Рішення № 91203524, 18.08.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1428/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Філімонової О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Якименко З.С.,

представника відповідача Нівчика А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № Ф-1540-56 від 07.11.2018.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Волинській області № Ф-1540-56 від 07.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн (а.с. 61-64).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 в адміністративній справі № 140/1428/19 скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовлено (а.с. 132-140).

Постановою Верховного Суду від 07.05.2020 скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019, а справу № 140/1428/19 направлено на новий судовий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду (а.с. 168-176).

26.05.2020 вказана адміністративна справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду та автоматизованою системою документообігу суду для її розгляду визначено суддю Димарчук Т.М.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 прийнято дану справу до провадження та встановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до частин другої, четвертої статті 262 КАС України (а.с.185).

Ухвалами Волинського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 замінено ГУ ДФС у Волинській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Волинській області та відмовлено відповідачу у залишенні позовної заяви без розгляду.

Ухвалами суду від 02.07.2020 вирішено розгляд адміністративної справи продовжити за правилами загального позовного провадження та витребувано докази у державного реєстратора відділу "Центр надання адміністративних послуг у місті Нововолинськ" виконавчого комітету Нововолинської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно винесено щодо ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-1540-56 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску останнім як фізичною особою-підприємцем в розмірі 15 819,54 грн. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем. Крім того, оскаржувана вимога була надіслана відповідачем на адресу, де позивач з 25.11.2003 не проживає, у зв`язку з чим останній дізнався про вимогу вже від органів виконавчої служби, що відкрили виконавче провадження по стягненню заборгованості встановленої вимогою № Ф-1540-56 від 07.11.2018.

Вказує на те, що він є застрахованою особою і єдиний внесок у періоди, за які винесена спірна вимога, нараховував і сплачував за нього роботодавець ТОВ «Петруцалек» як страхувальник у розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати такого внеску ще й позивачем як фізичною особою-підприємцем з урахуванням того, що підприємницьку діяльність він не здійснював, а записів відносно нього в ЄДРПОУ не знайдено.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від 15.05.2019 представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки згідно картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДФС у Волинській області з 15.04.1997. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (Розділ VI п. 3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну). Відповідно до вищезазначеного нарахування єдиного внеску по коду платежу " 71040000" здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена у вимозі від 07.11.2019 № Ф-1540-56 в сумі 15 819,54 грн нарахована за 2017-2018 роки.

Враховуючи вищезазначене, в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску за наступні періоди:

09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік: 3200,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2017 року) X 22 відсотки = 704,00 грн. х 12 місяців);

19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. х 3 місяці);

19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) х 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці);

19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року: 3723,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. х 3 місяці).

Таким чином, сума загальної заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 07.11.2018 склала 15 819,54 грн.

У зв`язку з цим відповідачем була винесена оскаржувана вимога.

Представник відповідача зазначив, що відсутність інформації про позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань аж ніяк не підтверджує відсутність у платника податків статусу фізичної особи-підприємця, так як будь яких відомостей про припинення підприємницької діяльності позивачем до суду не подано.

Крім того, відповідач у відзиві вказує на те, що Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено низку змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн, а з 01.01.2018 становить 819,06 грн.

З твердженнями позивача щодо не отримання вимоги про сплату боргу, у зв`язку із зміною місця проживання, відповідач не погоджується з огляду на те, що відповідно до даних ДРФО ДФС ОСОБА_1. зареєстрований за податковою адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пункту 66.3 статті 66 ПК України у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків. Відповідно до пункту 45.1. статті 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Водночас позивач про зміну свого місця проживання з адреси: АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_2 , Головне управління ДФС у Волинській області не повідомляв.

Додатково представник відповідача повідомив, що хоч вимога про сплату боргу і містить певні недоліки (допущена помилка при зазначенні по-батькові платника податків, проте особу однозначно можна ідентифікувати за допомогою зазначеного реєстраційного номера облікової картки в вимозі про сплату боргу; здійснена описка в графі "загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на", в підтвердження здійснених нарахувань станом на 07.11.2018 здійснений розрахунок боргу, який розміщений на 2 сторінці даного відзиву), однак такі недоліки не спростовують здійснених нарахувань контролюючого органу зазначених в оскаржуваній вимозі та не можуть служити підставою для звільнення від сплати єдиного внеску (а.с. 26-29, а.с. 192-196)

24.05.2019 позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якій підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та додатково вказав, що відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Документом, що підтверджує проведену реєстраційну дію, є виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а не картка особового рахунку. Картка особового рахунку не є документом, визначеним законодавством, що підтверджує проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

В розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, а підприємницькою діяльністю він не займається, не є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 49-50).

28.05.2019 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій заперечив щодо позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву ( а.с. 56-57).

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з мотивів та підстав, викладених у позовній заяві та просили позов задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позов та запереченні. Одночасно у судовому засіданні підтримав клопотання про заміну відповідача Головного управління ДФС у Волинській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області, а також просив задовольнити клопотання контролюючого органу про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строків звернення до суду.

У клопотанні про долучення доказів від 25.06.2020, позивач просив долучити до матеріалів справи копію довідки ТОВ «Петруцалек» про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2017 по грудень 2018 та розмір ЄСВ, сплаченого із заробітної плати позивача роботодавцем за вказаний період.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем (а.с. 60).

