Рішення № 91222930, 20.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2589/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Гринько М.О.,

представника відповідача – Солопа І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

21 травня 2020 року ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2019 року №Ф-6372-10/8075 (позовна заява здана на пошту 16.05.2020).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до рішення Полтавської обласної КДКА від 22.06.2012 №13 Красницька Я.С. має право на зайняття адвокатською діяльністю та з 01.06.2012 перебуває у трудових відносинах з ПП "Кременчуцька юридична компанія". Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і якщо вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2589/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 14:30 год. 11 червня 2020 року, витребувано докази від відповідача.

11 червня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 49-50/, у якому представник ГУ ДПС у Полтавської області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що 27.05.2016 ОСОБА_2 взята на облік в Кременчуцькій ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС у Полтавській області як платник податків та із 01.07.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування (2 група). Станом на 31.10.2019 згідно ІКП за ОСОБА_2 рахувалась заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 4590,30 грн. Відповідно до статті 25 Закону №2464, 19.11.2019 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6372-10/8075 та направлено боржнику. Згідно повідомлення про вручення дана вимога отримана позивачем 07 квітня 2020 року. Зазначає, що платником помилково сплачено кошти на рахунок єдиного внеску, нарахованого роботодавцями на суми заробітної плати в сумі 4590,30 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом у справі №440/2589/20 та поновлено ОСОБА_3 пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом у справі №440/2589/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 16:30 04 серпня 2020 року.

Протокольними ухвалами суду від 04 серпня 2020 року витребувано докази від відповідача та оголошено перерву в судовому засіданні до 12:00 20 серпня 2020 року.

Позивач у судове засідання 20 серпня 2020 року повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності позивача.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач ОСОБА_2 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22 червня 2012 року №13 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що їй видано відповідне свідоцтво №1245 від 22 червня 2012 року /а.с. 10/.

Наказом Приватного підприємства "Кременчуцька юридична компанія" №1/06-2012-к від 01 червня 2012 року ОСОБА_3 призначено з 01 червня 2012 року на посаду провідного юрисконсульта, на підставі наказу №2/10-2012-к від 02 жовтня 2012 року - переведена на посаду директора Приватного підприємства "Кременчуцька юридична компанія", де позивач працює до часу звернення до суду з позовом, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , копія витягу з якої наявна в матеріалах справи /а.с. 11-12/.

Також позивач ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 27.05.2016 за такими видами діяльності: код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості, код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (основний), код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права /а.с. 89-90/.

Позивач з 01.07.2016 перебуває на обліку в податковому органі як платник єдиного податку на спрощеній системі оподаткування за такими видами господарської діяльності: код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості /а.с. 73/.

У 2019 році фізична особа-підприємець ОСОБА_3 отримала дохід в сумі 1295393,00 грн. від здійснення господарської діяльності за кодом згідно КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи підприємця ОСОБА_3 /а.с. 74/.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подала до контролюючого органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за кодом основного виду економічної діяльності 68.20 (Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), як ФО-на спрощеній системі оподаткування за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, у якому зазначила про отримання суми чистого прибутку в розмірі 50076,00 грн. та визначила суму нарахованого єдиного внеску щомісячно в розмірі 918,06 грн., а всього за 2019 рік в сумі 11016,72 грн. /а.с. 75/.

19.11.2019 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6372-10/8075, якою повідомлено, що станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати єдиного внеску становить 4590 грн. 30 коп. та зобов`язано позивача сплатити недоїмку в сумі 4590 грн. 30 коп. /а.с. 7, 54/.

Як вбачається з інтегрованої картки ОСОБА_3 , витяг з якої міститься у матеріалах справи, сума єдиного внеску, що зазначена у оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075, складається з нарахованих сум єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, в тому числі, яка обрала спрощену систему оподаткування та особі, яка проводить незалежну професійну діяльність: за ІІ квартал 2019 року в сумі 1836,12 грн. (частина недоїмки за ІІ квартал 2019 року в сумі 918,06 грн. сплачена позивачем 18.10.2019), за ІІІ квартал 2019 року - в сумі 2754 грн. 18 коп. /зворот а.с. 55/.

Позивач не погодився з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформований Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та у постанові від 05 березня 2020 року у справі №824/509/19-а.

Водночас, позивач ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець 27.05.2016 за такими видами діяльності: код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості, код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (основний), код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права /а.с. 89-90/.

Тобто, позивач у 2019 році мала право як фізична особа-підприємець здійснювати не тільки діяльність у сфері права, але й інші види діяльності, зокрема, за кодом КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, у зв`язку з чим позивач з 01.07.2016 перебуває на обліку в податковому органі як платник єдиного податку на спрощеній системі оподаткування за такими видами господарської діяльності: код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості /а.с. 73/.

У 2019 році ОСОБА_3 , як фізична особа-підприємець, отримала від здійснення господарської діяльності за кодом згідно КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна дохід у сумі 1295393,00 грн., що підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи підприємця ОСОБА_3 /а.с. 74/, та подала до контролюючого органу Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за кодом основного виду економічної діяльності 68.20 (Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), як ФО-на спрощеній системі оподаткування за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, у якому зазначила про отримання суми чистого прибутку в розмірі 50076,00 грн. та визначила суму нарахованого єдиного внеску щомісячно в розмірі 918,06 грн., а всього за 2019 рік в розмірі 11016,72 грн. /а.с. 75/.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, веде господарську діяльність та отримує від такої господарської діяльності доходи, при цьому вид цієї господарської діяльністі не збігається з видом діяльністі, яку особа виконує як найманий працівник і отримує за неї заробітну плату та не є професійною незалежною діяльністю, така особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

У 2019 році ОСОБА_3 , працюючи на посаді директора Приватного підприємства "Кременчуцька юридична компанія", де здійснювала діяльність у сфері права, за яку отримувала заробітну плату, одночасно була зареєстрована як фізична особа-підприємець за іншим кодом КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна та вела таку господарську діяльність за вказаним видом економічної діяльності (код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна), від ведення саме цієї господарської діяльності, а не від діяльності у сфері права, отримала дохід, який самостійно задекларувала, а тому позивач у 2019 році мала обов`язок сплати суми єдиного внеску в розмірах, які вона самостійно нарахувала та відобразила у Звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік, зокрема, за ІІ та ІІІ квартали 2019 року в розмірі 5508,36 грн. (918,06 грн. *6 місяців). Проте, станом на 31.10.2019 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску за ІІ-ІІІ квартали 2019 року в сумі 4590,30 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075 прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та обґрунтовано.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі.

Як вбачається з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_3 сума боргу (недоїмки), зазначена у оскаржуваній вимозі від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075 у розмірі 4590,30 грн. погашена позивачем за рахунок сплати сум єдиного внеску (13.11.2019, 12.12.2019, 14.01.2020, 12.02.2020, 10.03.2020), тобто станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом (16.05.2020) оскаржувана вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-6372-10/8075 є відкликаною в силу пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, а тому не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, та безпосередньо не породжує для позивача будь-яких обов`язків.

Зважаючи на вищевикладене, за встановлених обставин справи та наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 205, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 31 серпня 2020 року.

Суддя С.С. Сич