Рішення № 91190976, 17.08.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1555/20

Провадження № 2/204/908/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АТ «Дніпропетровський Агрегатний завод» (АТ «ДАЗ») в якій просить стягнути з відповідача на його користь 25 824 грн. 38 коп. - сума компенсації за невикористану відпустку; 28 362 грн. середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні станом на 05.03.2020 року. В обґрунтування позовних вимог, після учинення, зазначив, що в період з 01.03.2006 року по 18.06.2019 року позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з АТ «ДАЗ». 04.06.2019 року позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була зареєстрована відповідачем та погоджено звільнення з 18.06.2019 року. На зазначений день звільнення та по теперішній час, з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, зокрема не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Заборгованість АТ «ДАЗ» по по компенсації за невикористану відпустку 25 824 грн. 38 коп., яка підлягає стягненню. Окрім того, у зв`язку з тим, що відповідач несвоєчасно провів повний розрахунок при звільненні позивача, вважає що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 362 грн. станом на 05.03.2020 року. Окрім того, позивач прохає суд стягнути з відповідача судові витрати по справі зі сплати судового збору та правової допомоги. На підставі викладеного позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що з 01 березня 2006 року ОСОБА_1 , працював у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський Агрегатний завод» (попередня назва ВАТ «ДАЗ») на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.12-13).

04 червня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була отримана та зареєстрована того ж дня у відділі кадрів АТ «ДАЗ» за № 80-514, звільнення з 18.06.2019 року погоджене начальником цеху (відділу) (а.с.10).

Згідно довідки АТ «ДАЗ» №15/11 від 05.03.2020 року, заборгованість відповідача з компенсації за невикористану відпустку перед ОСОБА_1 станом на 05.03.2020 складає: 25 824,38 грн. (а.с.17).

Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно положень статті ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати: 1) основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; 2) додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; 3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

При цьому, частиною 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно першого речення ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати та має бути виплачена у день його звільнення.

Однак, разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не провів розрахунок з позивачем в строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Фактично повний розрахунок з позивачем відповідач не провів й на час звернення до суду.

Надаючи оцінку вимогам ОСОБА_1 , щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку саме в сумі 25 824,38 грн., суд зазначає, що заявлений розмір доведений належними та допустимими доказами, зокрема позивачем було надано довідку відповідача, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимоги позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 25 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Розрахунок середнього заробітку має здійснюватися судом у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок). Абзацом третім пункту 2 вказаної норми визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом четвертим пункту 2 вказаної норми визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

В свою чергу, відповідачем на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, надано довідку АТ «ДАЗ» від 05.03.2020 року № 16/11, яким відповідачем визначено суму компенсації середнього заробітку в розмірі 28 362 грн. станом на 05.03.2020 року, та з якою позивач погоджується (а.с.19).

Суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, який визначається відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, тобто з наступного робочого дня після спливу двотижневого строку з дня написання заяви про звільнення, тобто з 19.06.2019 року і по день ухвалення рішення, однак з урахуванням положень ст. 13 ЦПК, щодо принципу диспозитивності цивільного процесу, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та приходить до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 28 362 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з позову, позивачем було сплачено 840 грн. 80 коп. Оскільки, вимоги позивача задоволенні, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір сплачений за подачу позову у розмірі 840 грн. 80 коп..

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. суд зважає на наступне.

14.07.2020 року на адресу суду надійшла заява позивача про відшкодування витрат, понесених у зв`язку з наданням правничої допомоги в розмірі 10 000 грн. (а.с. 166).

Додатками до вказаної заяви долучено договір про надання правничої допомоги № 2802/20 від 28.02.2020 року, Акт виконаних робіт від 17.03.2020 року, прибутковий касовий ордер №16 від 12.03.2020 року на суму 10 000 грн. та рахунок-фактуру № СФ-0000040 від 28.02.2020 року за замовленням: Договір № 2802/20 від 28.02.2020 року на суму 10 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові від 11.06.2020 року по справі № 821/227/17, а також у постановах від 09.06.2020 року по справі № 466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі № 199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Позаяк склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України». Зокрема Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати зазначав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 наведеного Закону.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

Дослідивши додані до заяви квитанції про сплату витрат на професійну правничу допомогу, а також відповідний розрахунок наведений в Акт виконаних робіт, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки види правової допомоги, що наведено у розрахунку по деяким позиціям є однотипними та не зумовлюють необхідності витрачання додаткового часу представника позивача на надання такої допомоги. Зокрема у п. 2 розрахунку зазначено, що представником позивачів витрачено час на підготовку правової позиції, аналіз судової практики, збирання доказів та подання адвокатських запитів. Аналіз правової позиції та судової практики є по своїй суті однією дією представника, що вчиняється за результатами вивчення представленої клієнтом ситуації. Збирання доказів та подання адвокатських запитів (п. 2 розрахунку) аналогічно є однією і тією ж дією представника позивачів, а тому не може двічі обраховуватись для оплати витрат на правову допомогу та є штучно створеним обсягом. В п. 3 розрахунку зазначено, що представником позивача витрачено час на підготовку та подачу позовної заяви в обсязі 10 годин.

Визначаючи розмір витрат на правову допомогу, суд, керуючись принципом співмірності, з урахуванням складності справи, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, обґрунтованості витрат та їхню необхідність, доцільність та пропорційність до предмета спору, за наявності перелічених документів, наданих позивачем та його представником, зазначає, що заявлений обсяг коштів та витраченого часу в частині витрат на попередню усну консультацію, на підготовку правової позиції, аналіз судової практики, збирання доказів та подання адвокатських запитів - суд вважає неспівмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, оскільки витрати часу на правовий аналіз справи та узгодження правових позицій перебували в прямій залежності з якістю наданої правової допомоги, та не входили до процесу підготовки заяв по суті справи, і вчинення (виконання) яких не вимагається згідно з процесуальним законом, окрім того, заявлені обсяги витраченого часу на підготовку позовної заяви в 10 годин суд вважає неспівмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, оскільки зазначений процесуальний документ є незначним за обсягом, в свою чергу, витрати часу на визначення позивачів та уточнення позовних вимог також перебували в прямій залежності з якістю наданої правової допомоги, зокрема можливістю завчасного визначення правовідносин між сторонами, встановлення кола осіб, що беруть у них участь, визначення предмету позову, тощо.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що, обґрунтований та документально підтверджений розмір витрат на правову допомогу, що підлягає відшкодуванню, складає 1200 грн. (600 грн. х 2 год.), понесених позивачем за надані послуги правової допомоги в частині підготовки позовної заяви.

Таким чином, суд приходить до висновку, про наявність підстав для часткового задоволення клопотання Позивача про відшкодування судових витрат в частині витрат на правову допомогу, зокрема стягненню на користь ОСОБА_1 1200 грн. з АТ «Дніпропетровський Агрегатний завод», оскільки саме в цій сумі витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 47, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 4, 12, 76-82, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 272, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53, ЄДРПОУ 14311614) про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість з компенсації за невикористану відпустку у розмірі 25 824 грн. 38 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 05.03.2020 року у розмірі 28 362 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. та 1200 грн. судових витрат на правову допомогу, а всього 56 227 грн. 18 коп.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені статтею 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Т.О. Дубіжанська