Разом з тим, згідно наданих податковим органом копій реєстраційної картки та ідентифікаційних даних ОСОБА_1 15.04.1997 зареєстрований виконавчим комітетом Нововолинської міської ради фізичною особою-підприємцем та взятий на облік у ГУ ДФС у Волинській області (Нововолинське управління, Нововолинське ДПІ, м. Новововолинськ). Станом на момент виникнення спору перебував на обліку в податковому органі.

07.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу ОСОБА_1 від № Ф-1540-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 17.01.2019 у сумі 15 819,54 грн, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 6).

Вважаючи вимогу від 07.11.2018 № Ф-1540-56 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 діє правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абзацу 7 частини третьої розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017 рік та 3 квартали 2018 року на загальну суму 15 819,54 грн, про що зазначено у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-1540-56 У (а.с. 6). З розрахунку, наведеному відповідачем видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців); за 3 квартали 2018 року - 7 371,54 грн (819,06 грн х 9 місяців).

Разом з тим, судом встановлено, що у період з 2017 року по грудень 2018 року (у період за який відповідачем нарахований ЄСВ) позивач був офіційно працевлаштований у ТОВ «Петруцалек». Вказані обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування к (форма ОК-5) (а.с. 13) та довідкою від 24.06.2020 № 24/06-20.

Зокрема, з довідки від 24.06.2020 №24/06-20 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням вбачається, що з січня 2017 року по грудень 2018 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Петруцалек» (ЄДРПОУ 30646815), при цьому роботодавець щомісячно сплачував за позивача суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як за найманого працівника у розмірі 22 % від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 1788 грн на місяць у 2017 році та 3000 грн на місяць у 2018 році на місяць, тобто в сумі, що значно перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць (а.с.207).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю «Петруцалек», нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України та довідкою від 24.06.2020 №24/06-20 про заробітну плату ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-1540-56 У на суму 15 819,54 грн (2017 рік та 3 квартали 2018 року), позивач перебував у трудових відносинах, а юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується наданими документами.

Враховуючи вищевикладене, вимога Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-1540-56 У на суму 15 819,54 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога від 07.11.2018 №Ф-1540-56-У нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-1540-56 У не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

При вирішенні даного спору, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" 15.05.2003 (далі - Закон № 755-IV), який набрав чинності 01.07.2004.

Із введенням в дію Закону № 755-IV було створено та розпочато формування ЄДР.

Статтею 1 Закону № 755-IV встановлено, що ЄДР - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини першої статті 17 зазначеного вище Закону (в редакції від 15.05.2003) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Ця ж стаття в редакції станом на 26.11.2012 передбачала, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у Волинській області після оскаржуваної вимоги відносно ОСОБА_1 було винесено нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 №Ф-1540-56.

Не погоджуючись із вищевказаною вимогою ОСОБА_1 подав скаргу до Державної фіскальної служби України, в якій просив скасувати оскаржувану вимогу, як таку, що сформована з порушенням чинного законодавства.

Рішенням про результати розгляду скарги від 01.07.2019 №36507/6/99-99-11-05-02-25, Державна фіскальна служба України скаргу фізичної особи ОСОБА_1 задовольнила, а вимогу про сплату боргу від 05.06.2019 №Ф-1540-56 скасувала так як оскаржувана вимога сформована з порушенням абз.3 ч.1 ст.4, п.п. 1, 4, 5 та 5-1, ч.1 ст.4, абз.2 ч.4 ст.5 Закону № 2464, в зв`язку з тим, що скаржник не зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Цим же рішенням зобов`язано ГУ ДФС у Волинській області провести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника, в урахуванням вищевикладеного, згідно вимог чинного законодавства (а.с. 117)

З вищевикладеного вбачається, що ДФС України (вищестоящий орган відносно ГУ ДФС у Волинській області) вирішуючи скаргу позивача про скасування вимоги про сплату боргу від 05.06.2019 №Ф-1540-56 (яка винесена з аналогічних підстав як і оскаржувана вимога №Ф-1540-56 від 07.11.2018), дійшла висновку про її протиправність, так як позивач не є зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Натомість ГУ ДФС у Волинській області, не виконало рішення ДФС України та не привело у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника згідно вимог чинного законодавства, що є додатковою підставою для визнання оскаржуваної вимоги № Ф-1540-56 від 07.11.2018 протиправною та скасування.

Суд також звертає увагу на ту обставину, що позивач у судовому засіданні пояснив, що після набуття 01.07.2004 чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV він не подавав державному реєстратору заяву чи реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Державний реєстратор відділу «Центр надання адміністративних послугу місті Нововолинськ» виконавчого комітету Нововолинської міської ради також повідомив, що у період з травня 2016 року по теперішній час до відділу заяви про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 не надходило.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19 зазначила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №92-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №55-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19, суд зазначає, що відсутність у ОСОБА_1 офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №55-IV та відсутність інформації про нього (як підприємця) у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваної вимоги, а також тієї обставини, що позивач є фізичною-особою підприємцем.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами та з врахуванням позиції Верховного суду, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1540-56 від 07.11.2018 визнати протиправною та скасувати.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області № Ф-1540-56 від 07.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768, 40 грн (вісімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 43143484)

Повний текст рішення складений 28 серпня 2020 року

Суддя Т.М. Димарчук