Рішення № 91219120, 08.07.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/8316/19

№ провадження 2/208/1127/20

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2020 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.

За участю: секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором»,-

встановив:

1.Позиція позивача.

18.12.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» звернулося до Заводського районного суду міста Дніпродзержинськ Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором - 70 966,47 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 гривень.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 № 500237154 від 01.11.2011 року Відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 150 000,00 гривень зі сплатою відсотків в розмірі 17% річних. За умовами Кредитного договору, банк зобов`язався надати позичальнику на умовах та в порядку, визначеному кредитним договором, а позичальник здійснює сплату грошових коштів шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових переведень з метою погашення заборгованості за виданим кредитом та нарахованими процентами. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором надавши позичальнику кредитні кошти в сумі 150 000 гривень 00 копійок.21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги заборгованості за вказаним договором кредиту.26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «Веста» право вимоги заборгованості за вказаним договором кредиту. Таким чином ТОВ «ФК «Веста» наділені правом грошової вимоги до відповідачів , а ТОВ «Кредитні ініціативи» втратили такі права. 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості а договором кредиту, в тому числі за договором кредиту № 500237154 від 01.11.2011 року укладеного між ТОВ «Вердикт ініціативи» та боржником. Загальна сума заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов Кредитного договору, що підлягає стягненню з позичальника станом на 03.12.2019 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 150 990 (сто п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 23 копійок, з яких:

-Заборгованість за кредитом (за тілом) - 95 436 (дев`яносто п`ять тисяч чотириста тридцять шість) гривень 48 копійок;

-Заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 18 341 (вісімнадцять тисяч триста сорок одна) гривня 21 копійка;

-Заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення правової вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14 512 (чотирнадцять тисяч п`ятсот дванадцять ) гривень 54 копійки%

-Заборгованість з пені - 22 7000 (двадцять дві тисячі сімсот ) гривень 00 копійок.

2. Позиція відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, згідно якого, прохає відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим що, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконавця) позичальником обов`язку внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист, що є самостійним правом яким наділяється особа, право якої порушене. Таким чином, позивачем порушено строки звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того 09.09.2019 року постановою Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Юхименко О.Л. відкрите виконавче провадження, щодо примусового виконання виконавчого напису № 1014 від 25.07.2019 року, що видав приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматова А.А., таким чином підтверджується факт стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 500237154 від 01.11.2011 року. також договір факторингу від 21.06.2016року та договір відступлення прав вимоги від 16.01.2019 року не підтверджує факт передачі права вимоги позивачу за кредитним договором.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

18 грудня 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» звернулось до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою від 23.12.2019 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представником позивача до суду надане клопотання про розгляд справи за його відсутності, на заявлених вимогах наполягає з підстав, наведених у заявах по суті справи.

Відповідачем ОСОБА_1 до суду надане клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти заявлених позивачем вимог заперечує з підстав, наведених у поясненнях по справі.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

Між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 № 500237154 від 01.11.2011 року укладено договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 150 000,00 гривень зі сплатою відсотків в розмірі 17% річних.

21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги заборгованості за вказаним договором кредиту.

26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТОВ «ФК «Веста» право вимоги заборгованості за вказаним договором кредиту. Таким чином ТОВ «ФК «Веста» наділені правом грошової вимоги до відповідачів , а ТОВ «Кредитні ініціативи» втратили такі права.

16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості а договором кредиту, в тому числі за договором кредиту № 500237154 від 01.11.2011 року укладеного між ТОВ «Вердикт ініціативи» та боржником.

Загальна сума заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені за порушення умов Кредитного договору, що підлягає стягненню з позичальника станом на 03.12.2019 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 150 990 (сто п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 23 копійок, з яких:

-Заборгованість за кредитом (за тілом) - 95 436 (дев`яносто п`ять тисяч чотириста тридцять шість) гривень 48 копійок;

-Заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 18 341 (вісімнадцять тисяч триста сорок одна) гривня 21 копійка;

-Заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення правової вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 14 512 (чотирнадцять тисяч п`ятсот дванадцять ) гривень 54 копійки%

-Заборгованість з пені - 22 7000 (двадцять дві тисячі сімсот ) гривень 00 копійок.

5. Правові норми законодавства застосовані судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Також суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

За змістом ст.526, ч.1 ст.530, ст.610 та частини першої ст.612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Зазначені висновки про правильне застосування норм права містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з ч.1,4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В пункті 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

За змістом ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, Що наявності підстав для застосування до вимог позивача наслідків спливу позовної давності: згідно ст.257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.3-4 ст.267 ЦК України Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Принцип належності доказів полягає в тому, що суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, порушено строки звернення до суду за захистом своїх прав - позовну давність, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Безпідставне поновлення судом давності звернення до суду за захистом (позовної давності) було б порушенням верховенства права, моїх правомірних очікувань щодо сталого розвитку суспільних відносин у яких я приймаю участь, правової визначеності, яка є складовим елементом верховенства права, тощо. У зв`язку із чим прошу суд застосувати до вимоги позивача наслідки спливу загальної та спеціальної позовної давності та відмовити у позові.

Відповідно дост.129 Конституції України Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, та рішень Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року, від 22.10.2010 року, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 принцип правової визначеності (основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків) є складовим елементом верховенства права.

Відповідно до підпункту «m» пункту 1, також п. 47, 49 висновків та рекомендацій Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (від 18.12.2008р.), якість судового рішення залежить насамперед від якості його обґрунтування, яке може містити тлумачення юридичних принципів; при цьому завжди необхідно дбати про забезпечення правової визначеності та послідовності. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, у рішенні слід чітко вказати про це.

При цьому законність судового рішення виступає однією з гарантій встановлення істини у справі та забезпечення захисту прав і свобод людини. У цьому зв`язку законодавчий зміст принципу законності є тим положенням, яке гарантує абсолютний правовий захист, що надає можливість суб`єктам права бути захищеними у правовий спосіб незалежно від будь-яких обмежень приватного чи державного характеру.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 21 лютого 2018 року, справа № 736/719/16-ц, провадження № 61-2068св18 істотним порушенням норм процесуального права є зокрема, порушення судами першої та апеляційної інстанцій процедури встановлення фактичних обставин справи на підставі припущень, без підтвердження їх доказами.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності (Правова позиція Верховного суду викладена в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 922/793/19 (ЄДРСРУ № 85866998).

Відповідно до доданого позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» розрахунку заборгованості за кредитним договором №500237154 від 01.11.2011 року за період нарахування з 03.12.2016 року по 03.12.2019 рік (а.с.16-19). Відповідно до поштового конверту, позивач звертається з позовом 13.12.2019 року (а.с. 66). Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач ОСОБА_1 як на підставу заперечень, оцінивши докази в їх сукупності, суд знаходить позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

7. Судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволені позовних вимог в повному обсязі, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості за кредитним договором» - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua .

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).".

Відповідно до внесених змін до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст. 492):, а саме в Розділ VI "Прикінцеві положення":

"3. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)."

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», юридична адреса: місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки , будинок № 15/15.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКППП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Івченко Т. П.