Рішення № 91216571, 31.08.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1216/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720)

до

державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85» (08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт Гостомель, вул. Мирна, буд. 3, код 08680187)

про стягнення 26148,62 гривень

08.05.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі по тексту - НАК «Нафтогаз»/позивач) про стягнення з державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85» (далі по тексту - Підприємство/відповідач) 26148,62 гривень заборгованості з яких: 18236,15 гривень пеня, 2605,17 гривень 3% річних, 5307,30 гривень інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 05.10.2016 № 1699/1617-ТЕ-17, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 1478674,09 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач оплату за спожитий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення 18236,15 гривень пені, 2605,17 гривень 3% річних та 5307,30 гривень інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1216/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Судом встановлено, що згідно відомостей ПАТ «Укрпошта», розміщених на офіційному сайті (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), поштове відправлення за номером 0103273209852, яким суд скеровував відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі № 911/1216/20 від 08.05.2020, було вручено відповідачу - 19.05.2020.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Однак, відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи, процесуальним правом на подання відзиву не скористався, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не заявив.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.10.2016 НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1699/1617-ТЕ-17 (далі по тексту - договір), у відповідності до умов якого:

- постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1., 1.2.);

- постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 527 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): у жовтні 2016 року - 38; у листопаді 2016 року - 86; у грудні 2016 року - 100; у січні 2017 року - 120; у лютому 2017 року - 100; у березні 2017 року - 83 (пункт 2.1.);

- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (пункт 3.4.);

- споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику, зокрема, підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (пункт 3.5.);

- ціна за 1000 куб. м. природного газу за цим договором становить 4942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн (пункт 5.2);

- загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.5.);

- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1.);

- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.).

Додатковою угодою від 23.01.2017 № 1 сторони погодили внести зміни у розділ 1, пункти 2.3., 2.4., 2.5., 3.3., 7.1., 7.4., 11.3. договору. виклавши такі пункти в редакції, зазначеній в додатковій угоді.

Додатковою угодою від 10.03.2017 № 2 сторони внесли зміни до договору, а саме: «По тексту договору слова «державне підприємство «Підприємство бутанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№ 85)» замінити словами «державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 85)».

Так, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1478674,09 гривень, що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі газу, а саме:

- від 31.10.2016 за жовтень на суму 124467,24 гривень;

- від 30.11.2016 за листопад на суму 295600,79 гривень;

- від 31.12.2016 за грудень на суму 396530,27 гривень;

- від 31.01.2017 за січень на суму 461800,25 гривень;

- від 31.03.2017 за березень на суму 200275,54 гривень.

Як стверджує позивач та підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 28.11.2016 по 15.09.2017 та довідкою по операціях по підприємству «Підприємство ДКВС України № 85 ДП» за період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року, оплата за отриманий газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого газу, стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та, відповідно, застосувати до відповідача відповідальність, встановлену чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов`язань за договором.

З огляду на що позивач, врахувавши часткові оплати відповідача, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 18236,15 гривень пені та 2605,17 гривень 3% річних розрахованих за загальний період прострочення з 26.11.2016 по 21.03.2017 та 5307,30 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з січня 2017 року по березень 2017 року по кожному акту окремо.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що у відповідності до п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, за отриманий природний газ відповідач мав розрахуватися наступним чином:

- за актом від 31.10.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.11.2016 включно, а прострочення настає з 26.11.2016;

- за актом від 30.11.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.12.2016 включно, з урахуванням того, що 25.12.2016 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 26.12.2016, а прострочення настає з 27.12.2016;

- за актом від 31.12.2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.01.2017 включно, а прострочення настає з 26.01.2017;

- за актом від 31.01.2017 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.02.2017 включно, з урахуванням того, що 25.02.2017 припадає на вихідний день, то останнім днем виконання зобов`язання є 27.02.2017, а прострочення настає з 28.02.2017.

- за актом від 31.03.2017 2016 остаточний розрахунок мав бути здійснений в строк до 25.04.2017 включно, а прострочення настає з 26.04.2017.

Судом встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача за період з 28.11.2016 по 15.09.2017 та довідки по операціях по підприємству «Підприємство ДКВС України № 85 ДП» за період з жовтня 2016 року по грудень 2019 року відповідач за отриманий природний газ розрахувався повністю.

Так, відповідач здійснив наступні оплати: 28.11.2016 сплачено 124467,24 гривень; 21.12.2016 сплачено 53000,00 гривень та 8600,79 гривень; 29.12.2016 сплачено 85000,00 гривень; 10.01.2017 сплачено 27000,00 гривень; 03.02.2017 сплачено 40000,00 гривень; 07.02.2017 сплачено 60000,00 гривень; 21.02.2017 сплачено 22000,00 гривень; 07.03.2017 сплачено 396530,27 гривень; 14.03.2017 сплачено 48800,25 гривень; 22.03.2017 сплачено 413000,00 гривень; 29.03.2017 сплачено 331270,79 гривень; 31.03.2017 сплачено 10000,00 гривень; 06.04.2017 сплачено 59000,00 гривень; 07.04.2017 сплачено 15275,54 гривень; 18.04.2017 сплачено 40000,00 гривень; 19.04.2017 сплачено 26000,00 гривень; 15.09.2017 сплачено 113000,00 гривень.

Зайво сплачену суму грошових коштів у розмірі 394270,79 гривень позивачем, на підставі листа відповідача від 31.01.2018 № 18/36, було зараховано в рахунок оплати за договором № 233/1718-ТЕ-17.

Таким чином, як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідач за спожитий природний газ у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року розрахувався несвоєчасно чим допустив прострочення. А, отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п. 6.1 договору, відповідач допустив порушення зобов`язання.

Вказані вище обставини в перебігу розгляду справи відповідачем не спростовані та не заперечувались.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже встановлено судом, відповідач за отриманий природний газ розраховувався з порушенням строку встановленого п. 6.1 договору.

Суд зазначає, що 03.11.2016 прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частина 1 статті 1 вказаного Закону, відносить до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, кредиторську заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Частиною 1 статті 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Частиною 3 статті 7 цього Закону передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Правова позиція щодо застосування названого Закону неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 12.02.2019 у справі № 917/440/18, від 26.02.2019 у справі № 926/992/18, від 04.04.2019 у справі № 906/576/18, від 13.05.2019 у справі № 914/1535/18, від 14.05.2019 у справі № 905/300/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 25.07.2019 у справі № 916/2278/18, від 02.10.2019 у справі № 910/12724/18.

Так, Верховним Судом неодноразово наголошувалось на тому, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право не нараховувати неустойку, інфляційні втрати, відсотки річних не ставиться в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач за спожитий природний газ у жовтні 2016 року розрахувався у повному обсязі, а саме 28.11.2016, тобто до набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії».

Враховуючи, що відповідач вартість спожитого природного газу у жовтні 2016 року оплатив у повному обсязі 28.11.2016, нараховані на таку заборгованість 142,83 гривні пені та 20,40 гривень 3% річних підлягають списанню згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, у зв`язку з чим, нарахування позивачем цих сум є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, суд вважає, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням положення ч. 3 ст. 7 Закону, слід здійснювати на заборгованість відповідача, яка не була погашена станом на 30.11.2016.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок в іншій частині нарахувань, судом встановлено, що 18093,32 гривень пені, 2584,77 гривень 3% річних та 5307,30 гривень інфляційних втрат нараховані на заборгованість, яка не була погашена до 30.11.2016, відтак є такі, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є арифметично правильними, та нараховані у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, а тому підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та додаткових нарахувань не надав, доводи позивача не спростував.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань за договором та по суті відповідачем не спростований.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85» на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 18093,32 гривень пені, 2584,77 гривень 3% річних та 5307,30 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 2088,88 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України № 85» на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 18093,32 гривень пені, 2584,77 гривень 3% річних, 5307,30 гривень інфляційних втрат та 2088,88 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 31.08.2020.

Суддя Р.М. Колесник