Рішення № 91221090, 03.08.2020, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 362/4990/19

Провадження 2-а/362/18/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" серпня 2020 р. Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

за участі секретаря Шевченко М.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні без фіксування технічними засобами в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України в м. Василькові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 49132805 і зобов`язання вчинення певних дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (надалі-позивач) подала 23.08.2019 року на розгляд Васильківського міськрайонного суду Київської області позов до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (надалі - відповідач або ДВС), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2016ВП № 49132805, а також зобов`язати відповідача не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення відновити виконавче провадження № 49132805 та направити постанову про відновлення виконавчого провадження до Васильківського міськрайонного суду Київської області для пред`явлення виконавчого листа до виконання..

Заявлені вимоги мотивує тим, що на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області 03.07.2019 року у справі № 362/5070/14-а, після смерті 05.02.2017 року ОСОБА_2 стягувача у виконавчому провадженні №49132805 є його правонаступником та належним стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 49132805, відкритому за виконавчим листом виданим на підставі постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.04.2015 року, справа № 362/5070/14-а, та Постанови Київського апеляційного адміністративного суду № 362/5070/14-а від 28.05.2015 року.

13.08.2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 362/5070/14-а, позивачем було виявлено постанову від 30.06.2016 року Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Урбанської Л.А.(надалі - Головний державний виконавець) про закінчення виконавчого провадження (надалі - Постанова). При цьому, головний державний виконавець, приймаючи оскаржуване рішення, керується п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи Постанову з підстав положень п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» неправомірною, а саме такою, що позбавляє стягувача права на отримання належних йому коштів та допускає порушення принципу обов`язковості судових рішень, закріпленого Конституцією України, позивач просить зобов`язати відповідача не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення відновити виконавче провадження № 49132805 та направити постанову про відновлення виконавчого провадження до Васильківського міськрайонного суду Київської області для пред`явлення виконавчого листа до виконання, що, на її думку, відповідає вимогам ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами позовного провадження у загальному порядку (а.с.14-15).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.05.5020 року постановлено закрити підготовче провадження та призначити адміністративну справу до судового розгляду по суті (а.с.85-86).

Позивач в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином, подала клопотання в якому просила розглядати справу за її відсутності (а.с. 18, 25, 78).

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до вимог закону, про причини неявки суд не повідомив, надіслав клопотання про застосування строків давності та залишення позовної заяви без розгляду (а.с.32-34).

Суд, розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.04.2015 року, справа № 362/5070/14-а, адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Василькові та Васильківському районі Київської області про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення недоплаченої суми пенсії задоволено частково; визнано дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Василькові та Васильківському районі Київської області щодо відмови у перерахунку позивачу основної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, у розмірах передбачених ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірними за період з 01 травня 2014 року по 16 серпня 2014 року; зобов`язано Управління Пенсійного Фонду України ум. Василькові та Васильківському районі Київської області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 травня 2014 року по 16 серпня 2014 року, з урахуванням проведених виплат. В іншій частині в позові відмовлено (а.с. 53-57 справи № 362/5070/14-а).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 року постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.04.2015 року скасовано в частині задоволення позовних вимог за період з 04 серпня 2014 року по 16 серпня 2014 року. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03.04.2015 року залишено без змін (а.с. 72-75 справи № 362/5070/14-а).

26.10.2015 року Державним виконавцем винесено Постанову № 49132805 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 362/5070/14-а виданого 24.07.2015 року Васильківським міськрайонним судом Київської області (а.с. 45).

30.11.2015 року до Управління пенсійного фонду України у м. Василькові та Васильківському районі Київської області направлено Вимогу державного виконавця, якою зобов`язано терміново в триденний термін з моменту отримання даної вимоги виконати рішення суду фактично та в повному обсязі, про що надати письмове підтвердження (а.с. 48).

07.12.2015 року листом вих. № 5824/07, у відповідь на вищевказану вимогу, Управління пенсійного фонду України у м. Василькові та Васильківському районі Київської області (надалі - боржник) повідомило, що Управлінням на виконання вимог рішення суду здійснено перерахунок пенсії відповідно до вимог чинного законодавства, однак Управління не є розпорядником коштів Державного бюджету, а має лише статус одержувача коштів. На даний час фінансування «чорнобильцям» здійснюється в розмірах передбачених постановою Кабінету міністрів України, а отже кошти будуть виплачені при наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України. В підтвердження вказаного, додано розрахунки, згідно яких до виплати ОСОБА_2 призначено суму в розмірі 19551,17 грн. (а.с. 51-53).

15.04.2016 року Постановою накладено штраф на боржника (а.с. 61).

19.04.2016 року відповідач звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення № 362/5070/14-а від 28.05.2015 року та 20.04.2016 року виносить постанову про зупинення виконавчого провадження ВП № 49132805 (а.с. 54-56, 58, а.с. 81-83 справи № 362/5070/14-а).

19.04.2016 року виконавцем повторно надіслано до Управління пенсійного фонду України у м. Василькові та Васильківському районі Київської області вимогу, в якій зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (а.с. 59).

Як вбачається із ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.05.2016 року у задоволенні заяви відповідача про зміну способу і порядку виконання рішення відмовлено (а.с. 62).

14.06.2016 року держаним виконавцем винесено Постанову про відновлення виконавчого провадження ВП № 49132805 з примусового виконання виконавчого листа та Постанову про накладення штрафу на боржника (а.с. 64-65, 69).

29.06.2016 року державним виконавцем складено Акт № 49132805/7/2016 про факт невиконання боржником рішення суду та вимоги державного виконавця (а.с. 70-71).

Матеріали виконавчого провадження, містять подання № 49132805/7/16 про притягнення до кримінальної відповідальності, адресоване до Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області 05.07.2016 року вих. № 3892 (а.с. 41-43).

Разом з тим, матеріали виконавчого провадження не мають підтвердження направлення такого подання про вчинення Боржником кримінального правопорушення до органу досудового слідства на час закінчення виконавчого провадження, підтвердженням чого є дата винесення Постанови про закінчення виконавчого провадження - 30.06.2016 року (а.с. 38-40).

Відтак події передбаченої ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» не існувало.

Виконавчий документ до суду у визначені строки надіслано не було, про що свідчить відмітка Бориспільського міськрайонного суду Київської області (а.с. 115-120 справи № 362/5070/14-а). Підтвердження ж надсилання постанови про закінчення виконавчого провадження боржнику та стягувачу відсутнє в матеріалах виконавчого провадження (а.с. 36-73).

Факт невиконання державним виконавцем вимог закону щодо надсилання сторонам Постанови про закінчення виконавчого провадження також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом виданим 01.06.2019 року приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Смоліною І.В. на спадщину, що складається з виплати в розмірі 19551,17 грн., яка належала спадкодавцю згідно Постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області по справі № 362/5070/14-а від 28.05.2015 року, що підтверджується листом Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 20.10.2017 року за вих. № 4952/06 (а.с. 123 справи № 362/5070/14-а)

Таким чином, рішення суду залишилось не виконаним, а закінчення виконавчого провадження було проведено поза межами Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, закінчено без врахування вимог ч. 2 ст. 63 цього Закону.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

З наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги як до виконавчого документа, так і до змісту постанови про відкриття виконавчого.

В площині питання здійснених ДВС виконавчих дії, зокрема прийняття Постанови, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності Постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

За п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».

За ч. 3 ст. 63 Закону, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За наведених положень ч. 3 ст. 63 Закону випливає наступне.

По-перше, необхідним є повторне проведення виконавцем перевірки виконання рішення боржником, що здійснюється наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63.

Так, за ч. 2 ст. 63 визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Таким чином, перед здійсненням виконавцем повторної перевірки виконання рішення боржником, що здійснюється наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63, необхідним є встановлення обставин а) невиконання без поважних причин боржником рішення, б) винесення виконавцем постанови про накладення на боржника штрафу, в якій повинна бути зазначена вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

По-друге, після встановлення обставин повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, виключно за умови можливості виконання такого рішення без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом.

