Ухвала суду № 91206813, 28.08.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3601/19

2-з/703/22/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2020 року суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Ігнатенко Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна інжинірингова компанія «Миколаївінвестбуд» про забезпечення позову у цивільній справі №703/3601/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна інжинірингова компанія «Миколаївінвестбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2020 року поштовим відправленням на адресу суду надійшла вищевказана заява ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд», в якій останнє просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , заборонивши іншим особам вчиняти будь-які дії щодо неї до виконання рішенням суду.

Заява обґрунтована тим, що заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 01 червня 2020 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» борг за договором поставки мінеральних добрив у сумі 787418 гривень 02 копійки та сплаченого судового збору 11811 гривень 27 копійок.

22 липня 2020 року ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» подано заяву про примусове виконання вказаного рішення суду до приватного виконавця округу Черкаської області Чипис Т.П. Встановлено, що в ОСОБА_1 відсутні кошти на рахунках у банку та рухоме майно, однак їй на праві власності належить 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Заявник вважає, що дії ОСОБА_1 , а саме: не реагування на вимоги заявника щодо виконання взятих на себе за договорами зобов`язань по сплаті коштів, неявка в судові засідання, не отримання судових повісток за адресою місця реєстрації, в зв`язку з чим судом було прийнято заочне рішення та стягнуто з неї на користь заявника борг за договором поставки мінеральних добрив у сумі 787418 гривень 02 копійки та сплаченого судового збору 11811 гривень 27 копійок, а також її звернення до суду з заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення суду, свідчить про навмисне затягування часу з метою переоформлення вищевказаної частки квартири на третіх осіб, в зв`язку з чим звернувся до суду з даною заявою.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Врахувавши доводи заявника, які викладені в заяві про забезпечення позову, дослідивши докази, якими обґрунтована вказана заява, та матеріали цивільної справи №703/3601/19, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що в провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває цивільна справа №703/3601/19 за позовом ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Так, за результатами розгляду вказаної цивільної справи судом, в зв`язку з неявкою відповідача у судові засідання, винесено заочне рішення, яким позовні вимоги ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» задоволені повністю та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 787418 гривень 02 копійок боргу за договорами поставки мінеральних добрив та 11811 гривень 27 копійок сплаченого судового збору.

На підставі вищевказаного заочного рішення позивачу видано виконавчі листи.

04 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 серпня 2020 року скасовано заочне рішення суду по справі №703/3601/19 від 01 червня 2020 року та призначено підготовче судове засідання у вказаній справі.

Згідно ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.6 ст. 13 «Обов`язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 766/18228/17 , Провадження № 61-16044св18 зазначено:

«Як свідчить тлумачення статей 149, 150 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, в тому числі задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За змістом частини другої статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами».

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вбачається із заяви про забезпечення позову, ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , заборонивши іншим особам вчиняти будь-які дії щодо неї до виконання рішенням суду.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03 червня 2020 року, ОСОБА_1 є власником 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану частину квартири прийнято 05 грудня 2012 року.

Однак, з дня складання вказаної інформації до дня звернення ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» пройшло майже три місяці, в зв`язку з чим власник частини квартири, право власності на яку було зареєстровано 05 грудня 2012 року за ОСОБА_1 , за даний час міг змінитися.

Доказів належності вказаної частини квартири на праві власності ОСОБА_1 станом на день звернення ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» із заявою про забезпечення позову, матеріали заяви та цивільної справи №703/3601/19 не містять.

У заяві ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» зазначає, що з метою уникнення виконання свої зобов`язань по заборгованості ОСОБА_1 звільнилася з посади директора 04 грудня 2018 року.

Отже, враховуючи, що рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану частину квартири прийнято 05 грудня 2012 року, та приймаючи до уваги вищевказані доводи заявника щодо причин звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суд приходить до висновку, що з метою уникнення виконання зобов`язань за договорами ОСОБА_1 мала безперешкодну можливість, з дня укладення таких договорів, відчужити належне їй майно, однак станом на 03 червня 2020 року (день виготовлення вищевказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно) зазначених дій не вчиняла.

Крім того, твердження заявника про те, що у ОСОБА_1 відсутні кошти на рахунках у банку та рухоме майно, жодним доказом не підтверджене, в зв`язку з чим є фактично припущенням.

Також, заявник ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» в порушення п.3 ч.2 ст.151 ЦПК України, у своїй заяві не вказує жодного обґрунтування необхідності забезпечення позову, зокрема, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Факт наявності спору між ТОВ БІК «Миколаївінвестбуд» та ОСОБА_1 , розмір заявлених вимог та неотримання нею судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, які повернуті до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», не є доказом того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

При цьому, будь-яких доказів, які свідчать про намір ОСОБА_1 відчужити зазначене у заяві майно, заявником не надано.

Відповідно до ч.1 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно ст. 41 Конституції України, держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Вказані положення конкретизовані у практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, застосовуються судами як джерело права.

Так, у рішенні по справі «Україна-Тюмень» проти України» (Заява № 22603/02) від 22 листопада 2007 року ЄСПЛ дійшов висновку, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства. (див. рішення у справах «Амюр проти Франції» (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; «ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).

ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснене з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, параграф 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення у справі «Прессос Компанія Навієра та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium), від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, параграф 38).

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заявником не доведено належними та допустимим доказами, що не вжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи взагалі унеможливить виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 149, 150, 153, 260, 261 ЦПК України ,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна інжинірингова компанія «Миколаївінвестбуд» про забезпечення позову у цивільній справі №703/3601/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю будівельна інжинірингова компанія «Миколаївінвестбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суду Черкаської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Т.В. Ігнатенко