Рішення № 91217127, 31.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 серпня 2020 р. Справа № 120/2443/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

09.06.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

За результатом розгляду його заяви, відповідач наказом від 28.05.2020 року №2-11136/15-20-СГ відмовив позивачу у наданні такого дозволу. Підставою для відмови стало те, що до відповідача надійшло декілька клопотань позивача, а передача земельної ділянки проводиться один раз по кожному виду використання.

На думку позивача, така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, суперечить нормам Земельного кодексу України, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати наказ від 28.05.2020 року №2-11136/15-20-СГ виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання йому відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Ухвалою суду від 15.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.06.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що позивач одночасно звернувся з декількома клопотаннями про надання дозволу на розробку документації із землеустрою на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Однак, частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Натомість, позивач проігнорувавши дану норму подав декілька клопотань, що унеможливлює Головне управління надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, оскільки, не відомо, не можливо визначити, на яку із бажаних земельних ділянок на території Агрономічної сільської ради позивач бажає отримати дозвіл.

Крім того, після розроблення документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність Головне управління позбавлене можливості перевірити інформацію щодо зареєстрованого права власності громадянина на земельну ділянку, тому надання дозволу на декілька земельних ділянок одній особі порушить норми чинного законодавства, зокрема ч.4 ст.116 ЗК України.

Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.

19.04.2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

28.05.2020 року відповідач наказом № 2-11136/15-20-СГ відмовив позивачу у наданні такого дозволу. Мотивуючи відмову зазначив, що до Головного управління Держгеокадастру надійшло від позивача декілька клопотань щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, для індивідуального садівництва. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ч.4 статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадить один раз по кожному виду використання.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як вже встановлено судом, 28.05.2020 року відповідач наказом № 2-11136/15-20-СГ відмовив позивачу у наданні такого дозволу. Мотивуючи відмову зазначив, що до Головного управління Держгеокадастру надійшло від позивача декілька клопотань щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою, для індивідуального садівництва. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ч.4 статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадить один раз по кожному виду використання.

Перевіряючи правомірність підстави, що слугувала прийняттю оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що законом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність і такими підставами можуть лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд наголошує, що перелік випадків, за наявності яких особі може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є вичерпним. При цьому чинне законодавство не передбачає право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, підстави якими керувався відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, не можуть визнаватися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Водночас, надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян провадить один раз по кожному виду використання, а позивач звернувся з кількома клопотаннями, що є порушенням ч.4 статті 116 ЗК України, суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Аналогічна правова позиція міститься у висновках Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 23.01.2020 року у справі № №0840/2979/18.

Таким чином, звернення особи з кількома клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не суперечить ч.4 ст.116 ЗК України. Таких обмежень не встановлено і іншими його нормами.

Більше того, позивач в клопотанні від 19.04.2020 року зазначив, що не використав свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва та надав дозвіл на обробку його персональних даних.

Також слід вказати, що на підтвердження своїх доводів, відповідачем надано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11134/15-20-СГ від 28.05.2020 року, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у зв`язку з перебуванням бажаної земельної ділянки у власності гр. ОСОБА_2 .

Тобто, приймаючи оскаржуваний наказ №2-11136/15-20-СГ від 28.05.2020 року, відповідачу було достеменно відомо, що позивачем не використано свого права на приватизацію земельної ділянки за бажаним ним цільовим призначенням.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстава, якою керувався відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, не може визнаватися судом законною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, а відтак, наказ № 2-11136/15-20-СГ від 28.05.2020 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення проектів землеустрою земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Разом з тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11136/15-20-СГ від 28.05.2020 року про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця код ЄДРПОУ 39767547);

Повний текст рішення виготовлений: 31.08.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович