тим, що в порушення статті 7 Закону України «Про основні засади нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» перевіряючий не приїздив до СЛЕД ДФС з метою пред`явлення направлення на проведення перевірки від 10.02.2016 №168 та службового посвідчення керівнику установи, а ознайомив з вказаними документами завідувача сектору по роботі з персоналом СЛЕД ДФС Пирога В.М., який не мав на це відповідних повноважень. Інформація про ознайомлення в.о. начальника СЛЕД ДФС Шадевської Ю.Л. з актом та приписом не відповідає дійсності, оскільки перевіряючого не було у приміщенні СЛЕД ДФС під час проведення перевірки, а в.о. начальника СЛЕД ДФС Шадевська Ю.Л. не запрошувалася до Головного управління, що свідчить про порушення вимог статті 10 Закону України «Про основні засади нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а тому в акті та приписі викладені неправдиві відомості. Окрім того, позивач заперечує проти виявленого порушення законодавства про працю, зазначаючи, що про переміщення ОСОБА_1 було попереджено та запропоновано їй іншу посаду у зв`язку з реорганізацією СЛЕД Міндоходів, що не потребувало згоди працівника. Однак від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовилася.

Також ОСОБА_1 виплачується посадовий оклад згідно зі штатним розписом, і її права як начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів не порушуються. Згідно з доводами позивача, не відповідають дійсності посилання на наказ «Про тимчасове виконання обов`язків» від 12.06.2015 №116-к, відповідно до якого нібито ОСОБА_2 призначений на посаду начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів, тоді як згідно вказаного наказу на ОСОБА_2 тимчасово, з 15.06.2015 було покладено виконання обов`язків начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2016 відкрито провадження у даній справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України, за правилами загального позовного провадження.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду, а ухвалою суду від 17.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки вважає, що наявні порушення у відношенні ОСОБА_1 , передбачені частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки», адже за ОСОБА_3 повинно було зберігатися її місце роботи, а саме, посада начальника відділу персоналу, на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В той же час, положення статті 32 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) щодо відсутності необхідності отримання згоди працівника на переведення в даному випадку не застосовуються, оскільки переміщення відбулося не в межах спеціальності, кваліфікації чи посади.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, за клопотанням сторін суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до заяви та наказу «Про надання відпустки» від 07.04.2014 №131-кв ОСОБА_4 , начальнику відділу персоналу Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів, надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 10.06.2014 по 20.03.2017 включно.

Наказом від 11.08.2015 №1 введено в дію нову організаційну структуру та штатний розпис на 2015 рік на Спеціалізовану лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС, а наказом від 25.01.2016 №13 введений в дію штатний розпис СЛЕД ДФС на 2016 рік.

На період відпустки ОСОБА_5 згідно заяви та наказу «Про стажування» від 03.06.2015 №108-К проведено стажування з 03.06.2015 по 05.06.2015 на посаду начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів ОСОБА_2 .

В подальшому, згідно з наказом «Про тимчасове виконання обов`язків» від 12.06.2015 №116К на ОСОБА_2 тимчасово покладено виконання обов`язків начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів.

Відповідно до наказу СЛЕД ДФС від 04.08.2015 №86 відбулася реорганізація Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів шляхом приєднання до СЛЕД ДФС.

Згідно заяви та наказу «Про звільнення» від 11.08.2015 №139-К ОСОБА_2 переведено до СЛЕД ДФС, а відповідно до наказу «Про призначення» від 17.08.2015 №4-К ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу персоналу СЛЕД ДФС.

02.12.2015 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призупинення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та надання дозволу на вихід на роботу з 04.12.2015.

В подальшому, наказом СЛЕД ДФС від 04.12.2015 №182-К ОСОБА_6 , начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів, яка ще не переведена до СЛЕД ДФС, визнано такою, що стала до роботи з 04.12.2015, попереджено про наступне вивільнення згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та запропоновано посаду головного державного інспектора відділу фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку СЛЕД ДФС.

Згідно з актом від 08.12.2015 засвідчено факт відмови від отримання та ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_7 .

За зверненням ОСОБА_5 , на підставі наказу на проведення перевірки від 10.02.2016 №193 та направлення на проведення перевірки від 10.02.2016 №168 Головне управління Держпраці у Київській області провело позапланову перевірку додержання Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, про що складено акт від 29.02.2016 №26-197/197.

Згідно з актом перевірки відповідачем встановлено порушення вимог частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» щодо гарантії збереження робочого місця (посади), заробітної плати (допомоги) ОСОБА_1 у передбачених законодавством випадках.

Відповідно до примітки акту перевірки в.о. начальника СЛЕД ДФС Шадевська Ю.Л. з актом ознайомлена, від підпису відмовилась; примірник акту направлено рекомендованим листом.

29.02.2016 на наслідками перевірки Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено припис в.о. начальника СЛЕД ДФС Шадевській Ю.Л. №26-197/197-160, яким зобов`язано привести у відповідність до вимог частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» та у строк до 29.03.2016 письмово інформувати про виконання вимог припису Головне управління.

В.о. начальника СЛЕД ДФС Шадевська Ю.Л. з приписом ознайомлена, від підпису відмовилась; примірник припису направлено рекомендованим листом.

Позивач вважаючи вищевказані припис та акт протиправними, прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що згідно зі статтею 259 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляд}- та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджене постановою Кабінетом Міністрів України від 11.02.2015 №96.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р «Питання Державної служби з питань праці» ухвалено погодитися з пропозицією Міністерства соціальної політики щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань праці постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.15 №96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці» функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Відповідно до пункту 1 Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, в тому числі, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Згідно з пунктом 4 Положення Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування; накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Відповідно до Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 №390 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (п. 2).

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів (п. 3).

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку (п. 4).

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування виносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства (п. 7).

Рішення Інспектора може бути оскаржене у порядку, встановленому законодавством (п. 8).

При цьому, згідно зі статтею 2 Закону України «Про основні засади нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Таким чином, за загальним правилом дія Закону на відносини, що виникли під час проведення перевірки Головним управлінням Держпраці у Київській області додержання Спеціалізованою лабораторією з питань експертизи та досліджень ДФС законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, про що складено акт від 29.02.2016 №26-197/197, не поширюється, за винятком випадків прямого посилання Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 №390, на положення Закону.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про основні засади нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для здійснення позапланових заходів, зокрема, є обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

В той же час, відповідно до пункту 3 Порядку позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а згода Держпраці України вимагається виключно на позапланові перевірки за зверненнями фізичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з поясненнями відповідача перевірка проведена за дорученням Державної служби України з питань праці від 02.02.2016 №982/4/4.1-ДН-16, що фактично є згодою на проведення перевірки.

Тобто, в даному випадку відповідні документи для початку перевірки у перевіряючого були наявні, а саме: наказ на проведення перевірки від 10.02.2016 №193, направлення на проведення перевірки від 10.02.2016 №168; службове посвідчення перевіряючого - головного державного інспектора Головного управління Держпраці у Київській області Мисловською Мариною Михайлівною.

Щодо посилань на недотримання положень статей 7, 10 Закону України «Про основні (контролю) у сфері господарської діяльності», то як було зазначено вище, положення Закону не поширюються на відносини, що виникають під час здійснення заходів нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Разом з тим, згідно з пунктом 3 Порядку інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані акт перевірки та припис направлені на адресу СЛЕД ДФС на ім`я в.о. начальника Шадевської Ю.Л. супровідним листом від 15.03.2016 №4.3/2436.

Таким чином, позивач мав можливість по факту отримання вказаних документів надати свої пояснення чи заперечення щодо викладених у них обставин, а також оскаржити їх у судовому порядку.

За таких обставин у суду відсутні підстави для визнання дій Головного управління Держпраці у Київській області при проведенні перевірки СЛЕД ДФС на підставі доручення Державної служби України з питань праці від 02.02.2016 №982/4/4.1-ДП-16 неправомірними.

Щодо позовних вимог про скасування акта перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування Головного управління Держпраці у Київській області №26-197/197 від 29.02.2016, суд зазначає наступне.

Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта (у тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Аналіз змісту спірних правовідносин дає підстави для висновку, що акт перевірки не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України. При цьому, дії службової особи щодо складання такого акта та включення до нього певних висновків не породжують обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24.09.2013 (справа № 21-255а13).

Таким чином, акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано порушення, містяться висновки посадової особи, проте акт не встановлює, не припиняє, не змінює прав, обов`язків, відповідно акт перевірки не порушує прав, інтересів позивача.

Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про скасування припису Головного управління Держпраці у Київській області №26-197/197-160 від 29.02.2016, суд зазначає наступне.

Оскаржуваним приписом зобов`язано позивача привести у відповідність до вимог частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» та у строк до 29.03.2016 письмово інформувати про виконання вимог припису Головне управління.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

В даному випадку під час перевірки встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до заяви та наказу «Про надання відпустки» від 07.04.2014 №131-кв ОСОБА_8 , начальнику відділу персоналу Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів, надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 10.06.2014 по 20.03.2017 включно в порядку статті 18 Закону України «Про відпустки».

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Суть виявленого порушення, яке позивача зобов`язано усунути, полягає в тому, що ОСОБА_6 , яка перебувала станом на час прийняття рішення у відпустці по догляду за дитиною, позбавили права на збереження за нею займаної посади, використовуючи в якості підстави проведену реорганізацію Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів, яка жодним чином не заважала перевести ОСОБА_6 на займану нею посаду в реорганізованій Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.

Натомість Кашубу H.A. замість переведення на посаду начальника відділу персоналу СЛЕД ДФС попередили про наступне вивільнення, тоді як на її посаду призначено особу, яка виконувала обов`язки тимчасово згідно з наказом від 12.06.2015 №116-К «Про тимчасове виконання обов`язків».

Суд зазначає, що питання дотримання гарантій прав працівників у зв`язку з ліквідацією (реорганізацією) юридичних осіб публічного права було предметом неодноразового розгляду судами.

Зокрема, Верховний Суд України у постанові від 17.10.2011 (справа №21- 237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до положень частини першої статі 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (постанова Верховного Суду України від 19.01.2016 №21-2225а15).

Згідно з наказом СЛЕД ДФС від 04.12.2015 №182-К «По особовому складу» СЛЕД ДФС є правонаступником всіх прав та обов`язків СЛЕД Міндоходів відповідно до Положення про Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень ДФС, затвердженого наказом ДФС від 01.10.2014 №154; жодних доказів наявності суттєвих змін в організації виробництва, що потягли б неможливість переведення на аналогічну посаду начальника відділу персоналу, відповідачу та суду не надано.

З врахуванням викладеного, посилання позивача на статті 32, 49-2 КЗпП України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки для розгляду питання про звільнення ОСОБА_5 взагалі не було підстав.

Щодо способів виконання вимог оскаржуваного припису, то для його виконання необхідно було перевести ОСОБА_6 з посади начальника відділу персоналу СЛЕД Міндоходів на посаду начальника відділу персоналу СЛЕД ДФС, у зв`язку з проведеною реорганізацією (її згода засвідчена фактом звернення з заявою про проведення перевірки).

В той же час як особа, на яку покладено виконання її обов`язків на час відпустки, має продовжувати виконувати такі обов`язки (за умови її згоди та переведення до СЛЕД ДФС) до завершення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідні рішення позивач мав можливість прийняти у визначений приписом строк до 29.03.2016.

Окремо суд зазначає, що факт закриття постановою Оболонського районного суду міста Києва від 10.05.2016 провадження у справі №3/756/2321/16 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_9 за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 29.02.2016, складеного головним державним інспектором дій Головного управління Держпраці у Київській області згідно акту від 29.02.2016 №26-197/197, не є підставою для невиконання вимог припису, оскільки провадження закрите у зв`язку з тим, що ОСОБА_9 не має відношення до наказів, які були видані попереднім керівництвом СЛЕД ДФС.

Вказана обставина не позбавляє СЛЕД ДФС обов`язку з виконання вимоги припису незалежно від особи керівника.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що посилання позивача та викладені обставини щодо окремих процедурних дефектів здійснення розгляду справи не спростовують встановлених під час перевірки правопорушень і, на думку суду, не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення чи його невиконання. Тому акт перевірки №26-197/197 від 29.02.2016 та припис №26-197/197-160 від 29.02.2016 Головного управління Держпраці у Київській області є правомірними та скасуванню не підлягають.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами факт порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, відсутності витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, підстави для розподілу відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішень - відмовити повнісю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (місцезнаходження юридичної особи: 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43348622).

Відповідач - Головне управління Держпраці Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39794214).

Суддя О.М. Чудак