Ухвала суду № 91171393, 27.08.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/2523/15-к

№ провадження 1-кс/208/981/20

УХВАЛА

27 серпня 2020 р. м. Кам`янське

Слідчий суддя Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області Нельга Д.В.,

за участю представника заявника Акерман О.М., прокурора Крамаренко С.П.,

за участю секретаря Федик Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ТОВ «Центр Крона» на постанову слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Панченко Р.А. від 05.05.2020р. про закриття кримінального провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник - ТОВ «Центр Крона» звернулось до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська зі скаргою, у якій просить суд скасувати постанову слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Панченко Р.А. від 05.05.2020р. про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42012049990000235 від 18.12.2012р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

В обґрунтування викладених у скарзі вимог заявник посилається на те, що оскаржуване ним рішення слідчого було прийнято останнім без повного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження.

В судовому засіданні представник заявника Акерман О.М. підтримав вимоги, викладені у скарзі.

В судовому засіданні прокурор суду зазначив про те, що, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, оскільки прийнято на підставі повного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Згідно ч.3 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя у порядку, передбаченому цим Кодексом, здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Згідно ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч.2 ст.9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно ст.25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Згідно ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно ч.2 ст.84 КПК України, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ст.93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ст.40 КПК України, слідчий уповноважений приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу.

Отже, прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.

Як встановлено судом в ході розгляду даної скарги, згідно наданих суду матеріалів кримінального провадження №42012049990000235 від 18.12.2012р. (том 1), 18.09.2009р. до прокуратури Дніпропетровської області звернулась представник ТОВ «Центр Крона» Маламут Ю.М. із повідомленням про злочин, вчинений державним реєстратором Дніпродзержинської міської ради ОСОБА_1 , зокрема про проведення державним реєстратором незаконних реєстраційних дій.

18.12.2012р. відомості, зазначені у вищевказаній заяві, службовою особою прокуратури Дніпровського району м.Дніпродзержинська внесені до ЄДРДР за №42012049990000235 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Згідно ст.366 КК України, діяння, передбачене статтею 366 КК України, за родовим об`єктом належить до злочинів у сфері службової діяльності. За нормативним визначенням суб`єктом злочину, передбаченого статтею 366 КК України, є службова особа. У Загальній частині КК дається поняття службової особи, яке має загальний характер, тобто стосується усіх статей Особливої частини КК, за винятком тих, для яких закон про кримінальну відповідальність передбачає окреме визначення (статті 364, 368, 368-5, 369 КК). Це визначення наведене у частині третій статті 18 КК, згідно з якою службовими особами є особи, які, з-поміж іншого, обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Загальне визначення службової особи стосується усіх організаційно-правових утворень незалежно від форм власності. Із цього випливає, що для вжитого в конкретній статті Особливої частини КК поняття "службова особа", щодо якого немає окремого визначення, використовується те, яке міститься у загальній нормі (частина третя статті 18 КК). Це визначення поширюється й на поняття "службова особа", дане у статті 366 КК України.

Згідно п.5ч.1 ст.1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус;

Згідно висновку, викладеного у постанові від 29.10.2019р. Верховного Суду у справі №283/110/18 (провадження №51-10486км18), Верховний Суд зазначив, що, визначення поняття організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в законі України про кримінальну відповідальність не міститься. Водночас зміст цих понять розкрито в усталеній судовій практиці, що, у свою чергу, знайшло відображення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

Зокрема, в цій постанові зазначено, що адміністративно-господарськими обов`язками є обов`язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємство, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Поряд з цим організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири).

Разом із тим, аналіз тексту КК України дозволяє зробити висновок, що закон про кримінальну відповідальність розмежовує поняття «особа, яка надає публічні послуги» (до яких закон відносить, зокрема, і державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав - див. ст. 365-2 КК) та «посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих функцій», оскільки в тексті КК України ці терміни зустрічаються в різних статтях і в різному контексті.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративною послугою є результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону. При цьому до суб`єктів надання адміністративної послуги, окрім інших, віднесено, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Крім того, у ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» серед суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону, окремо вказуються особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, і які надають публічні послуги (підпункт «б» пункту 2 частини 1 статті 3), та особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми (пункт 3 частини 1 статті 3).

Таким чином, чинне законодавство розрізняє осіб, які надають публічні (адміністративні) послуги, та посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №42012049990000235 від 18.12.2012р., відомості до ЄДРДР внесено за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, у діях державного реєстратора відділу державної реєстрації ОСОБА_1 , тобто особи, яка виконувала обов`язки, безпосередньо пов`язані з наданням публічних послуг з реєстрації юридичних осіб, та не пов`язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.

Як випливає зі змісту оскаржуваної постанови від 05.05.2020р., слідчий закрив вищевказане кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, встановивши відсутність в діянні державного реєстратора відділу державної реєстрації ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Як випливає з матеріалів кримінального провадження, в ході здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження, органом досудового розслідування проведено та виконано слідчі дії, направлені на встановлення обставин кримінального провадження та безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

При цьому, надана слідчим правова оцінка встановленим в ході досудового розслідування обставинам є такою, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги висновок, викладений у постанові від 29.10.2019р. Верховного Суду у справі №283/110/18 (провадження №51-10486км18), слідчий суддя, дослідивши матеріали кримінального провадження №42012049990000235 від 18.12.2012р., дійшов висновку про те, що, висновок слідчого про відсутність в діях державного реєстратора відділу державної реєстрації ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України - є обґрунтованим.

Таким чином, встановивши в ході розгляду скарги те що, оскаржуване рішення про закриття кримінального провадження прийнято слідчим на підставі повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження й оцінки показань і документів, які стосуються кримінального провадження, у їх сукупності, слідчий суддя дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є обгрунтованим та таким, що скасуванню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.303-307, 372 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ТОВ «Центр Крона» на постанову слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Панченко Р.А. від 05.05.2020р. про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42012049990000235 від 18.12.2012р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського Апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя Нельга Д. В.