Рішення № 91205646, 28.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2020 року м. Київ № 640/18136/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу

за позовом Державного комітету телебачення і радіомовлення України

до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва

Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

про визнання неправомірними дій, скасування постанови про арешт нерухомого майна від 05 липня 2018 року ВП №53911901,

В С Т А Н О В И В :

Державний комітет телебачення і радіомовлення України (далі - позивач, Держкомтелерадіо) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Дніпровський РВДВС м. Києва) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07 листопада 2019 року просить визнати неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва Федоріної А.М. щодо винесення постанови у виконавчому провадженні №53911901 від 05 липня 2018 року про накладення арешту на державне майно, власником якого є Держкомтелерадіо, а також скасувати постанову про арешт нерухомого майна від 05 липня 2018 року у виконавчому провадженні №53911901.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з листа ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» від 12 вересня 2019 року дізнався про наявність арешту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. О. Туманяна, 15, та є державною власністю. При цьому, про відкриття виконавчого провадження позивач повідомлений не був.

Позивач стверджує, що майно підприємства є державною власністю і закріплено за ним на праві господарського відання, у зв`язку з чим не підлягає приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій, щодо цього майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження.

Одночасно позивач зазначає, що не є стороною виконавчого провадження №53911901 від 19 травня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі №640/18136/19, вирішено розгляд провадити суддею одноособово з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 31 жовтня 2019 року, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, зобов`язано відповідача надати завірені копії матеріалів виконавчого провадження №53911901.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви Держкомтелерадіо про забезпечення адміністративного позову.

У визначений судом строк від відповідача надійшов відзив та витребувані судом матеріали. З наданого відзиву вбачаються заперечення проти позовних вимог, зазначається, що на виконанні Дніпровського РВДВС у м. Києві перебуває зведене виконавче провадження №54434069, до складу якого входить 117 виконавчих документів про стягнення з Української студії телевізійних фільмів «Укртелефільм», заборгованість якого загалом складає 6 236 285,10 грн.

Також відповідачем наведено хронологію здійснення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні та висловлена позиція щодо законності постанови про накладення арешту майна боржника.

В судовому засіданні 31 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті, свої пояснення надали представники позивача та відповідача, з урахуванням думки яких суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд також вважає необхідним у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у м. Києві та утворенням Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» розгляд справи продовжувати з належною назвою відповідача - Дніпровський районний у м. Києві відділ державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У Дніпровському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва перебуває зведене виконавче провадження №54434069, до складу якого входить 117 виконавчих документів про стягнення з Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" на загальну суму 6 236 285,10 грн. з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

В межах зведеного виконавчого провадження головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федоріною А.М. при примусовому виконанні 117 виконавчих документів здійснено опис нерухомого майна боржника та винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: комплексу будівель, об`єкт житлової нерухомості літери А,Б,В,Г,Д,Е, де складова частина об`єкта нерухомого майна складається з:

- нежитлової будівлі адміністративно-студійний корпус А, загальна площа (кв.м): 4646,9;

- нежитлова будівля, фільмосховище, Б, загальна площа 248,7 кв.м.;

- нежитлова будівля, прохідна, В, загальна площа 14,6 кв.м.;

- нежитлова будівля, цех декоративно-технічних споруд, Г, загальна площа 727,6 кв.м.;

- нежитлова будівля, трансформаторна підстанція, Д, загальна площа 174,3 кв.м.;

нежитлова будівля, апаратно-студійний блок телебачення з перехідною галереєю, Е, загальна площа 5553,5 за адресою: м. Київ, вул. Туманяна, 15.

Вважаючи дії головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федоріної А.М. щодо винесення постанови про арешт нерухомого майна боржника неправомірними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначаючи, що речові права на нерухоме майно, перерахованого вище, належать Держаі Україна в особі Держкомтелерадіо, тому на таке майно не може бути накладено арешт та вчинятися інші дії, які можуть призвести до його відчуження.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі по тексту - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі по тексту - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази.

Згідно до статті 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписи статті 18 Закону встановлюють, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

При цьому, згідно з пунктом 8 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що державному виконавцю надані повноваження щодо накладення арешту, в тому числі й на нерухоме майно боржника.

Ураховуючи наведене, суд не вбачає протиправності та незаконності у діях державного виконавця щодо винесення постанови про арешт нерухомого майна боржника, оскільки такі дії чітко передбачені у Законі №1404-VIII та зобов`язують державного виконавця до їх вчинення в рамках виконавчого провадження.

У позовній заяві позивач посилається на положення статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, обґрунтовуючи позовні вимоги та посилаючись на зазначену статтю Закону №1404-VIII, позивач фактично має на увазі, що під арешт включено нерухоме майно, яке він вважає таким, що належить Державі Україна, та при цьому усвідомлює правові засоби та механізми, якими він може скористатися для вирішення питання про зняття з арешту з такого майна.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (стаття 59 Закону №1404-VIII).

Натомість, в адміністративному позові позивач просить визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови у виконавчому провадженні про накладення арешту на державне майно неправомірними, фактично обравши неналежний спосіб захисту своїх прав.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України гарантовано, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом частини першої статті 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Частиною дугою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз обставин та матеріалів даної справи у їх співвідношенні, дає підстави для висновку про те, що постанова про накладення арешту відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правових підстав для задоволення позовних вимог позивача суд не вбачає.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову.

Отже, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення №1138 від 18 вересня 2019 року судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 139, 160-165, 167, 254, 257-263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Державного комітету телебачення і радіомовлення України до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій, скасування постанови про арешт нерухомого майна від 05 липня 2018 року ВП №53911901 - відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо), адреса: 010010, м. Київ, вул. Прорізна, 2, код ЄДРПОУ 00013936, тел. 0442396389.

Відповідач: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 02094, Київ, вул.. Краківська, 20, тел.: +380442929710, код ЄДРПОУ 35011660.

Суддя В.І. Келеберда