Рішення № 91203369, 27.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 серпня 2020 р. Справа № 120/2652/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по дату повного розрахунку (23.03.2020) в сумі 159572,16 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що у період з 19.02.2016 по 16.01.2019 проходив службу в поліції на посаді інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у званні лейтенанта поліції.

За період з дня прийняття на службу з 19.02.2016 по 31.01.2018 ним було відпрацьовано 124 нічні зміни, за які відповідачем не було виплачено доплати за службу в нічний час.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19, яке набрало законної сили 23.01.2020 стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5149,55 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.

23.03.2020 відповідачем на виконання рішення суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19, яке набрало законної сили 23.01.2020 на його особовий рахунок було зараховано кошти в загальній сумі 8154,55 грн.

З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 23.03.2020 позивач 16.04.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Листом відповідача від 20.05.2020 № Ж-4862/41/5/05-2020 позивача повідомлено, що на підставі рішення суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19 було виплачено заборгованість у вигляді доплат за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5149,55 грн., та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.

Також зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті. Однак в рішенні суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19 не було зазначено розміру відшкодування за час затримки заробітку, а тому підстав для виплати компенсації за затримку заробітку відсутні.

Не погоджуючись із відмовою та з метою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Ухвалою від 24.06.2020 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

28.07.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу до якого долучено: акт виконаних робіт та наданих послуг; оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру; копія договору про надання правничої допомоги.

10.08.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що рішенням Конституційного суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього кодексу, чітко визначено: для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

28.10.2019 Вінницьким окружним адміністративним судом винесено рішення по справі № 120/2836/19, яким задоволено частково позов позивача та стягнуто з Департаменту патрульної поліції заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час в сумі 5149 грн. 55 коп. та 3005 грн індексації грошового забезпечення.

Разом з тим, позивач звернувся до суду 20.05.2020 тобто, через 6 місяців з дня коли дізнався про своє порушене право. Свідченням тому є дата підписання адміністративного позову.

За таких обставин з посиланням на практику Верховного Суду у справах № 805/1917/17-а від 09.10.2019; № 820/3313/17; № 420/5793/18 відповідач вважає, що адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без розгляду, оскільки питання про поновлення пропущеного процесуального строку позивачем не ставилось, причин, які завадили звернутись вчасно з адміністративним позовом до суду не зазначено.

17.08.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому позивач вважає доводи відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необґрунтованими.

Мотивуючи відповідь на відзив позивач зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19, яке набрало законної сили 23.01.2020 стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5149,55 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.

Вказане рішення відповідачем було виконано лише 23.03.2020 шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 4-рп від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Оскільки відповідач виплатив кошти на виконання рішення суду лише 23.03.2020, а позовну заяву здано на пошту з метою направлення до Вінницького окружного адміністративного суду 16.06.2020, на думку позивача, тримісячний строк звернення до суду був дотриманий.

Також позивач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено на усій території України карантин.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, під час дії карантину строки звернення до адміністративного суду, розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, на думку позивача, відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання заперечення закінчився, а тому суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 05.10.2015, що видане УМВС України у Вінницькій області (а.с.19).

У період з 19.02.2016 по 16.01.2019 позивач проходив службу в поліції на посаді інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у званні лейтенанта поліції. За період часу з дня прийняття на службу з 19.02.2016 по 31.01.2018 ним було відпрацьовано 124 нічні зміни, за які відповідачем не було виплачено доплати за службу в нічний час.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19, яке набрало законної сили 23.01.2020 стягнуто з відповідача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5149,55 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн. (а.с.10-13).

23.03.2020 відповідачем на виконання рішення суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19, яке набрало законної сили 23.01.2020 на особовий рахунок позивача було зараховано кошти в загальній сумі 8154,55 грн. (а.с.14).

З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 23.03.2020 позивач 16.04.2020 звернувся до відповідача із відповідною заявою (а.с.16).

Листом відповідача від 20.05.2020 № Ж-4862/41/5/05-2020 відмовлено у здійсненні виплати, а позивача повідомлено, що на підставі рішення суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19 було виплачено заборгованість у вигляді доплат за службу в нічний час за період з 19.02.2016 по 31.01.2018 в сумі 5149,55 грн., та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 19.02.2016 по 31.10.2017 в сумі 3005,00 грн.

