Рішення № 91222767, 31.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6294/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012), Військової частини А1785 (вул.Спартаківська,2, м.Одеса, 65017) про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2393, Військової частини А1785, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року;

базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року вважати січень 2008 року;

стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року шкоди врозмірі 73 596,58 грн.;

визнати протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові до нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 57 500 грн.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік;

зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

зобов`язати військову частину А1785 подати до Одеського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині А2393 та 20.12.2017 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпеченням в зв`язку зі звільненням з військової служби в запас, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 20.12.2017 року № 273. При цьому, за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується Довідкою про виплату грошового забезпечення позивачу від 09.06.2020 року № 1272. Крім того, при виключенні зі списків особового складу частини позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби. Однак, зазначена одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена йому без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Також, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 4 квітня 2016 року. Однак, за період з 4 квітня 2016 року по 20 грудня 2017 року позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем 1 з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки. 25 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача 1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 грудня 2017 року та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Однак, листом аж від 12.05.2020 року за вих. № 2/2595 відповідач 1 відмовив йому у задоволенні його заяви, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

17.08.2020 року (вх.№ЕП/32217/20) до суду від відповідача - Військової частини А1785 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, щовідповідно до відповідно до пункту 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення, що також мас своє підтвердження у роз`ясненнях Мінсопполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди, а саме: роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №78/0/66-17; роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14 - 15/10 (на в их. №248/3/9/3/202 від 08.07.2015). Лише в роз`ясненні Департаменту фінансів № 248/1485 від 26.03.2018 було зазначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення необхідно здійснювати з квітня 2018 року. Також зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні2016 року - лютому 2018 рокуу Міністерства оборони України не було.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини А1785 нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби відповідач зазначає, що під час проходження військової служби в особливий період, у Позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасник бойових дій (ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п.12 ч.1.) відповідно до норм чинного законодавства.

Стосовно ж вимог щодо відмови до нарахувати та виплатити Позивачу суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач зазначає, що згідно з ч 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (зі змінами), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до п. 38.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329), яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються, звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до місячного грошового забезпечення.

17.08.2020 року (вх.№32836/20) до суду від відповідача - Військової частини А2393 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, підтримавши доводи викладені в наведеному вище відзиві.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2393 та 20.12.2017 року був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпеченням в зв`язку зі звільненням з військової служби в запас, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 20.12.2017 року № 273.

Згідно довідки про виплату грошового забезпечення Позивачу від 09.06.2020 року № 1272 позивачу не було нарахована та не виплачено індексація грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року.

Крім того як зазначає позивач не заперечується відповідачами, при виключенні зі списків особового складу частини позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, однак, зазначена одноразова грошова допомога була нарахована та виплачена йому без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 4 квітня 2016 року.

Однак, за період з 4 квітня 2016 року по 20 грудня 2017 року позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу Відповідачем 1 з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки.

25 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача 1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 грудня 2017 року та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди..

Однак, листом аж від 12.05.2020 року за вих. № 2/2595 відповідач 1 відмовив йому у задоволенні його заяви.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року; визнання базовим місяцем при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року - січень 2008 року;стягнення з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року шкоди в розмірі 73 596,58 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст.1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Відповідно до ст.1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно ст.5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно ч.2 ст.6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Згідно з п.1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно п.5 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв`язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

У разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів з урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.

Працівникам підприємств i організацій, які перебувають на госпрозрахунку, підвищення заробітної плати у зв`язку із зростанням рівня інфляції провадиться у порядку, визначеному у колективних договорах, але не нижче норм, визначених Законом України Про індексацію грошових доходів населення та положень цього Порядку.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.

Відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому нормами Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Згідно п.14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Разом з цим, у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України Про оплату праці такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 15.01.2018 року.

Таким чином позовна вимога позивача щодо визнання протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року підлягає задоволенню шляхом визнання бездіяльності військової частини А2393, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року.

Стосовно доводів позивача про необхідність застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року «січень 2008р.», суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013 (в редакції чинній з 15.12.2015 року) «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

Згідно п.6 даної Постанови № 1013 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.12.2015 року.

Згідно п.2 Постанови №1013 були внесені зміни, серед іншого, і до Постанови КМ України №1078 від 17.07.2003 року.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п.5 Постанови №1013 (в редакції, чинній з 15.12.2015 року), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Згідно п.102 Постанови №1013 (в редакції, чинній з 15.12.2015 року), для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

З аналізу наведених положень Постанови №1013 та Постанови №1078 суд доходить висновку, що після вжиття заходів, передбачених п.3 Постанови №1013 для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078.

