Рішення № 91205639, 28.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2020 року м. Київ № 640/13964/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва

Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

третя особа без

самостійних вимог - ОСОБА_2

на предмет спору

про визнання протиправною та скасування постанови від 17 липня 2019 року ВП №55314495 про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Печерський РВДВС м. Києва) та просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Браташової В.І. від 17 липня 2019 року ВП №55314495 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 32 171,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконанні у відповідача перебуває провадження про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини усіх видів заробітку, починаючи з 18 листопада 2008 року і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Старшим державним виконавцем Браташовою В.І. 17 липня 2019 року винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості - 64 342,50 грн., що складало 32 171,25 грн. та підлягала стягненню на користь ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що статтю 71 Закону України «Про виконавче провадження доповнено абзацом 3 до частини 14 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який вступив силу з 28 серпня 2018 року, та відповідно до якого за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, при цьому Закони відповідно до положень статті 58 Конституції України не мають зворотної дії в часі, позивач вважає наявними підстави для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2019 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд провадити суддею одноособово з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 29 серпня 2019 року, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, а третій особі - заперечення на позовну заяву, зобов`язано відповідача надати завірені копії матеріалів виконавчого провадження №55314495.

У визначений судом строк від відповідача не надходило відзиву та витребуваних судом матеріалів. Від третьої особи у справі також не надходило пояснень, заяв клопотань.

Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 29 серпня 2019 року оголошено перерву для виклику усіх учасників справи, 05 вересня 2019 року та 26 вересня 2019 року оголошено перерву у зв`язку з неявкою представника відповідача та третьої особи. Суд при цьому зазначає, що виклики до суду направлялися відповідачу у справі поштовим зв`язком (отримані відповідно до зворотних поштових повідомлень), а також електронною поштою.

Зважаючи на неявку представників сторін в судове засідання 31 жовтня 2019 року та надходженням заяви від позивача, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також вважає необхідним у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у м. Києві та утворенням Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» розгляд справи продовжувати з належною назвою відповідача - Солом`янський районний у м. Києві відділ державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою від 05 грудня 2017 року ВП №55314495 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу №2-224/09 від 11 лютого 2009 року, виданого Інгулецьким судом м. Кривого Рогу, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), починаючи з 18 листопада 2008 року і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Як зазначено в оскаржуваній постанові державного виконавця про накладення штрафу від 17 липня 2019 року ВП №55314495, з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якого згідно з розрахунком від 16 липня 2019 року за період з 18 листопада 2008 року по 01 липня 2019 року в сумі 64 342,50 грн., що перевищує суму відповідних платежів за три роки, у зв`язку з чим на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості 64 342,50 грн., що складає 32 171,25 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця від 17 липня 2019 року у виконавчому провадженні ВП №55314495, якою на позивача накладено штраф в розмірі 32 171,25 грн. у зв`язку з наявною заборгованістю по сплаті аліментів за період з 18 листопада 2008 року по 01 липня 2019 року в сумі 64 342,50 грн.

Наявність зазначеної у постанові заборгованості позивач у справі не спростовує.

Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідності до частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Водночас, статтю 71 Закону «Про виконавче провадження» доповнено частиною чотирнадцятою у зв`язку з прийняттям 03 липня 2018 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII, який вступив в дію з 28 серпня 2018 року.

Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до пункту другого рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Таким чином, оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась за період з 18 листопада 2008 року по 01 липня 2019 року, при цьому відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» лише з 28 серпня 2018 року, тому, з огляду на вказані обставини, позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв`язку з несвоєчасністю сплати аліментів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом третім частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні, оскільки на момент виникнення заборгованості по сплаті аліментів така відповідальність чинним законодавством передбачена не була.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд враховує відсутність відзиву на позовну заяву з боку відповідача, проте, встановивши фактичні обставини у даній справі, вбачає правові підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судові витрати підлягають відшкодуванню при задоволенні позову.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 17, 69-71, 94, 139, 160-165, 167, 254, 257-263, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови від 17 липня 2019 року ВП №55314495 про накладення штрафу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Браташової Вікторії Іштванівни від 17 липня 2019 року ВП №55314495 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в сумі 32 171,25 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 .

Відповідач: Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адреса: 03036, Київ, проспект Повітрофлотський, 76-А, тел.: +380443514640, код ЄДРПОУ 35008087.

Суддя В.І. Келеберда