Рішення № 91204575, 27.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5087/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 21549 гривень 19 копійок (двадцять одна тисяча п`ятсот сорок дев`ять гривень 45 копійок);

стягнути з прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 21549 гривень 19 копійок (двадцять одна тисяча п`ятсот сорок дев`ять гривень 45 копійок);

стягнути з прокуратури Одеської області (ідентифікаційний код юридичної особи 03528552) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати.

Позов вмотивовано наступним.

ОСОБА_1 з 04 квітня 2006 року по 12 травня 2020 року безперервно працювала в органах прокуратури України на посадах помічника транспортного прокурора, прокурора транспортної прокуратури, прокурора прокуратури міста, прокурора та старшого прокурора відділу прокуратури області.

Наказом прокурора Одеської області №847к від 08 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 травня 2020 року.

Відповідно до абзацу 2 резолютивної частини наказу, відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Підставою видачі наказу №847к зазначено рішення №140 від 02 квітня 2020 року Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, створеної наказом Генерального прокурора.

Наказ про звільнення позивачу оголошено 12 травня 2020 року з видачею трудової книжки.

При розрахунку не виплачена вихідна допомога.

Прокуратура Одеської області, повідомила, що вихідна допомога ОСОБА_1 при звільненні не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону її виплата не передбачена.

На думку позивача зазначені дії відповідача з невиплати вихідної допомоги при звільненні, є незаконними.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 26.06.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАСУ).

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано прокуратурою Одеської області 30.06.2020 року відповідно до повідомлення про направлення електронної пошти копії ухвали, позову.

10.07.2020 року за вхід. №ЕП/10491/20 через канцелярію суду від відповідача Прокуратури Одеської області (за підписом М. Вихор) надійшов відзив на адміністративний позов.

Документи подані представником відповідача у строк, встановлений судом.

Відзив обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 нараховані грошові кошти в розмірі 16 494, 37 грн. (компенсація невикористаних відпусток, вислуга років, оклад) та виплачено після утримання обов`язкових податків та зборів на картковий рахунок, який відкрито в АТ «Райффайзен Банк Аваль» 13 128, 59 грн.

Заробітну плату позивачем отримано у повному обсязі, заборгованість з боку відповідача відсутня.

Положення ст. 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону не передбачена.

Отже, норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

За таких умов, позовна вимога позивача про стягнення з прокуратури області вихідної допомоги є безпідставною,оскільки не грунтується на вимогах законодавства.

Чинним законодавством не передбачено стягнення з прокуратури області на користь позивача вихідної допомоги при звільненні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 з 04 квітня 2006 року по 12 травня 2020 року безперервно працювала в органах прокуратури України на посадах помічника транспортного прокурора, прокурора транспортної прокуратури, прокурора прокуратури міста, прокурора та старшого прокурора відділу прокуратури області.

Наказом прокурора Одеської області № 847к від 08 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 травня 2020 року.

Відповідно до абзацу 2 резолютивної частини наказу, відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Підставою видачі наказу №847к зазначено рішення №140 від 02 квітня 2020 року Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, створеної наказом Генерального прокурора.

Наказ про звільнення оголошено 12 травня 2020 року та видано трудову книжку.

12.05.2020 р. направлено платіжне доручення за №634 в Державну Казначейську службу в Одеській області для перерахування на карткавой рахунок 16 494, 37 грн. (компенсація невикористаних відпусток, вислуга років, оклад) та виплачено після утримання обов`язкових податків та зборів на картковий рахунок відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль» 13 128, 59 грн.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір в даній справі виник у зв`язку із протиправними діями відповідача щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За положеннями ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2,статті 74,частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов`язок покладається на роботодавця у зв`язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Вихідна ж допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 N 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон N 1697-VII).

Статтею 51 вказаного Закону визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" N 113-IX від 19.09.2019, який набрав чинності з 25.09.2019 (далі - Закон N 113- IX), розпочато процедуру реформування органів прокуратури.

Згідно з п. 6 та п. 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113- IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51Закону1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9ч. 1 ст. 51Закону1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Таким чином, нормами Закону N 113-ІХ врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.

При цьому Законом N 113-ІХ доповнено ст. 51 Закону N 1697-VII частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Законом N 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних вище підстав.

Суд зазначає про пріоритетність спеціального закону (Закону N 1697-VII) перед нормами КЗпП України щодо звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Трудове ж законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Відтак, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України.

На переконання суду, у даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто згідно частини другої статті 19 Конституції України.

При цьому позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Вирішуючи спір судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України також враховано і правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.01.2018 у справі N 820/1119/16, де вказано, що враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами N 113-IX та N 1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Вказаної позиції в аналогічних правовідносинах притримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, що вбачається з постанови від 14 липня 2020 року у справі №120/196/20а.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу при звільненні вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України. А тому його вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення з відповідача на свою користь зазначену допомогу в розмірі 21549,19 грн. є необґрунтованими та безпідставними. Як наслідок - вони не підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів незаконність оскаржуваної бездіяльності, а його доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права, що регулюють спірні відносини. Натомість доводи відповідача свідчать про безпідставність позову.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільненні - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 , е-mail:ІНФОРМАЦІЯ_1

Прокуратура Одеської області - адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, телефон: (048) 731 98 00 , код ЄДРПОУ 3528552, е-mail:sekretariat@od.gp.gov.ua

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.