Тому суд вважає, що підстави для застосування місяця «січень 2008р.» як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року - відсутні.

Разом з тим, позивач просить стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму завданої йому не нарахуванням індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року шкоди в розмірі 73 596,58 грн.

При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до повноважень відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, відсутні підстави для задоволення в цій частині позовних вимог.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що дана позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини А2393, які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; стягнення з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 57 500 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2статті 2 Закону № 2232-XIIпорядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зістаттею 40 Закону № 2232-XIIгарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно дозаконів України "Про Збройні Сили України"; Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей"та іншими законами.

Відтак, відповідно до частини 2статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

Згідно ізПостановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889" від 13.03.2013 року №161 (далі - Постанова №161), для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієїпостанови, та військовослужбовців строкової військової служби) запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889(далі - Постанова №889), граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження служби отримував щомісячну додаткову грошову винагороду.

На виконання Постанови №889наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 року №550затверджено Інструкцію (далі -Інструкція № 550) про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.11.2016 року за №1470/29600).

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, відповідно до правових висновків якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

З матеріалів справи вбачається, що перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, тому, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Однак, відповідач щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив, що відповідачем не заперечується.

Суд, також, зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

Зокрема, у постанові від 06.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

А відтак, враховуючи те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка встановлена Кабінетом Міністрів України та виплачувалась позивачу з моменту введення її в дію постановою Уряду та до моменту звільнення, мала постійний характер, суд вважає, що в силустатті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"розрахунок грошової допомоги при звільненні повинен був проводитись з урахуванням вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зазначені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17, від 19.09.2019 року у справі №826/14564/17.

За таких обставин, враховуючи, що при виплаті грошової допомоги при звільненні позивача , відповідачем не було включено до її розміру грошову щомісячну винагороду, яка виплачувалась позивачу, слід визнати протиправними дії військової частини А 2393, які виразились у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Разом з тим, позивач просить стягнути з військової частини А1785 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 57 500 грн..

При цьому, суд враховує, що нарахування суми індексації за певний період належить до повноважень відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, відсутні підстави для задоволення в цій частині позовних вимог.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що дана позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання Військову частину А 2393 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог провизнання протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік;зобов`язання військової частини А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Згідно змісту частин 1 та 3 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Змістом ч. 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Положеннями статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В свою чергу, правовідносини з приводу соціального захисту Позивача, під час проходження ним військової служби та отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, врегульовані Законом України Про відпустки від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XIІ та Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-VII від 20.12.1991р.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про відпустки, установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону України Про відпустки, додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.

Учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Статтею 6 Закону, зазначені особи, які належать до учасників бойових дій.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної тати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Змістом статті 1-2 цього Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей закріплено право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них:

- ч. 8.- військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

ч. 14.- у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічно ї основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

ч. 17.- в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважиш причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

ч. 18.- в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважиш причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарні днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

п. 19.- надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інші видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення тю трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

ч. 21.- у разі неподання військовослужбовцям щорічні основні відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VІ, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку з моїм звільненням виникли в особливий період.

Суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, припиняється.

Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, та виплата компенсації у разі невикористання передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, а саме ч. 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Отже, на відповідача законодавством покладається обов`язок сплатити позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за 2015 рік включно.

Однак в наказі про звільнення не зазначено про наявність права на компенсацію за невикористану відпустку та необхідність виплати вказаної компенсації.

З огляду на статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку з 2016 по 2017 рік включно.

Враховуючи те, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, визначення кількості днів невикористаної додаткової відпустки належить до компетенції відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік та зобов`язати Військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 28 невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби такими що підлягають задоволенню.

Також, в позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з наведеної правової норми, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

В даному випадку суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання позивача.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з вимогами ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906), Військової частини А1785 (вул.Спартаківська,2, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08022573) про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906), яка виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року.

Зобов`язати Військової частини А2393 (вул.Фонтанська дорога,10, м.Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 24983020, код ЄДРПОУ 07966906) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2017 року.

Визнати протиправними дії Військової частини А2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906), які виразилися у відмові донарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язати Військову частину А 2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906)донарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму недоплаченої йому одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.

Зобов`язати Військову частину А 2393 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Єфіменко

.