Рішення № 91216683, 31.08.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2020 справа № 914/902/20

За позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до відповідача: Комунального підприємства «Перемишлянитеплоенерго», м.Перемишляни Львівської області,

про стягнення 52'389,62 грн. заборгованості.

Суддя Яворський Б.І.

Справу розглянуто без судового засідання та виклику сторін.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства «Перемишлянитеплоенерго» про стягнення 52'389,62 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору №5179/1617-БО-21 постачання природного газу від 16.09.2016, з яких: 29'561,65 грн. пеня, 5'099,63 грн. 3% річних та 17'728,34 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором постачання природного газу за № 5179/1617-БО-21 від 16.09.2016. виконував із порушенням встановленого п. 6.1 договору строку. Зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15.04.2020 справу № 914/902/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 21.04.2020 позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу строк на подання відзив на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

Згідно з ч. 2 та ч.8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться.

27.05.2020 відповідач на адресу суду скерував супровідний лист про долучення до матеріалів справи актів звіряння розрахунків з позивачем за період листопад 1017- листопад 2018 подав відзив на позовну заяву (вх.№18223/20), у якому просить суд зменшити розмір пені на 95% та розстрочити виконання судового рішення строком на 12 місяців шляхом сплати на користь позивача по 3'011,62 грн. щомісячно. Заявлені клопотання обґрунтовані скрутним фінансовим становищем відповідача, що пов`язане з систематичними несплатами споживачами теплової енергії рахунків за надані комунальні послуги.

02.06.2020 позивач подав суду відповідь на відзив (вх.№18897/20), у якому зазначив, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору та наявності тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2020 провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 905/21/19 щодо застосування ст.625 ЦК України в частині порядку нарахування інфляційних втрат, а ухвалою від 10.08.2020 суд поновив провадження у справі.

Приймаючи до уваги запровадження 12.03.2020 та продовження Кабінетом Міністрів України на усій території України карантинних заходів, суд керувався нормами п.4 ч.2 Прикінцевих положень ГПК України, згідно з яким процесуальні строки продовжуються на період карантину в силу закону, а також враховував принцип «розумного строку» тривалості провадження.

17.07.2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), у прикінцевих та перехідних положеннях якого зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 06.08.2020.

Стаття 114 ГПК України визначає, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

16 вересня 2016 року Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (правонаступником якого є АТ НАК «Нафтогаз України», постачальник) та Комунальним підприємством «Перемишлянитеплоенерго» (споживач) укладено договір №5179/1617-БО-21 постачання природного газу. Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п.1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року природний газ обсягом до 554.5 тис. куб метрів, у тому числі за місяцями (тис.куб м): листопад 2016 - 48.2, грудень - 135.6, січень 2017 - 175.0, лютий - 145.0, березень - 50.7.

Відповідно до п.3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України) у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Згідно п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 5'635,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% 1'127,00 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ становить 6'762,00 грн. (п.5.2. договору).

Пунктом 5.4 договору сторони встановили, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

22.09.2016, 27.10.2016, 31.10.2016, 22.11.2016, 30.12.2016 та 23.01.2017 сторонами укладено ряд додаткових угод до договору постачання природного газу. Додатковими угодами до договору умови договору щодо вартості газу та предмет договору викладено в новій редакції.

Упродовж 2016-2017 років позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2'772'901,89 грн. Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором визнаний відповідачем та підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 на суму 276'488,63 грн., актом від 31.12.2016 на суму 817'801,68 грн., актом від 31.01.2017 на суму 1'000'322,08 грн., актом від 28.02.2017 на суму 601'182,44 грн., актом від 31.03.2017 на суму 77'107,06 грн. Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно.

У пункті 8.2 договору передбачено, зокрема, що у разі невиконання споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору сторони визначили строк, у межах якого можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну оплату в сумі 29'5612651 грн. Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача 5'099,63 грн. 3% річних та 17'728,34 грн. інфляційних втрат. Вказані нарахування позивачем проведено щомісячно, із врахуванням здійснених відповідачем платежів у відповідні періоди.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (положення ч.1 ст. 626 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №5179/1617-БО-21 постачання природного газу від 16.09.2016 р. з додатковими угодами до нього.

Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем умов договору на загальну суму 2'772'901,89 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України, яка кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже відзначалося, у пункті 6.1 договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що оплату за поставлений згідно актів приймання-передачі природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов`язання у строк, визначений договором. Вказана обставина підтверджується витягом операцій по рахунку позивача та визнається відповідачем.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 29'561,65 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 8.2. договору у разі невиконання споживачем пунктів 6.1 та 6.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Додатковою угодою №2 від 20.09.2016 до договору сторонами погоджено відповідальність споживача щодо прострочення оплати у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України імперативно визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає сума пені у заявленому позивачем розмірі - 29'561,65 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 5'099,63 грн. 3% річних і 17'728,34 грн. інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд встановив, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку «інфляційних втрат» у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такі є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних у розмірі 5'099,63 грн. та 17'728,34 грн. інфляційних втрат визнаються такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені на 95%, суд зазначає наступне.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що Комунальне підприємство «Перемишлянитеплоенерго» виконує важливу соцiальну функцію, оскільки використовує природний газ для виробництва теплової енергії та її постачання населенню і бюджетним органiзацiям, в тому числi навчальним закладам, державним органам. Основним джерелом коштів відповідача є надходження коштів від споживачів та субвенцій з Державного бюджету. Зазначив також, що підприємство отримує оплату за надані послуги в період опалювального сезону, тобто з жовтня по квітень, тому виконання судового рішення в повному обсязі може спричинити колапс у діяльності стратегічного підприємства.

Враховуючи наведене, та зв`язку з скрутним фінансовим становищем і недоведеністю понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 95%.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що поставлений за договором природний газ в сумі 2'772'901,89 грн. відповідачем оплатений повністю, а основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (у т.ч. в навчальні заклади, бюджетні організації, державні установи та ін.), тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль. Невиконання зобов`язань було зумовлено тим, що єдиним джерелом для оплати за послуги розподілу природного газу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. На підтвердження вказаного відповідачем долучено копію фінансового звіту станом на 31.12.2017.

Позивач не подав суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з КП "Перемишлянитеплоенерго" пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, тому суд вважає за можливе клопотання відповідача задоволити частково, застосувавши ч.3 ст.551 ЦК України і ч.1 ст.233 ГК України та зменшити розмір нарахованої позивачем пені і стягнути з відповідача пеню в сумі 15'000,00 грн.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позов звернув увагу суду на те, що поставлений природний газ ним оплачено повністю, а також на те, що позивач просить стягнути з відповідача також і передбачені ст.625 ЦК України нарахування.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до частин 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до п. 7.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття відповідних заходів, не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на момент подання відповідного клопотання та його розгляду у суді існують обставини, які перешкоджають чи ускладнюють виконання рішення. Також суд враховує, що у зв`язку з карантином розгляд справи тривав більше чотирьох місяців.

Виходячи із наведеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 0000003516 від 06.04.2020 на суму 2'102,00 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору щодо виконання грошових зобов`язань (оплата здійснена частково, при цьому докази поважності причин такого порушення відповідач не подав), то саме неправомірні дії відповідача призвели до виникнення спору. Тому суд вбачає за можливе застосувати ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат, тому судовий збір у розмірі 2'102,00 грн. покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Перемишлянитеплоенерго» (81200, Львівська область, м.Перемишляни, вул.Привокзальна, 13; код ЄДРПОУ 22368249) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 15'000,00 грн. пені, 17'728,34 грн. втрат від інфляції, 5'099,63 грн. 3% річних та 2'102,00 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Б.І. Яворський