Рішення № 91196906, 21.08.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20567/20

Провадження № 2/521/1375/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мирончук Н.В.,

секретаря судового засідання - Юраш К.Ю.,

за участі сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_4 , про визнання майна особистою приватною власністю.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 08.03.2016 р. по 17.01.2017 р. у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на таке.

19 травня 1989 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб відділом РАЦС Київського району м. Одеси.

В період шлюбу подружжям було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яку 08.12.2016 р. було подаровано доньці, ОСОБА_6 .

17.01.2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано.

Проте, як зазначає позивач, фактично шлюбні відносини припинилися з жовтня 2015 року, і до 08.03.2016 року позивач та відповідач проживали в одній квартирі, але в різних кімнатах. При цьому, між собою не спілкувалися, спільне господарство не вели.

Також, позивач вказав, що з 08.03.2016 року по 17.01.2017 року сторони проживали окремо та сумісне господарство не вели, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, та, з 08.03.2016 року по 09.09.2016 р., ОСОБА_1 перебував у відрядженні (рейсі) на судні на посаді електромеханіка, у цей час із відповідачкою ОСОБА_4 не спілкувався та зв`язок не підтримував.

10.09.2019 року по закінченню рейсу, не повертаючись у квартиру за адресою в АДРЕСА_1 , позивач орендував квартиру, в якій проживав однією сім`єю разом із ОСОБА_6 , з якою він познайомився наприкінці 2015 року, після чого, вони не переставали спілкуватись та саме ОСОБА_6 зустрічала позивача 10.09.2016 року після прибуття його з відрядження з судна.

27.05.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб.

28.09.2016 року (під час окремого проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин) між ОСОБА_1 та ТОВ «Альтраста» було укладено договір про пайову участь у будівництві житла, відповідно до якого позивач зобов`язався внести 1033050 грн. для отримання приміщення (квартири) у будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м.

26.12.2017 року за актом прийому-передачі позивачем було отримано квартиру, відповідно до умов згаданого договору, право власності на яку ним було зареєстровано 03.01.2018 року.

Окрім того, як вказує позивач, до передачі йому квартири, 01.08.2017 р. відповідно до договору підряду та кошторису до нього, ним було розпочато та проведено за власні кошти ремонт у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, позивач вказує, що, працюючи електромеханіком на судні, він мав змогу придбати квартиру за власні кошти, що підтверджується відомостями про заробітну плату та виписками з особового рахунку у банку.

Крім того, позивач вказав, що ОСОБА_4 за весь період шлюбу не працювала та власних коштів на придбання або участі у придбанні квартири за адресою АДРЕСА_2 не мала.

На даний час, у позивача виникла необхідність продажу квартири за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим позивач звернувся до нотаріуса про укладення договору купівлі-продажу, але у вчиненні нотаріальної дії йому нотаріусом було відмовлено з причини відсутності згоди другого із подружжя, оскільки квартира, як вказує нотаріус, була придбана під час шлюбу із ОСОБА_4 .

Наведені обставини стали приводом для звернення позивача із позовом до суду, та, з урахуванням уточнень, останній просив суд встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 08.03.2016 року по 17.01.2017 року, у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, а також визнати кварти ру АДРЕСА_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 ..

Представником відповідача стосовно заявлених позовних вимог, до суду 04.02.2020 року було надано відзив на позов, в якому сторона відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними, необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідач вказує, що ОСОБА_1 перебував у законному шлюбі з ОСОБА_4 протягом 27 років. Право власності на квартиру АДРЕСА_2 було набуто позивачем внаслідок інвестування коштів у розмірі 1033050 гривень у житловому комплексі «Сіті Парк» 28 вересня 2016 року.

Як стверджує відповідач, кошти, за які придбано вказану квартиру були спільно нажитим у шлюбі майном.

17 січня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано. При цьому було вирішено не проводити поділу майна, а тому вказана квартира залишалася спільною власністю після здачі будинку в експлуатацію.

З того часу колишнє подружжя не підтримувало зв`язок і не спілкувалися.

Крім того, у відзиві на позов відповідач вказує, що твердження позивача в позовній заяві, що з жовтня 2015 року по березень 2016 рік, він проживав в одній квартирі з ОСОБА_4 , однак у різних кімнатах, не відповідає дійсності, тому як, стосунки у цей період були між подружжям гарними, вони проживали разом, вели спільне господарство та сімейний побут.

Також, в підтвердження довірливих відносин та гармонійного спілкування і сімейного життя один з одним, позивач, ОСОБА_1 , 03.08.2009 року надав довіреність на ім`я ОСОБА_4 , якою він уповноважив останню бути представником у АТ «ОТП Банк» з питань, що пов`язані з розпорядженням коштами на відкритому на ім`я ОСОБА_1 , в АТ «ОТП Банк» поточними рахунками, у тому числі здійснення операцій по цих рахунках. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (т.1 а.с.124-125).

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані письмові докази, відповідно до вимог закону, заслухавши пояснення свідків, допитаних у судових засіданнях, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов до наступного висновку.

За приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який було розірвано 17.01.2017 року, згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_1 , виданого Київським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що складено актовий запис № 16. (т. 1, а. с. 14)

В період шлюбу подружжям було придбано квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Вказане сторонами не заперечується.

08.12.2016 року, договором дарування, квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подарували доньці - ОСОБА_6 . (т. 1, а. с. 16 - 17)

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є моряком.

На підтвердження окремого проживання позивача з відповідачем у спірний період, позивачем надано до суду посвідчення особи моряка, серії НОМЕР_2 , послужну книжку моряка № НОМЕР_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон, контракт від 11.03.2016 р.

З наведених документів вбачається, що ОСОБА_1 з 08.03.2016 р. по 09.09.2016 р. перебував у рейсі на судні на посаді електромеханіка.

Вказане підтверджується посвідченням моряка, № НОМЕР_2 та послужною книжкою моряка № 02942/2007/24 (т. 1, а. с. 39 - 40, 44 - 55).

Крім того, відповідно до зазначеного посвідчення моряка, 15.03.2016 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду електромеханіка, на якій він перебував до дня звільнення, а саме: 06.09.2016 року. (т. 1, а. с. 43)

Також, вказане свідчить про те, що в цей період часу закінчився рейс та знаходження на судні ОСОБА_1 .

Також, позивачем на підтвердження добрих та довірливих стосунків, а також подальшого спільного постійного проживання з ОСОБА_6 , до суду надано скан копіїї переписки з ОСОБА_6 , договір оренди, від 09.09.2016 року та договір оренди від 01.11.2016 р.

Так, згідно договору оренди квартири, укладеного 09.09.2016 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_11 , позивач ОСОБА_1 орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . Кількість осіб, які будуть проживати у квартирі вказаним договором було передбачено та встановлено - 2 осіб. Відповідно до п. 2.1. Договору оренди, від 09.09.2016 р., квартира надається орендарю для його проживання (т. 1, а. с. 149 - 150).

Як встановлено в судовому засіданні, в орендованій квартирі позивач проживав однією сім`єю разом із ОСОБА_6, з якою в подальшому позивачем було укладено шлюб.

Крім того, згідно роздруківки з мобільного телефону позивача, 08.09.2016 року останнім було складено текст СМС-повідомлення ОСОБА_6 з текстом « Привет! Мы приземлился !» (т. 1, а. с 158), після якого, як стверджує позивач та свідок ОСОБА_6 , остання зустрічала ОСОБА_1 по його приїзді до м.Одеси.

Також, відповідно до змісту укладеного 11.11.2016 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_1 договору оренди житлової площі, останній орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , та, яким передбачено кількість осіб, що проживатимуть там - 3 осіб. (т. 1, а. с. 34)

Те, що в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали спільно із сином ОСОБА_6 підтверджують, також, і свідки.

Зокрема, свідок ОСОБА_15 , який є сином ОСОБА_6 зазначив, що з вересня 2016 року його мати стала проживати з ОСОБА_1 по АДРЕСА_5 . А в листопаді того ж року, він - ОСОБА_15 , його мати - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 здійснили переїзд на іншу квартиру, а саме: квартиру по АДРЕСА_6 , та почали там проживати всі разом.

В свою чергу, відповідачем, на спростування наведеного не долучено жодного доказу.

Так, долучена відповідачем до відзиву на позов банківська довіреність, на підтвердження доводів відповідача щодо існування довірливих відносин між нею та позивачем не може розцінюватися судом як належний доказ, оскільки, датою видачі вказаної довіреності є 03.08.2009 року, тобто, з моменту її видачі пройшло більш ніж сім років до складного періоду життя подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ..

Як наслідок, за такий, досить тривалий проміжок часу, на думку суду відносини між подружжям можуть погіршуватись чи покращуватись, а тому, суд не може розцінювати довіреність, як безумовний доказ довірливих відносин та гармонійного спілкування між особами.

Також, у зв`язку з цим, суд звертає увагу, що така довіреність не є підтвердженням гармонійного спілкування та спільного сімейного життя сторін разом у спірний період.

Окрім того, відповідно до довідки АТ «ОТП БАНК», за вих № 50103/168, від 02.03.2020 року, зазначена банківська довіреність 10.09.2016 року була анульована ОСОБА_1 , тобто тоді, коли він повернувся з відрядження. (т. 1, а. с. 148)

Отже, позивач ОСОБА_1 після закінчення рейсу та знаходження його на судні, прибувши в м.Одесу, не повернувся проживати у квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а став мешкати в орендованій квартирі АДРЕСА_5 .

Згідно до тверджень позивача та пояснень у судовому засіданні ОСОБА_6 , знайомство ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , відбулось наприкінці 2015 року, після чого, вони не переставали спілкуватись, а в подальшому стали спільно проживати однією сім`єю.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що вказані обставини підтверджені доказами, та свідчать про те, що позивач та відповідач хоча і перебували у зареєстрованому шлюбі, але, в указаний час проживали окремо один від одного та вели окремо господаорство, розподіляли окремо один від одного свій свій бюджет.

Крім того, судом встановлено, що 28.09.2016 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Альтраста» було укладено договір про пайову участь у будівництві житла № 6/233, відповідно до якого позивач зобов`язався внести 1033050грн. 00 коп. для отримання приміщення (квартири) у будинку за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м. (т. 1, а. с. 18 - 25)

Вказані кошти позивачем були сплачені двома платежами: 28.09.2016 року (згідно квитанції № 4337309, платник ОСОБА_1 ), та 05.10.2016 року (згідно квитанції № 4350362, платник ОСОБА_1 ) (т. 1, а. с. 29)

27.05.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб, після укладення шлюбу, жінці присвоєно прізвище ОСОБА_4 (т. 1, а. с.15)

01.08.2017 року, до передачі квартири позивачу, відповідно до договору підряду № 010817, та кошторису до нього, будучи у шлюбі з ОСОБА_4 (якій, після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_4 ), ОСОБА_1 було розпочато та проведено за власні кошти ремонт в квартирі АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 35 - 38)

26.12.2017 року ОСОБА_1 (коли він вже знаходився у шлюбі з ОСОБА_4 (якій, після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_4 ) та ТОВ «Альтраста» було укладено додаткову угоду до договору про пайову участь у будівництві житла № 6/233, від 28.09.2016 року (т. 1, а. с. 26)

26.12.2017 року позивач ОСОБА_1 (коли він знаходився у шлюбі з ОСОБА_4 (якій, після укладення шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_4 ) прийняв від ТОВ «Альтраста» квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м., у відповідності до умов договору.

Вказане підтверджується актом прийому-передачі приміщення за договором про пайову участь у будівництві житла № 6/233, від 26.12.2017 року, згідно до якого ТОВ «Альтраста» передав ОСОБА_1 квартиру, а позивач ОСОБА_1 прийняв квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м, відповідно до умов договору. (т. 1, а. с. 27 - 28)

Згідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 03.01.2018 року на підставі вказаного акту прийому-передачі нерухомого майна, від 26.12.2017 року, договору № 6/233, від 28.09.2016 року, додаткової угоди, від 26.12.2017 року, виписки з переліку осіб, від 27.12.2017 року, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м, розмір частки становить 1/1. (т. 1, а. с. 31)

Також, на ім`я ОСОБА_1 ТОВ «ОР БТІ» було складено технічний паспорт на вказану квартиру, від 29.12.2017 року. (т. 1, а. с. 32 - 33)

На підтвердження того факту, що квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м., було придбано за власні кошти, позивач надав до суду відомості про його заробітну плату як електромеханіка на судах за час його окремого проживання з відповідачкою та припиненням з нею шлюбних відносин (т. 1, а. с. 59 - 65)

Крім того, позивачем також, надано виписки з його особового рахунку в АТ «ОТП БАНК». (т. 1, а. с. 66 - 103)

Факт спілкування ОСОБА_1 із ОСОБА_6 з березня 2015 року, а також їх спільного проживання з вересня 2016 року підтверджують і свідки.

Так, в судовому засіданні було допитано свідків, а саме: гр. ОСОБА_20 , дружину позивача - ОСОБА_6 , сина ОСОБА_6 - ОСОБА_21 , знайому учасників справи - ОСОБА_22 , доньку позивача та відповідача - ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_6 підтвердила, що вона працювала в офісі, який розташований в будинку, в якому проживала мати ОСОБА_1 , яка їй в травні 2015 року скаржилась, що її невістка її не навідує, не спілкується з нею, а син її знаходиться в рейсі. З цих підстав, вона стала переписуватись з ОСОБА_1 , а коли той прийшов з рейсу в 2015 році, вона стала з ним зустрічатись.

Коли позивач перебував у рейсі з 08.03.2016 р. по 09.09.2016 р., вони не переставали спілкуватися.

Також, коли був в рейсі ОСОБА_1 , то його мати померла і саме вона займалась похоронами його матері та 09.09.2016 р. саме вона зустрічала позивача з рейсу.

У цей період, 09.09.2016 р. вони з ОСОБА_1 вирішили проживати разом однією сім`єю, для чого позивач орендував квартиру у АДРЕСА_5 , де вони стали проживати разом з позивачем ОСОБА_1 та її сином - ОСОБА_21 - з 09.09.2016 р.

Спочатку вони проживали в найманій квартирі по АДРЕСА_5 , а потім, пізніше позивач орендував більшу за розмірами квартиру АДРЕСА_6 , для подальшого їх спільного проживання з ОСОБА_6 та ОСОБА_21 В найманій квартирі по АДРЕСА_6 вони проживали разом з 01.11.2016 р.

Також, у цей час вони стали шукати варіанти квартир для купівлі для їх сім`ї. З цією метою завертались і до ріелторів.

Процес розлучення у ОСОБА_1 затягнувся, так як його дружина поставила йому умову, щоб той віддав їй квартиру і тоді було оформлено ОСОБА_1 договір дарування квартири, в якій він раніше проживав до зустрічі з нею, в першому шлюбі, на його доньку від першого шлюбу.

Щодо спірної квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 вказала, що вона придбавалася за кошти позивача для їх сумісного подальшого проживання, вона обирала квартиру разом з позивачем, з ним їздили на перегляд квартир та врешті обрали саме цю, спірну квартиру.

В ній вони разом з чоловіком ОСОБА_1 робили ремонт на її та його кошти, також уклали договір для проведення ремонтних робіт. Після проведення в цій квартирі ремонтних робіт, вони з сім`єю вселились проживати у цю квартиру. Свідоцтво про право власності на цю квартиру вони отримали в 2018 році. (т.1 а.с.217-218).

Свідок ОСОБА_21 пояснив, що з літа 2016 року його мати, ОСОБА_6 повідомила його про те, що в її житті з`явився чоловік, з яким вона планує подальше сімейне життя і на початку вересня 2016 року вона познайомила його з ОСОБА_1 , а потім через декілька днів вони почали проживати разом однією сім`єю з матір`ю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в квартирі, яку позивач орендував в АДРЕСА_5 . Пізніше вони переїхали у більшу квартиру в АДРЕСА_6 . У весь цей час ОСОБА_1 постійно без будь-яких перерв проживав разом з його матір`ю та ним в одній квартирі.

Щодо спірної квартири, ОСОБА_21 повідомив, що його мати, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 разом шукали квартиру для придбання з метою подальшого сумісного проживання, разом їздили на перегляд квартир та разом обрали спірну квартиру в АДРЕСА_2 та позивач за власні кошти її придбав і його мати та її чоловік ОСОБА_1 робили за власні кошти ремонт в цій квартирі (т.1 а.с.215-216).

Свідок ОСОБА_20 повідомив, що працював менеджером з продажу нерухомого майна. В вересні 2016 року він познайомився з позивачем ОСОБА_1 , який підшукував для своєї сім`ї квартиру у новобудові. Також ОСОБА_20 вказав що позивач ходив на перегляд квартир з жінкою по імені ОСОБА_6 , яку він і сприймав, як дружину ОСОБА_1 . Він їм пропонував варіанти квартир і ОСОБА_1 з ОСОБА_6 разом обирали квартиру для купівлі. При цьому, свідок вказав, що ОСОБА_1 з ОСОБА_6 поводили себе як подружжя, позивач ОСОБА_1 уклав угоду на інвестування для придбання квартири у новобудові і вони удвох з ОСОБА_6 сплачували за платіжними документами за придбання кватири у новобудові.

На запитання, чи відомо йому про ОСОБА_4 , свідок відповів, що нічого не відомо, саме ОСОБА_6 він бачив з ОСОБА_1 і вони вели себе як сімейна пара і він її сприймав, як дружину ОСОБА_1 і вони разом обговорювали варіанти купівлі квартир, у нього склалося враження, що сім`я обирає собі квартиру для власного проживання.

Під час підписання договору інвестування з ОСОБА_1 також була ОСОБА_6 . Він йому нічого тоді не говорив, що був на той час в шлюбі з іншою жінкою (т.1 а.с.213-214).

Свідок ОСОБА_22 підтвердила, що знає як позивача так і відповідача по справі, першу дружину позивача - ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_22 стверджувала, що вона знайома з позивачем ОСОБА_1 з 2008 року та є свідком життя позивача ОСОБА_1 з його першою дружиною ОСОБА_4 та з другою дружиною ОСОБА_6 . При цьому вказала, що позивач ОСОБА_1 з першою дружиною ОСОБА_4 з 2015 року перебували у поганих відносинах один з одним, відносин ніяких не підтримували, позивач проживав у одній кімнаті квартири, яка була як берлога холостяка, а відповідачка, його перша дружина ОСОБА_4 жила в іншій кімнаті квартири. Вони не спілкувалися та не проживали як одна сім`я ще з 2015 року.

Перша дружина ОСОБА_4 не спілкувалась і з матір`ю ОСОБА_1 .

Похованням матері ОСОБА_1 , коли та померла, займалась ОСОБА_6 , а не ОСОБА_4 і саме ОСОБА_6 , а не ОСОБА_4 при житті матері ОСОБА_1 спілкувалась з нею.

ОСОБА_22 також повідомила, що по приїзду позивача ОСОБА_1 з рейсу ( в якому він знаходився з березня 2016 року), у вересні 2016 року він в квартиру до першої дружини більше не повертався, а зразу винайняв квартиру, де став спільно проживати із ОСОБА_6 , з якою вони дотепер нерозлучні, живуть дуже добре, вже мають спільну дитину ОСОБА_29 і син ОСОБА_6 також живе разом з ними.

Також, цей свідок заявила, що їй відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 разом з її сином проживали з початку вересня на орендованій квартирі у АДРЕСА_5 , а потім винайняли більшу квартиру на Таїрова (т.2, а.с.2-4)

Окрім того, суд заслухав пояснення свідка ОСОБА_6 , яка є рідною донькою позивача та відповідача. Свідок ОСОБА_6 пояснила, що є донькою позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 , відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були дуже гарними, і в той час, поки батько працював і став заробляти достатню кількість коштів, мати звільнилася з роботи та займалася господарством та її вихованням.

Свідок стверджує, що з батьком ні вона ні її матір не переставали спілкуватися аж до грудня 2016 року. ОСОБА_6 вказала, що батько ОСОБА_1 проживав разом із нею та матір`ю (відповідачкою у справі) в одній квартирі та мали гарні сімейні стосунки. Також, цей свідок вкзала, що її батьки: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 завжди проживали разом, спали в одній кімнаті.

14.09.2016 року, за ствердженням цього свідка, позивач прийшов з рейсу. Батьки стали планувати купити квартиру і батько без них з матір`ю переглядав квартири та прийняв рішення про купівлю спірної квартири для їх сім`ї.

Також, свідок ОСОБА_6 пояснювала, що про наміри батька - ОСОБА_1 , щодо його проживання окремо від сім`ї вона дізналася лише 08.12.2016 року, коли було оформлено договір дарування на неї на квартиру по АДРЕСА_1 .

Також, свідок вказала, що в 2015 році захворіла її бабуся, мати її батька, позивача у справі, але доглядати за нею у неї та у її матері ОСОБА_4 , можливості не було.

Окрім того, свідок зазначила, що після кожного відрядження батька, сім`я його рідко зустрічала, оскільки той повертався додому з групою моряків, і вересень 2016 року не став винятком.

Також, свідок послалась, як на доказ, на факт розпорядження коштами, які знаходилися на рахунках ОСОБА_1 ..

Також, свідок вказала, що лише з 8.12.2016 року позивач перестав жити разом з нею та її матір`ю.(т.2 а.с.5.6)

Проте, вказане донькою позивача, матір`ю якої є відповідачка, спростовується встановленими та вивченими у судовому засіданні, доказами.

Вказані докази підтверджують факт того, що з 08.03.206 року сторони проживають окремо, а спірну квартиру було придбано позивачем під час окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин з відповідачем.

Інші доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст.ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав, розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

В силу ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

01.07.2016 року Верховний Суд України у справі № 6-612цс15 прийшов до наступних висновків.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, згідно п. 3 ч. 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, зі змісту цієї норми, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом набуття цього майна за час шлюбу, а й фактом, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України, від 05.04.2017 року (справа №6-399-цс17).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу відповідача, що кошти, на які було придбано квартиру АДРЕСА_2 , є особистою приватною власністю позивача, в силу того, що між сторонами фактичні шлюбні відносини були припинені до моменту здійснення такої покупки.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, відповідачем ОСОБА_4 до суду не надано жодного доказу щодо того, що кошти на придбання квартири були спільними.

Також не було долучено доказів, з яких джерел вона отримувала власні кошти для здійснення такої суттєвої покупки як квартира, а отже, таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Натомість, в судовому засіданні було встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 09.09.2016 року до реєстрації ними шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та, що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та доказів, вивчених у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що обставини, якими ОСОБА_1 доводить свої вимоги про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 08.03.2016 року по 17.01.2017 року, у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин з ОСОБА_4 , а також визнання квартири АДРЕСА_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 , знайшли підтвердження в ході судового розгляду, оскільки підтверджуються відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 57, 60, 65 СК України, ст. ст. 4, 10, 11, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 315, 319, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна особистою приватною власністю, - задовольнити.

Встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 08 березня 2016 року по 17 січня 2017 року, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 74 кв. м.

Рішення суду може бути оскаржено.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 353-354 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 21 серпня 2020 року.

Суддя Н.В. Мирончук