По-третє, лише у випадку невиконання боржником рішення, яке має бути виконане за участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Поряд із цим, суд виокремлює, що за ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З припису статті 31 Закону випливає, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

Таким чином, необхідним є встановлення обставин доведення до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження.

В рамках наведених положень статей 31 та 63 Закону, суд акцентує, що в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу Боржника, а також вручення останньому постанов про накладення штрафу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення, до моменту винесення Постанови, на адресу Васильківського відділу поліції ГУ Національної поліції у Київській області подання державного виконавця про притягнення до кримінальної відповідальності боржника за ухилення від виконання рішення.

За таких обставин, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, який пов`язує підстави для закінчення виконавчого провадження з правилами встановленими ч. 3 ст. 63 Закону, зважаючи, що доказів направлення на адресу Боржника постанов про накладення штрафу та подання державного виконавця матеріали справи не містять, обґрунтованими, за висновками суду, є доводи Стягувача щодо відсутності підстав для винесення Постанови.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи 31 та 63 Закону, суд дійшов висновку, що прийняття Постанови відбулося не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого.

Також суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятої ним Постанови.

Окремо, в контексті визначеного позивачем способу захисту порушеного права, суд відзначає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyelerv. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildizv. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови" (Megadat.comS.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthersv. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildizv. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyelerv. Italy), п. 119).

Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від (справа № 808/163/16 та № 822/276/17 відповідно).

Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THECZECHREPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyelerv. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2016 № 49132805 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, що, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів Стягувача.

Щодо клопотання про застосування строків давності, то дана вимога відповідача до задоволення не підлягає, оскільки за вимогами ч. 4 та ч. 5 ст. 74 Закону, скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити передбачені п.п. 1-6 реквізити . Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

01.06.2019 року ОСОБА_1 приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу Смоліною І.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадщину, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 складається з виплати в розмірі 19551,17 грн., яка належала спадкодавцю згідно Постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області по справі № 362/5070/14-а від 28.05.2015 року, що підтверджується листом Васильківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 20.10.2017 року за вих. № 4952/06 (а.с. 123 с. № 362/5070/14-а).

03.07.2019 року ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області, на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.06.2019 року, замінено стягувача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 (а.с. 151-153 справа № 362/5070/14-а).

20.07.2019 року вказану ухвалу отримано стягувачем (а.с. 156 с. № 362/5070/14-а).

07.08.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, що здійснила 13.08.2020 року (а.с. 155 справа № 362/5070/14-а).

Вказане підтверджує, що ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав, свобод чи законних інтересів 13.08.2019 року, з якого слід відраховувати строк оскарження рішення та дій державного виконавця.

23.08.2019 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшов даний позов, тобто з дотриманням законодавчо встановлених строків.

Статтею 287 КАС України надано право учасникам виконавчого провадження звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Оскільки про рішення державного виконавця та про порушення своїх прав, свобод і законних інтересів як стягувача, позивач дізналася лише 13.08.2019 року, факт не надсилання Постанови стягувачу доведено, то вважаю, що заява відповідача про застосування строків давності є безпідставною.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

Керуючись статтями 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 49132805 і зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Постанову від 30.06.2016 року Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській областіУрбанської Лілії Андріївнипро закінчення виконавчого провадження № 49132805.

Зобов`язати Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення відновити виконавче провадження № 49132805 та направити постанову про відновлення виконавчого провадження до Васильківського міськрайонного суду Київської області для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (адреса: 02002, вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ, номер рахунку у форматі IBAN: UA848201720355209001003113571, МФО 820172, код ЄДРПОУ 43315602, банк одержувача ДКСУ м. Київ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення виготовлено 14.08.2020 року.

Суддя Г.М.Лебідь-Гавенко