Ухвала суду № 91205022, 27.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

27 серпня 2020 р. Справа № 520/6071/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115, м. Бориспіль -1, Київська обл., 08301) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати противоправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 382130 грн. (триста вісімдесят дві тисячі сто тридцять гривень).

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем було допущено противоправну бездіяльність щодо невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 382130 грн. Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 19.05.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує. Так, представником відповідача вказано, що стаття 117 КЗпП України передбачає виплату працівникам лише середнього заробітку, який розраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, п. 4 розділу ІІІ якої прямо зазначено про те, що до складу середнього заробітку не включається одноразові виплати, в тому числі одноразова грошова допомога при звільненні. При цьому, стягнена з відповідача сума одноразового грошового забезпечення на користь позивача має разовий характер та не підлягає компенсації, оскільки не підпадає під визначення доходів. Також представником відповідача вказано, що спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду з позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норм спеціального процесуального закону, відповідно до ч.5 ст. 122 якого визначено строк звернення до суду в один місяць. Отже, представником відповідача вказано, що оскільки виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу було проведено 04.09.2014 року на підставі постанови ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 21.08.2014 №ВП3699131, проте до суду позивач звернувся з даним позовом лише в 2020 році, то ним пропущено визначений законодавством місячний строк для звернення до суду. В той же час, представником відповідача наголошено, що позивачем 04.09.2014 року було отримано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 134673,50 грн. та позивач вважає, що відповідачем було затримано розрахунок із ним при звільненні на 1400 днів, за що відповідач має сплатити 382130,00 грн., виходячи із грошового забезпечення позивача на момент звільненні 10359,50 грн., проте зазначена сума компенсації не є співмірною із розміром несвоєчасно виплаченої допомоги.

Також позивачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив, в якому вказано на помилковість доводів представника відповідача.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Також відповідно до приписів Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)” визначено, що строки, зокрема, і розгляду адміністративної справи подовжено на строк дії карантину встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами).

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази встановив, що ОСОБА_1 наказом Міністра оборони України № 1113 від 15.10.2010 року був звільнений з військової служби у запас та наказом від 04.11.2010 року був звільнений з посади у Дніпропетровському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

Розмір грошового забезпечення згідно довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху № 10.1-11-03 від 08.12.2010 року на день звільнення складав 10359,50 грн.

При звільненні позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного забезпечення за 26 повних календарних років, у зв`язку з чим для захисту своїх прав позивач звернувся з позовом до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2012 року по справі №2а-11232/12/2070 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено; визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відносно не нарахування та не здійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 134673.50 грн. (сто тридцять чотири тисячі шістсот сімдесят три гривні п`ятдесят копійок); стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 32.19 грн. (тридцять дві гривні дев`ятнадцять копійок).

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 року апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" залишено без задоволення; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2012р. по справі № 2а-11232/12/2070 залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 24.04.2014 року касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відхилено; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року залишено без змін.

На виконання постанови ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції від 21.08.2014 року №ВП3699131 позивачу 04.09.2014 року перераховано 134673,50 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні, що підтверджується копією виписки з особового рахунку позивача.

Позивач зазначає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, щодо невиплати заборгованості у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а тому він звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти позову, суд зазначає наступне.

Порядок вирішення трудових спорів та розрахунку з працівником при звільненні встановлений нормами Кодексу законів про працю України, якими встановлено зокрема строки звернення до суду для їх вирішення, які підлягають застосуванню згідно зазначених вище положень КАС України.

Як передбачено положеннями ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з положеннями ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16 викладено висновок стосовно того, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що предметом даного адміністративного спору є вирішення питання стосовно наявності підстав для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати.

Як визначено приписами ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційним Судом України у рішенні від 22 лютого 2012 року по справі № 4-рп/2012 надано роз`яснення та вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117,237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Водночас, суд зазначає, що спірні у даній справі відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 грудня 2019 року по справі № 815/2681/17 та від 22 січня 2020 року по справі № №620/1982/19.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Отже, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Приписами ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відтак, слід дійти висновку, що у даній категорії справ законодавцем визначено строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Під час розгляду справи встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем Державне підприємство обслуговування повітряного руху України провело 04.09.2014 року, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 лише 14.05.2020 року, тобто майже через шість років після отримання належних йому при звільненні коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів представника відповідача стосовно пропущення позивачем встановленого законодавством строку на звернення до суду, оскільки позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.

При цьому, доводи позивача стосовно того, що про порушення своїх прав він дізнався лише в березні 2020 року, на прийомі у інспектора Державної служби праці у Харківській області та у зв`язку з чим, 19.03.2020 року звернувся до Державного підприємства обслуговування повітряного руху з заявою про виплату заборгованості у розмірі середнього грошового забезпечення за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку, не можуть вважатися судом достатніми та належними, оскільки позивач при цьому не заперечує обставин проведення відповідачем із ним повного розрахунку 04.09.2014 року.

Водночас, суд зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

У рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа “Мельник проти України”) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Другого апеляційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 07.08.2020 року по справі №520/3641/2020.

Відтак, судом встановлено, що позивач, будучи особою обізнаною про можливе порушення своїх прав, свобод чи інтересів, у встановлений законодавством строк для звернення до суду не звернувся, доказів обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду не надав.

Суд зазначає, що відповідно до п. 8 ч.1 ст.240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Керуючись ст. ст. 123, 240-246, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115, м. Бориспіль -1, Київська обл., 08301) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки – залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.