Також зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті. Однак рішенні суду від 28.10.2019 по справі № 120/2836/19 не було зазначено розміру відшкодування за час затримки заробітку, а тому підстав для виплати компенсації за затримку заробітку відсутні (а.с.18).

Не погоджуючись із відмовою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон від 02.07.2015 № 580-VIII).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 по справі № 823/2249/18.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року та інформацією із довідки про грошове забезпечення, визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 16.01.2019 по 23.03.2020), який становить 159572,16 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд вбачає підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 1834,80 грн. керуючись такими мотивами.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як вбачається із матеріалів справи розмір виплаченої заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час та заборгованість по індексації грошового забезпечення становить 8154,55 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Враховуючи наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення ОСОБА_1 (16.01.2019) розмір облікової ставки НБУ становив 18,0 % річних. Враховуючи виплачену суму заборгованості - 8154,55 грн, 18,0 % річних від цієї суми становитиме 1467,81 грн., а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 16.01.2019 по 23.03.2020) - 1834,80 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 1834,80 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (16.01.2019) по час розрахунку з ним (23.03.2020) та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Так, саме тривалість періоду затримки виплат є причиною зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм закону щодо доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах іншої адміністративної справи № 120/2836/19-а. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм законодавства, що регулюють виплату грошового забезпечення за роботу у нічний час та індексації грошового забезпечення.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату доплати за службу в нічний час та заборгованість по індексації грошового забезпечення не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 1834,80 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як видно з поданих документів, 10.04.2020 між позивачем та адвокатом Мазуром О.В. укладено Договір про надання правової допомоги.

За умовами цього договору (п.п. 1.1, ) предметом цього Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у суді по справі за позовом до Департаменту патрульної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п.п. 4.2 Договору, гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою усіх сторін та складає: 3500 грн., які клієнт зобов`язаний сплатити у строк до 30 квітня 2020 року та 10% від суми, фактично стягнутої на користь клієнта згідно з рішенням суду, предмет якого визначено в п. 1.1 цього Договору (а.с.36-37).

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як видно з акта виконаних робіт та наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги, було виконано наступні роботи:

- збір доказів та подача адвокатського запиту, пов`язана із необхідністю отримання таких доказів - 1 год.;

- підготовка проекту заяви для досудового врегулювання спору - 1 год;

- розрахунок розміру середнього заробітку, який підлягає сплаті з відповідача - 3 год.;

- підготовка і подача до суду позовної заяви, підготовка і подача заяв та клопотань - 4 год.;

- вивчення чинного законодавства з даного питання та аналіз наявної судової практики по аналогічним справам - 1 год.

Вартість однієї години становить 350 грн. Всього вартість наданих послуг становить 3500,00 грн. (а.с.35).

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанція прибуткового касового ордеру № 28-1/20 від 14.04.2020 згідно якого позивач сплатив гонорар у розмірі 3500,00 (а.с.35а).

Отже, витрати позивача в розмірі 3500,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас суд зазначає, що позовні вимоги позивача в цій справі є позовними вимогами майнового характеру, отже витрати на правничу допомогу підлягають пропорційному відшкодуванню виходячи із задоволеної частини позовних вимог.

Ціна позову складає 159572,16 грн, а оскільки позовна вимога позивача підлягає частковому задоволенню у сумі 1834,80 грн, то витрати на правничу допомогу підлягають задоволенню у сумі 40,24 грн. Вказана сума визначається за формулою (1834,80 х 3500,00/159572,16 = 40,24).

Отже, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в розмірі 40,24 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, то суд вважає його безпідставним оскільки оцінку цьому процесуальному питанню надано в ухвалі про відкриття провадження у цій справі. На стадії розгляду справи по суті, суд не вбачає підстав вважати передчасними раніше зроблені висновки про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовною заявою.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 23.03.2020 в сумі 1834,80 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять чотири гривні 80 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40,24 грн (сорок гривень 24 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції (вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646).

Суддя Богоніс Михайло Богданович