Рішення № 91203788, 28.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2020 р. Справа№200/4890/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами позов ОСОБА_1 до Військової частини А2120 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом Військової частини А2120 (далі - відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у період проходження служби з 24.02.2016 по 24.02.2019 і з 06.03.2019 по 06.09.2019; - зобов`язати нарахувати і виплатити грошову компенсацію за 48 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у періоди проходження служби з 24.02.2016 по 24.02.2019 і з 06.03.2019 по 06.09.2019.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на невиплату за спірний період в повному розмірі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі, витребувано у відповідача докази.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А2120 у період з 20.12.2018 по 24.02.2019 і з 06.03.2019 по 06.09.2019 з чого слідує, що безпосередньо Військова частина А2120 не має жодних підстав для виплати компенсації за період 2016 - 2017 роки. Питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку із звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду. В указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивача, припинено. Також зазначає, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки, у зв`язку з цим відповідач приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 05 лютого 2018 року, виданого Управлінням персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.

З витягу з наказу командира Військової частини А2120 від 06.09.2019 № 256 випливає, що з 6 вересня 2019 року зі списку особового складу частини і всіх видів забезпечення виключено ОСОБА_1 , який наказом командира Військової частини А2120 (по особовому складу) від 20 серпня 2019 року № 49-РС звільнений з військової служби у запас у зв`язку з закінченням строку контракту. Відомості про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - відсутні.

Позивач разом з позовом надав копію контракта про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадових осіб рядового складу (категорія військовослужбовців) від 06.03.2019 про проходження ОСОБА_1 військової служби строком на 6 місяців.

З копії військового квитка позивача серія НОМЕР_2 випливає, що 24.02.2016 позивач прийнятий на військову службу за контрактом.

Відповідно до витягу із наказу від 2 грудня 2016 року № 147дск солдата ОСОБА_1 залучено до проведення антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях з 22 листопада 2016 року.

Відповідно до витягу із наказу від 27 червня 2017 року № 55дск солдата ОСОБА_1 з 21 січня 2017 року відкликано з району проведення антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях до місця постійної дислокації.

Згідно з довідкою Військової частини А0641 від 12 вересня 2019 року № 367 про залучення особового складу до сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, ОСОБА_1 у період з 23.05.2018 по 20.12.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

Листом Військової частини А2120 від 14.04.2020 № 1133 позивачу роз`яснено, що питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку із звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду. В указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб припинено.

З витягу з наказу командира Військової частини А2120 від 20.12.2018 № 357 випливає, що солдата ОСОБА_1 призначено наказом командира Військової частини А2120 від 18 грудня 2018 року № 355 на посаду старшого водія-оператора, який прибув із Військової частини А0641 м. Костянтинівка, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 20 грудня 2018 року.

З витягу з наказу командира Військової частини А2120 від 24.02.2019 № 55 випливає, що з 24 лютого 2019 року зі списку особового складу частини і всіх видів забезпечення виключено ОСОБА_1 , який наказом командира Військової частини А2120 (по особовому складу) від 22 лютого 2019 року № 7-РС звільнений з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту. Відомості про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - відсутні.

З витягу з наказу командира Військової частини А2120 від 06.03.2019 № 67 випливає, що солдата ОСОБА_1 призначено наказом командира Військової частини А2120 від 6 березня 2019 № 9-РС на посаду старшого водія-оператора, який прибув із Валківського РВК Харківської області, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 6 березня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18.

Суд зазначає, що позовні вимоги за періоди 2016 рік - 2017 рік не підлягають задоволенню, оскільки статус учасника бойових дій позивач набув тільки у 2018 році. Передбачена наведеними приписами законодавства додаткова відпустка надається в залежності від наявності у військовослужбовця статусу учасника бойових дій, а не залежить від виконання цим військовослужбовцем певних обов`язків, зокрема при залученні до проведення антитерористичної операції.

Також зі змісту наведених приписів випливає, що спірна компенсація підлягала виплаті незалежно від подання військовослужбовцем відповідного рапорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з пунктом 1 рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що спір щодо виплати грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій, охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Судовий збір позивачем не сплачувався.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2120 (ідентифікаційний код: 26614998, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Дмитра Мазури, 18) про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2120 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у період проходження служби з 2018 року по 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину А2120 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в періоди проходження служби з 2018 року по 2019 рік.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне рішення суду складене 28 серпня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Куденков