Рішення № 91217818, 31.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року Справа № 160/6590/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) щодо не зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди його роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, 01 січня 1995 року по 16 лютого 1995 року та з 03 травня 1995 року по 14 травня 2001 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди його роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, 01 січня 1995 року по 16 лютого 1995 року та з 03 травня 1995 року по 14 травня 2001 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) з 17 лютого 2020 року з урахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, 01 січня 1995 року по 16 лютого 1995 року та з 03 травня 1995 року по 14 травня 2001 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає таку відмову протиправною з огляду на те, що останнім надавалися всі необхідні документи, зокрема копії трудових книжок, в яких наявні всі записи щодо страхового стажу позивача. Проте, відповідачем не зараховано спірні періоди, чим, на думку позивача, порушено права останнього на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 06.07.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, посилаючись на норми законодавства, зокрема, Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України від 22.01.1996р. № 118, відповідач зазначив, що в архівній довідці від 20.01.2020 року № 20-Ш, наданої позивачем, виданої КЗ «Криничанський районний трудовий архів», зазначено, що у відомостях за 1992, 1993, 1995 роки - відпрацьовані вихододні та нарахування заробітної плати відсутні. Тому, відсутні підстави для зарахування цих періодів.

Крім того, відповідач вказав, що в трудовій книжці позивача, зокрема в записах № 4 та 5, на печатці відсутній ідентифікаційний номер підприємства, у зв`язку з чим неможливо зарахувати даний період роботи до страхового стажу. Загальний стаж роботи позивача становить 20 років 01 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на дату звернення.

Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.02.2020 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно абз. 3 ч. 1 ст. 26 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.02.2020 року № 2132/03.05-11 «Про відмову в призначенні пенсії» позивачеві повідомлено, що в архівній довідці від 20.01.2020 року № 20-Ш, наданої позивачем, виданої КЗ «Криничанський районний трудовий архів», зазначено, що у відомостях за 1992, 1993, 1995 роки - відпрацьовані вихододні та нарахування заробітної плати відсутні. Тому, зарахувати період роботи в колгоспі за дані роки неможливо.

Також, неможливо зарахувати період роботи з 03.05.1995 року по 14.05.2001 року, у зв`язку з тим, що при звільненні на печатці відсутній ідентифікаційний номер підприємства. Вказано, що згідно наданих документів, стаж роботи становить 20 років 1 місяць 16 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення.

Також, з матеріалів справи вбачається, що листом відповідача від 20.05.2020 року № 8217-7928/Ш-03/8-0400/20 «Про розгляд звернення» позивачеві повідомлено аналогічні підстави щодо відмови в призначенні пенсії за віком.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII.

Згідно із пунктом "а" статті 3 вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 року затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), відповідно до п. 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до п. 5 Основних положень, до трудової книжки колгоспника заносяться, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.

Згідно з п.6 Основних положень, всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних положень встановлено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Вказані норми кореспондуються з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162(далі - Інструкція №162) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58).

Так, відповідно до п. 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: - відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

- відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;

- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з п. 2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Також, п. 2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З 29.07.1993р. порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, суд робить висновок, що основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в якій, зокрема, вносилися відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю у визначеному Законом порядку.

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 від 20.05.1988 року, 20.05.1988 року ОСОБА_1 прийнято в члени колгоспу «Зоря комунізму» Криничанського району, призначено різноробочим. 01.07.1992 року колгосп «Зоря комунізму» Криничанського району реорганізовано в с\п «Сивач».

16.02.1995 року позивача звільнено з с/п «Сивач» за власним бажанням.

У трудовій книжці колгоспника також зазначено про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто кількість вироблених трудоднів, а саме зазначено, що ОСОБА_1 відпрацював:

- за 1988 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 182, при встановленому мінімумі 280 (робота з 20.05.1988 року);

- за 1989 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 301, при встановленому мінімумі 280;

- за 1990 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 269, при встановленому мінімумі 280;

- за 1991 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 330, при встановленому мінімумі 280;

- за 1992 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 157, при встановленому мінімумі 140;

- за 1992 рік (с/п «Сивач») - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 162, при встановленому мінімумі 140;

- за 1993 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 285, при встановленому мінімумі 280;

- за 1994 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 157, при встановленому мінімумі 280.

Відомості щодо вироблених мінімумів трудової участі за 1995 рік в трудовій книжці позивача відсутні.

Відповідно до архівної довідки № 20-Ш від 20.01.2020 року про відпрацьовані вихододні та заробітну плату ОСОБА_1 в колгоспі «Зоря комунізму» Криничанського району Дніпропетровської області за період з 01.01.1988 року по 31.12.1995 року, складеної КЗ «Криничанський районний трудовий архів», в відомостях за 1992, 1993, 1995 роки відпрацьовані вихододні та нарахування заробітної плати, відсутні.

Згідно листа від 30.01.2020 року № 24, складеного Архівним відділом Криничанської районної державної адміністрації, надати довідку про встановлений мінімум вихододнів по колгоспу «Зоря комунізму» Криничанського району Дніпропетровської області з 1988 року по 1994 рік для призначення пенсії за віком не має можливості. Мінімум вихододнів встановлювався Правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, які затверджувалися загальними зборами членів колгоспу, але на архівне зберігання не передавалися.

Суд зазначає, що встановлені обставини справи свідчать, що трудова книжка колгоспника позивача не містить записів про поважність підстав не відпрацювання кількості вихододнів, зокрема у спірному періоді - з 01.01.1995 року по 16.02.1995 року.

Надані архівні довідки, копії яких містяться в матеріалах справи, також не містять посилань на наявність рішень правління колгоспу або його правонаступника по зарахуванню певного стажу до роботи в певному обсязі через невиконання мінімуму трудової діяльності з поважних підстав.

Суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання позивачем встановленого мінімуму трудоднів не може позбавляти його права на зарахування цих періодів до стажу.

Щодо незарахування періоду роботи з 03.05.1995 року по 14.05.2001 року, у зв`язку з відсутністю на печатці ідентифікаційного номеру підприємства, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період працював на посаді сторожа дитячого садка Семенівської сільської ради Криничанського району.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції № 58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.

У постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначений відповідачем недолік (як то завірення запису про звільнення печаткою, яка не містить ідентифікаційний код) не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.

Відповідачем у справі протилежного не доведено.

Окрім того, в матеріалах справи міститься довідка № 32 від 20.02.2020 року, складена Семенівською Сільською радою Криничанського району Дніпропетровської області на ім`я позивача, в тому, що ОСОБА_1 дійсно працював в ДНС я/с «Колосочок» з 03.05.1995 року по 14.05.2001 року на посаді сторожа.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно під час призначенні пенсії позивачу не враховано до стажу період роботи з 03.05.1995 року по 14.05.2001 року.

Таким чином, суд робить висновок про те, що не зарахувавши спірні періоди роботи позивача до страхового стажу, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Позивачем заявлено позовну вимогу щодо нарахування та виплати пенсії за віком з 17.02.2020 року. З цього приводу суд зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки є вимогою на майбутнє. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на нарахування та виплату пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З аналізу наведеної норми Закону вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося після спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії, в такому випадку пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Матеріалами справи підтверджено, що пенсійного віку позивач набув 17.02.2020 року.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зазначити, що належним та ефективним захистом права позивача на пенсійне забезпечення є призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 18.02.2020 року.

Щодо вимоги позивача допустити негайне виконання в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що пункт 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає негайне виконання рішення щодо присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць.

За результатом розгляду вказаної справи суд не стягує з відповідача на користь позивача пенсійну заборгованість, а зобов`язує призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, вказане рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

Таким чином, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанціями №0.0.1739108385.1 від 17.06.2020р. та №0.0.1755828150.1 від 02.07.2020 року, оригінал яких міститься в матеріалах справи, а тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає 420,40 грн.

Керуючись ч. 2 ст. 9, ст.ст. 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди його роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, 01 січня 1995 року по 16 лютого 1995 року та з 03 травня 1995 року по 14 травня 2001 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити зарахування ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) до загального трудового (страхового) стажу періоди його роботи з 01 січня 1992 року по 31 грудня 1993 року, 01 січня 1995 року по 16 лютого 1995 року та з 03 травня 1995 року по 14 травня 2001 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсію за віком з 18 лютого 2020 року.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Криничанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 18 лютого 1977 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 31.08.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька