Рішення № 91216549, 31.08.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1428/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Комунального підприємства "Рожнівське" (07412, Київська обл., Броварський р-н, с. Рожни, вул. Щорса, буд. 41, корпус "3")

про стягнення 17626,43 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1313/16-БО-17 від 15.12.2015 р., у тому числі - 14089,61 грн. пені, 1260,86 грн. 3% річних, 2275,96 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Рожнівське" (далі - КП "Рожнівське", відповідач) про стягнення 17626,43 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1313/16-БО-17 від 15.12.2015 р., у тому числі - 14089,61 грн. пені, 1260,86 грн. 3% річних, 2275,96 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 1313/16-БО-17 від 15.12.2015 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 213477,05 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.01.2016 р. на суму 79905,80 грн., від 29.02.2016 р. на суму 74843,63 грн., від 31.03.2016 р. на суму 46860,63 грн., від 30.04.2016 р. на суму 11866,99 грн. Проте, Комунальним підприємством "Рожнівське" оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 14089,61 грн. пені, 1260,86 грн. 3% річних, 2275,96 грн. інфляційних втрат і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2020 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

16.06.2020 р. до господарського суду Київської області від КП "Рожнівське" надійшов відзив № 10/06/20-1-с від 10.06.2020 р., відповідно до якого відповідач з викладеними у позові вимогами про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, не погоджується з огляду на таке.

Відповідач не заперечує обставин, на які посилається позивач, щодо поставки останнім природного газу в обсязі, визначеному в представлених актах, та оплати поставленого природного газу у строки, визначені в представлених документах. Однак, відповідач вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити з огляду на пропуск ним строків позовної давності, встановлених нормами Цивільного кодексу України щодо заявлених вимог.

Відповідач зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) і застосовується, крім іншого, до вимог про стягнення 3% річних та сплати інфляційних збитків. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема, і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Поряд з цим, частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З позовною заявою від 12.05.2020 р. позивач звернувся до суду 18.05.2020 р. (дата направлення позовної заяви відповідачу). Таким чином, враховуючи період прострочення, який зазначає позивач у своїх розрахунках, слідує, що строки позовної давності до вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені ним пропущені, що є підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки, крім іншого, позивач не зазначає будь-яких поважних причин їх пропуску.

12.08.2020 р. засобами електронного зв`язку до господарського суду Київської області від КП "Рожнівське" надійшли пояснення № 11/08/20-1-с від 11.08.2020 р. (вх. № 16975/20 від 12.08.2020 р.), відповідно до яких відповідач зазначив, що є теплопостачальним підприємством, на яке розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". При цьому, відповідач наголошував, що з матеріалів справи вбачається, що заборгованість була погашена відповідачем у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", у зв`язку з чим нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню з 30.11.2016 р. на підставі норми Закону.

13.08.2020 р. засобами поштового зв`язку до господарського суду Київської області від КП "Рожнівське" надійшли пояснення № 11/08/20-1-с від 11.08.2020 р. (вх. № 17094/20 від 13.08.2020 р.), які за своїм змістом є тотожними поясненням, які надійшли до суду 12.08.2020 р. засобами електронного зв`язку.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належить відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, передбачені ст. 167 Кодексу.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 30.03.2020 р.) було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

18.06.2020 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 р.

Вказаним законом внесено зміни до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Судом встановлено, що за спливом вказаного 20-денного строку від позивача заяви про продовження строку для подання відповіді на відзив не надходило.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

15.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Комунальним підприємством «Рожнівське» (споживач) було укладено договір № 1613/16-БО-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався поставити споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. природний газ обсягом до 35,0 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 7924,18 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 8.2 договору, у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 р. до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12 договору).

Додатковими угодами № 1 від 30.12.2015 р., № 2 від 29.01.2016 р., № 3 від 22.02.2016 р., № 4 від 28.03.2016 р. було внесено зміни до п. 5.2 договору № 1613/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 р. в частині визначення ціни за 1000 куб. метрів природного газу.

Крім того, додатковою угодою № 4 від 28.03.2016 р. було доповнено п. 2.1 договору наступним абзацом «постачальник передає споживачу з 01.04.2016 р. по 30.04.2016 р. газ обсягом до 5,0 тис.куб.м.».

Також додатковою угодою № 4 від 28.03.2016 р. було викладено п. 6.1 договору в наступній редакції: « 6.1 оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу».

Пункт 12 договору, в редакції додаткової угоди № 4 від 28.03.2016 р., було викладено так: «договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 р. до 31.09.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

Як слідує з матеріалів справи, 21.10.2016 р. споживачем було повністю погашено заборгованість за договором № 1613/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 р.

Проте, як зазначає позивач, споживач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням покупцем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, борг покупця перед позивачем за поставлений згідно договору № 1613/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 14089,61 грн. пені, 1260,86 грн. 3% річних, 2275,96 грн. інфляційних втрат за загальний період з 16.02.2016 р. до 06.10.2016 р., за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати отриманого природного газу за договором № 1613/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 р.

Поряд з цим, слід зазначити, що 03.11.2016 р. було прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 р.

Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст. 1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Разом з тим, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості, не є підставою стверджувати, що положення такого Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції не розповсюджуються на нього.

Так, згідно з ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як визначено умовами укладеного сторонами даної справи договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії.

Судом встановлено, що у відповідача у даній справі станом на 30.11.2016 р. перед позивачем заборгованості за природний газ не існувало, що вбачається з доданих до позовної заяви документів.

Таким чином, нараховані позивачем пеня, інфляційні втрати та проценти річних, згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому слід зазначити, що зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання Законом чинності.

Таким чином, виконання ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Зазначені висновки щодо застосування ч. 3 ст. 7 вказаного Закону викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 р. № 904/10745/16, від 07.02.2018 р. № 927/1152/16, від 13.02.2018 р. № 911/1719/13, від 14.02.2018 р. № 908/3211/16, від 22.02.2018 р. № 922/4355/14, від 28.02.2018 р. № 911/3914/14, від 11.04.2018 р. № 15/5005/153/2012, від 26.02.2019 р. № 904/2960/18.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається із матеріалів справи, заявлені до стягнення з відповідача пеня, інфляційні втрати та 3% річних були нараховані позивачем на заборгованість відповідача за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року.

Відповідачем було оплачено поставлений позивачем природний газ, у тому числі - 19.02.2016 р. в сумі 41106,28 грн., 23.02.2016 р. в сумі 39000,00 грн., 14.03.2016 р. в сумі 42803,23 грн., 13.05.2016 р. в сумі 8789,53 грн., 07.10.2016 р. в сумі 87304,61 грн.

З урахуванням зазначеного суд встановив, що відповідач заборгованість за зобов`язаннями січня 2016 року, лютого 2016 року, березня 2016 року та квітня 2016 року погасив до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", що підтверджується виписками з банківського рахунку Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, які підлягали списанню, та, відповідно, щодо відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Щодо вимог відповідача, викладених у відзиві, про застосування до розглядуваних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, то судом вони по суті не розглядалися з огляду на встановлення обставин відсутності та недоведеності факту порушення прав позивача та, відповідно, відсутності підстав для вжиття заходів з метою їх захисту, що виключає потребу у дослідженні та вирішенні питання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Комунального підприємства "Рожнівське" про стягнення 17626,43 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1313/16-БО-17 від 15.12.2015 р., у тому числі - 14089,61 грн. пені, 1260,86 грн. 3% річних, 2275,96 грн. інфляційних втрат, відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 31.08.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна