Рішення № 91205504, 27.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року м. Київ № 640/18664/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та рішення, його скасування та стягнення коштів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі також - АТ «Укргазвидобування», позивач) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 06 серпня 2020 року ВП № 6579701;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про стягнення виконавчого збору від 06 серпня 2020 року ВП № 6579701;

- стягнути на користь акціонерного товариства «Укргазвидобування» за рахунок бюджетних асигнувань відповідача кошти в сумі 5 374, 13 грн.

Ухвалою суду від 17 серпня 2020 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання, призначене на 27 серпня 2020 року, сторони та їх представники не з`явились. Водночас, представником позивача подана заява про здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами (письмове провадження).

Відповідно до вимог ч. 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на те, що у межах виконавчого провадження (далі також - ВП) № 6579701 державним виконавцем не було вчинено жодних виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва № 19/465 від 03 березня 2003 року, в той час як такий наказ був виконаний позивачем добровільно у період, коли відповідне виконавче провадження було зупинене.

Відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність позовних вимог з огляду на правомірність вчинення відповідачем оскаржуваних дій та прийнятої постанови про стягнення виконавчого збору. Зокрема, відповідач наполягає на тому, що обов`язок прийняти постанову про стягнення виконавчого збору виникає у державного виконавця незалежно від обставин вчинення ним виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 20 листопада 2002 року стягнуто з дочірньої компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська будівельна спілка» 51 004, 00 грн. основного боргу, 969, 08 грн. інфляційних втрат, 1 119, 29 грн. 3% річних, 530, 92 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

03 березня 2003 року на виконання зазначеного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ № 19/465, який було пред`явлено до виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

17 березня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № 6579701 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року № 19/465. Відповідною постановою про відкриття виконавчого провадження було, зокрема, визначено боржнику строк для добровільного виконання наказу до 24 березня 2003 року.

Водночас, 24 березня 2003 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві прийнято постанову про зупинення виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 липня 2020 року у справі №19/465 замінено боржника у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року у справі № 19/465 з дочірньої компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» її правонаступником - АТ «Укргазвидобування».

Платіжним дорученням від 04 серпня 2020 року № 315533 АТ «Укргазвидобування» сплатило борг у сумі 53 741, 29 грн. за наказом Господарського суду міста Києва від 03 березня 2003 року № 19/465 на рахунок відповідача.

06 серпня 2020 року виконавче провадження № 6579701 було поновлено відповідною постановою відповідача. Крім того, в цей же день державним виконавцем було прийнято оскаржувану постанову про стягнення з АТ «Укргазвидобування» виконавчого збору у розмірі 5 374, 13 грн.

Вказаний виконавчий збір був сплачений АТ «Укргазвидобування» у складі суми, визначеної платіжним дорученням від 06 серпня 2020 року № 317922.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому, стаття 27 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Тобто, норми Закону № 1404-VIII не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у відсоткову залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

В даному контексті суд звертає увагу на те, що аналогічне правове регулювання діяло і станом на час відкриття ВП № 6579701.

Так, відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним до 05 жовтня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1404-VIII), в редакції, чинній станом на момент відкриття ВП № 6579701, у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п`яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немайнового характеру - у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юридичної особи.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.

При цьому, відповідно до ч. 2 статті 24 Закону № 606-XIV, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Тобто, добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 24 Закону № 606-XIV, визнавалось підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Дана норма була спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.

Разом з тим, невиконання боржником у встановлений строк виконавчого документу в добровільному порядку було підставою для примусового виконання такого документу, що, в свою чергу, тягло за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження, як це передбачено і вимогами Закону № 1404-VIII. Відповідно, наведене правове регулювання питання стягнення виконавчого збору, що визначене нормами Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 6579701) та Закону № 1404-VIII, є аналогічними, за винятком питань визначення ставок виконавчого збору та відсутності у Законі № 1404-VIII положень щодо добровільного виконання.

Крім того, Закон № 606-XIV у наведеній редакції встановлював обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одразу після завершення часу на добровільне виконання, тобто до вчинення виконавцем дій по його примусовому виконанню, чого в даному випадку не відбулось через прийняття державним виконавцем рішення про зупинення виконавчого провадження в останній день строку для добровільного виконання - 24 березня 2003 року.

З наведеного вбачається, що Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття ВП № 6579701), так само як і Закон № 1404-VIII, не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.

Наведений висновок узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, сформованою ним при розгляді справ № 819/2389/15, № 826/19730/16, № 815/1996/17, №808/2840/16, № 640/19510/16-а.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про безпідставність наведених у позовній заяві доводів протиправності оскаржуваного рішення та вчинення відповідачем дій по стягненню з позивача виконавчого збору у ВП № 6579701.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії та рішення відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 110; код ЄДРПОУ 34967593) про визнання протиправними дій та рішення, його скасування та стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

За правилами ч. 6 статті 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк