Рішення № 91204284, 28.08.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2020 року м. Кропивницький Справа № 405/3945/18

провадження № 2-іс/340/38/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0680 (в/ч польова пошта В2336) про стягнення матеріальної і моральної шкоди, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача на його користь 47100,26 грн. в рахунок відшкодування спричиненої йому шкоди, з який 37100,26 грн. в якості матеріальної шкоди та 10000 грн. в рахунок моральної шкоди, яка була йому завдана внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Позов мотивований тим, що позивач перебуваючи на військовій службі з 01.10.2015 року не отримував середній заробіток як мобілізована особа через висновки ДФІ в Кіровоградській області, викладені в акт ревізії від 27 серпня 2015 року № 08/09/22. За результатами розгляду поданого позивачем позову Кіровоградський окружний адміністративний суд 01.11.2017 року виніс постанову в справі № П/811/1871/16, якою стягнув з відповідача на його користь середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року. На виконання вищевказаного рішення у березні 2018 року в примусовому порядку на користь позивача стягнуто заборгованість з в/ч А0680 по виплаті середнього заробітку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158950,50 грн. На підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» просить стягнути на його користь шкоду, яка складається з індексу інфляції в розмірі 30531,98 грн. і 3 % річних в розмірі 6568,28 грн. Крім того, внаслідок вищевказаного правопорушення з боку відповідача, позивач зазнав і значної моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях через протиправну бездіяльність з боку відповідача щодо несвоєчасної виплати щомісячного середнього заробітку. Позивач оцінив моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Військова частина А2077 (колишня А0680) надала відповідь на позов, в якій заперечувала проти задоволення позову через те, що компенсація втрати частини доходів, станом на день звернення позивача до суду з адміністративним позовом не була передбачена ні мобілізованій особі, ні роботодавцеві. Крім того, у відзиві зазначено про те, що Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» та постановою КМУ від 21.10.2001 року №159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянами втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» не передбачено виплати компенсації на кошти стягнуті за рішенням суду, тому підстави для задоволення вимог відсутні.

Крім того, до суду надійшла письмова інформацію про те, що відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 03 липня 2019 року №Д-322/1/4дск з 28 грудня 2019 року введено в дію штат №37/014 відповідно до якого військова частина А0680 змінила умовне найменування на А2077, без зміни юридичною особа.

Рух справи в судах:

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з військової частини А 0680 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди - 37100,26 грн., моральної шкоди - 5000,00 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено, стягнуто з Військової частини А 0680 в дохід держави судові витрати в сумі 3524,00 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу Військової частини А 0680 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу Військової частини А0680» задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2019 року і постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року скасовано, провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0680 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди закрито, роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів і протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу № 405/3945/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0680 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, передати для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

15.06.2020 року справу № 405/3945/18 зареєстровано в канцелярії Кіровоградського окружного адміністративного суду та передано на розгляд судді Казанчук Г.П.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подачі відзиву на позов та відповіді на відзив (а.с. 74-75 т.ІІ).

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 знаходився на військовій службі з серпня 1978 року.

З 1993 року позивач був призначений на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби в/ч А0680 (нині військова частина-польова пошта В2336).

У вересні 2011 року наказом командира в/ч А0680 позивач звільнений з військової служби та виключений із списків в/ч, у цей же день, наказом командира військової частини позивач був прийнятий на роботу у в/ч А0680 як працівник на посаду начальника фінансового відділу, на якій і проходив службу до 19 березня 2014 року.

19 березня 2014 року на підставі пункту 18 наказу № 58 командира в/ч А0680 та у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України та статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач звільнений 19 березня 2014 року з роботи з посади начальника фінансового відділу.

19 березня 2014 року на підставі пункту 22.2 наказу № 58 командира в/ч А0680, позивач призваний на військову службу Кіровоградським ОМВК на посаду помічника командира полку з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби в/ч А0680, його визнано таким, що з 19 березня 2014 року приступив до виконання службових обов`язків за вищевказаною посадою.

У період з 19 березня 2014 року по 19 жовтня 2016 року позивач проходив військову службу у в/ч А0680 (військова частина - польова пошта В2336) на посаді помічника командира полку з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини.

19 жовтня 2016 року наказом командира військової частини - польова пошта В2336 він був виключений із списків військової частини у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби у військову частину - польова пошта В5509.

З 01 жовтня 2015 року відповідач припинив нарахування та виплату належної йому компенсації середньої заробітної плати.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі № П/811/1871/16, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини - польова пошта В2336 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини А0680 (в/ч - польова пошта В2336) та стягнув з в/ч на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158950,50 грн. (а.с.9-10 т.І)

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини А0680, рішення суду першої інстанції набрало законної сили (а.с.11-12 т.І).

На виконання рішення суду, яке набрало законної сили, в березні 2018 року в примусовому порядку на користь позивача було стягнуто заборгованість з військової частини А0680 по виплаті середнього заробітку за період з 01 жовтня 2015 року по 30 жовтня 2017 року в сумі 158950,50 грн. (а.с.15 т. І).

Позивач зазначає, що компенсації підлягає сума присуджена на підставі вищезазначеного рішення суду за період з 07.11.2015 року (дата припинення нарахування грошового зобов`язання) по 23.03.2018 року (дата виконання рішення суду), а також 3% компенсації по порушеним строкам від простроченої заборгованості.

Щодо позовних вимог стосовно стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати у сумі 37100,26 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2).

Згідно із статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України 21.02.2000 прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок № 159).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме: заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата) не повинні носити разового характеру;

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17 (номер в ЄДРСР 72364727) та у справі №522/5664/17 (номер в ЄДРСР 72364307), у справі № 639/4820/16-ц від17 липня 2019 року основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У даному випадку факт нарахування доходу (середнього заробітку) виник саме з дати набрання судовим рішенням законної сили. З наведеного слідує, що у разі стягнення суми грошових коштів за рішенням суду, підстава для виплати компенсації виникає лише у зв`язку з несвоєчасним виконанням саме цього рішення суду.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Тобто, право на компенсацію позивач набув після набрання законної сили даним судовим рішенням у справі №П/811/1871/16 у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення (фактично через несвоєчасне виконання рішення суду).

Судове рішення у справі №П/811/1871/16 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0680 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів набрало законної сили 30 січня 2018 року (а.с.9-12 т.І), яке було примусово виконано 23.03.2018 року, а відтак компенсація підлягає стягненню саме за період з 31.01.2018 року (наступний день за днем набрання законної сили судовим рішенням) по 23.03.2018 року (день фактичного розрахунку).

Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Індекс інфляції за лютий 2018 рік становив 100,90%, за березень 2018 року 101,1%.

Таким чином, суд дійшов висновку про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 3194,90 грн. ((158950 х 100,9/100 х 101.1/100)-158950), у задоволенні стягнення компенсації втрати частини доходів в решті суми слід відмовити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми боргу на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, натомість предметом даного спору є відносини пов`язані з проходженням публічної служби позивача тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов`язання.

При цьому частина п`ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин, положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства. Правовідносини щодо стягнення компенсації за несвоєчасне виконання рішенням суду при стягненні на користь позивача середнього заробітку, не є зобов`язальними правовідносинами.

Згідно правової позиції Верховного суду України у справі №6-43 цс 14 Установлена частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12 листопада 2018 року у справі №826/22868/15.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди в сумі 6568,28 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовуючи розмір моральної шкоди зазначає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою позивачу належного середнього заробітку, а також зв`язку із зростанням цін на товари, продукти харчування, комунальні послуги тощо, його можливості на ї придбання були зменшені. Саме з цими обставинами позивач пов`язує завдання йому моральної шкоди, що виразилось у особливому душевному стражданні через постійні думки про те, що внаслідок протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо своєчасної невиплати щомісячного середнього заробітку, у нього та його родини зменшується покупна можливість.

У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У позовній заяві позивач вказував на те, що моральна шкода йому завдана протиправними діями відповідача щодо своєчасної невиплаті йому середнього заробітку, натомість предметом даного спору є стягнення компенсації за втрату частини доходу, тобто моральна шкода у розмірі 10000 грн. жодним чином не обґрунтована та не пов`язана з обставинами стягнення компенсації за втрату частини доходу. Тобто дані вимоги не є поєднаними з предметом даного спору.

Крім того, відповідач у відзиві на позов заперечував щодо завдання позивачеві моральної шкоди.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що з огляду на висновок суду про часткове задоволенні позову, а також через те, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №580/1617/19, від 27 лютого 2020 року у справі №813/731/18.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших витрат пов`язаних із розглядом даної справи суду не надано, а відтак питання щодо розподілу судових витрат не вирішується судом.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А0680 (в/ч польова пошта В2336) про стягнення матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А2077 (вул.Кавалерійська,9/11/13а м. Кропивницький, 25002, код ЄДРПОУ 07747966) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 3194,90 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук