Рішення № 91205599, 28.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2020 року м. Київ № 640/7041/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також - відповідач; ГУ ДФС в м. Києві), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652 на загальну суму 18081, 60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652, яким позивачу нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 18 081, 60 грн., винесено з порушенням норм діючого законодавства.

На переконання позивача, податкове повідомлення-рішення №0135698-1310-2652 прийнято ГУ ДФС в м. Києві 22 грудня 2018 року, в той час, як надіслано позивачу з порушенням строків - 27 грудня 2018 року.

Також позивач зауважує, що контролюючим органом самостійно визначено ОСОБА_1 платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, посилаючись на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо житлового будинку, не взявши до уваги, що об`єктом оподаткування є нерухомість, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, оскільки зазначений об`єкт нерухомості набуто у власність 10 листопада 2006 року, в той час як позивач з 21 липня 2002 року перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, рішенням Красненської сільської ради Обухівського району Київської області від 15 липня 2016 року «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне в земельної ділянки на території Красненської сільської ради на 2017 рік» встановлено розмір ставки відповідного податку та згідно з п.7 цього рішення зазначено: «Дане рішення оприлюднити на інформаційному стенді Красненської сільської ради».

Водночас, цього рішення сільської ради оприлюднено на офіційному стенді не було.

Позивач не погоджується із оскаржуваним повідомленням-рішенням, з огляду на недотримання вимог законодавства щодо порядку оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, помилково визначено базу оподаткування та відповідно суму податкового зобов`язання, а тому, на переконання останнього, у відповідача відсутні правові підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 10 червня 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, в обґрунтування чого зазначено, що сам факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою віднесення такого майна до об`єктів права спільної власності подружжя.

Також, представником відповідача зазначено, що в разі перебування майна у спільній власності позивача наділено правом повідомляти контролюючий орган за місцем реєстрації про визначення за згодою власників майна платника податку на нерухоме майно відповідною заявою, що позивачем не зроблено.

Щодо розрахунку податку відповідачем вказано, що платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є одна з осіб-співвласників, тому площа будинку не ділиться на частки при нарахуванні податку, а пільга - 120 кв. м. застосовується лише одноразово. Крім того відповідачем зазначено, що рішення Красненької сільської ради «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Красненької сільської ради на 2017 рік» від 15 липня 2016 року оприлюднено на інформаційному стенді, а тому вважає зазначений спосіб оприлюднення таким, що відповідає вимогам закону та єдиним можливим способом на момент прийняття рішення, оскільки відповідав головній суті процесу опублікування - доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Через канцелярію суду 18 червня 2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій не погоджується з позицією відповідача щодо дотримання вимог законодавства про порядок оприлюднення рішення, а також не погоджується з доводами відповідача про розрахунок податку та доводами з приводу права спільної сумісної власності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта номер інформаційної довідки 163406961 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, а саме, будинок загальною площею 496,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з викладеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 18 081,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України (із змінами і доповненнями, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі також - ПК України).

Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається в тому числі із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України).

В силу приписів підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Положеннями підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригіналів документів платника податків, які підтверджують право власності на об`єкт нерухомого майна.

В контексті наведеного суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачем Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, що платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є також і дружина.

Як зазначено вище, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта номер інформаційної довідки 163406961 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, а саме, будинок загальною площею 496,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що нерухоме майно щодо житлового будинку загальною площею 496,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності у позивача та його дружини, з якою останній перебуває у шлюбі з 21 липня 2002 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, а зазначений об`єкт нерухомості набуто у власність 10 листопада 2006 року.

Проте, суд зауважує, що сам по собі факт придбання нерухомого майна під час перебування у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі також - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором.

Виникнення цього права згідно зі статтею 182 ЦК України підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.

Відповідно до статей 2, 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1952) право власності на нерухоме майно підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 11 Закону №1952 визначено структуру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розділах якого містяться відомості про право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права.

Відповідно до пункту 21 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться такі відомості про право власності: 1) форма власності; 2) вид спільної власності (у разі, коли майно належить на праві спільної власності).

Необхідно звернути увагу на такі правові засади державної реєстрації прав, викладені в статті 3 Закону, як гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень і визначення законодавцем моменту виникнення прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які підлягають державній реєстрації, з моменту такої реєстрації.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта суб`єкта номер інформаційної довідки 163406961 від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, а саме, будинок загальною площею 496, 7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, доводи позивача, що зазначений вище будинок належить йому на праві спільної сумісної власності є безпідставними.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України).

При цьому, підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.

Відповідно до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23 червня 2011 року «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (із змінами) ставка податку на об`єкти житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі від 1 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Як зазначено вище, за правилами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Відповідно до підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до, зокрема, до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

Отже, на виконання вимог підпункту «б» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України та відповідно даних Реєстру речових прав на нерухоме майно оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652 позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 18 081, 60 за об`єктом: будинок загальною площею 496, 7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо аргументів позивача про порушення оприлюднення рішення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 15 липня 2016 року в офіційних виданнях та друкованих засобах масової інформації, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, контролюючий орган обчислює суму податкового зобов`язання з місцевих податків на основі інформації з отриманих рішень про встановлення місцевих податків та зборів від органів місцевого самоврядування та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При обчисленні досліджуються розміри ставок податків, а порядок оголошення рішення місцевою радою не підлягає дослідженню.

При встановлені порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування необхідно визначити їх правову природу.

Рішення про встановлення місцевих податків і зборів підпадають під категорію регуляторних актів, ознаки яких надані у статті 1 Закону України від 11 березня 2003 року №1160 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі також - Закон України №1160).

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (із змінами і доповненнями), доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно пункту 7 оприлюднення рішення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 15 липня 2016 року відбувалося на дошці оголошень, яка підпадає під категорію «інформаційний стенд», а тому рішення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 15 липня 2016 року оприлюднено належним чином.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Доказів скасування або зупинення дії за рішенням суду рішення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 15 липня 2016 року сторонами не надано, з огляду на що, підстави для незастосування до спірних правовідносин рішення Красненської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 15 липня 2016 року відсутні.

Щодо строків прийняття та порядку надіслання податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 266 пункту 266.7. підпункту 266.7.2. ПК України податкове повідомлення-рішення про сплату сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

В свою чергу, підпунктом 266.7.1. пунктом 266.7 статті 266 ПК України визначено порядок обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення із сплати податку на нерухоме майно за 2017 рік відповідач повинен був надіслати позивачу не пізніше 1 липня 2018 року. В той же час, податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем у грудні 2018 року, що є порушенням відповідачем вимог ПК України.

Разом із цим, суд констатує, що порушення строку, визначеного статтею 266 пункту 266.7. підпункту 266.7.2. ПК України не є самостійною та достатньою підставою для визнання спірного рішення протиправним, так як із спливом строку, визначеного наведеною нормою, відповідач не втрачає право на нарахування податкових зобов`язань. Такий висновок суду ґрунтується на приписах статті 102 пункту 102.1. ПК України, відповідно до якої платник податків вважається вільним від грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, і це єдиний строк, із спливом якого ПК України пов`язує втрату контролюючим органом права на нарахування податкових зобов`язань.

До того ж за приписами статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в розмірі і в порядку, встановленими законом. Тому, процедурні порушення, на які посилається позивач у своєму позові, що допущені контролюючим органом при надісланні (врученні) платнику податку податкового повідомлення-рішення, не призводять до порушення прав позивача та не можуть бути обставиною, яка звільняє платника податків від обов`язку щодо сплати податкового зобов`язання, оскільки суть податкового зобов`язання та факт вчинення позивачем порушення у даному випадку не змінюється.

Враховуючи викладене, суд вважає, що допущення контролюючим органом вказаного порушення не може слугувати підставою для скасування винесеного ним рішення, адже нарахування грошового зобов`язання ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно здійснено за наявності передбачених ПК України правових підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що винесене контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року №0135698-1310-2652, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у сумі 18 081,60 грн. за 2017 рік, є законним та обґрунтованим.

Зважаючи на наведене у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України виконано, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) ;

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (Код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Повне рішення складено 28.08.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна