Рішення № 91169487, 25.08.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/3813/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській областіпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

15.07.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 03.03.2020 №360;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 02.03.2020.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем протиправно прийнято рішення від 03.03.2020 №360 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю загального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, та в зв`язку з відсутністю в органу, що призначає пенсію, обґрунтованості видачі пільгових довідок. Позивач стверджує, що за період трудової діяльності він набув стаж, достатній для призначення пенсії на пільгових умовах.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №440/3813/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази /а.с. 31/.

05.08.2020 відповідач надав відзив на позов /а.с. 36-38/, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що в трудовій книжці позивача відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах: зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків виробництв, робіт, професій посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, або їх номери, куди включаються ці періоди. За доводами відповідача, трудової книжки недостатньо для підтвердження спеціального стажу. Відповідач зазначає, що з аналізу документів, поданих ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, вбачається, що пільговий стаж роботи позивача за Списком №2 становить 07 років 02 місяці 29 днів, який буде враховано відповідачем після надходження актів обґрунтованості видачі довідок, а загальний страховий стаж - 24 роки 07 місяці 13 днів недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах. У зв`язку із тим, що загальний стаж роботи позивача не підтверджений в установленому законодавством порядку та в органу, що призначає пенсії, відсутні акти перевірки обґрунтованості видачі довідок, відповідачем, за доводами Управління, правомірно винесено рішення від 03.03.2020 №360 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 досяг 59-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , що виданий 12.07.2002 Кременчуцьким РВ УМВС України в Полтавській області /а.с. 9-10/.

04.05.2018 рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області №70 /а.с. 73-75/ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, вирішено: підтвердити ОСОБА_1 наступні періоди роботи, передбаченої підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": з 30.10.1981 по 01.09.1982, з 04.09.1982 по 05.09.1982, з 07.09.1982 по 20.03.1984, з 18.12.1985 по 31.05.1986; відмовити ОСОБА_1 у підтвердженні роботи, передбаченої підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": з 02.09.1982 по 03.09.1982 та 06.09.1982, підстава відмови: перебування у відпустці без збереження заробітної плати, що свідчить про недоведеність повної зайнятості на зазначених роботах.

02.03.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах /а.с. 44-46/.

03.03.2020 відділом з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення №360 /а.с. 11-12/, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні дострокової пенсії на пільгових умовах згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю загального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, та в зв`язку з відсутністю в органу, що призначає пенсію, обґрунтованості видачі пільгових довідок.

В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що з аналізу документів, наданих 02.03.2020 гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для призначення пенсії за віком на пільгових умовах вбачається, що пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 07 років 02 місяці 29 днів згідно з пільговими довідками, виданими ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", ПАТ "Рижівський гранітний кар`єр", які буде взято до уваги після надходження актів перевірки обґрунтованості видачі довідок та згідно з рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, а загальний страховий стаж становить 24 роки 07 місяців 13 днів, якого недостатньо для призначення дострокової пенсії за віком.

Позивач, не погоджуючись із указаним рішенням, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з абзацом чотирнадцятим пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема, з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків.

Положеннями пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 01.04.2024 пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, зокрема, з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною); порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…".

При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 цього Рішення, перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Водночас, суд зазначає, що відповідачем в оскаржуваному рішенні вказано, що рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 не містить положень щодо порядку його виконання.

При цьому, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

На момент звернення із заявою від 02.03.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 позивач досяг 58-го річного віку.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що в обґрунтування підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідачем зазначено, що загальний стаж роботи позивача не підтверджений в установленому законодавством порядку та в органу, що призначає пенсії, відсутні акти перевірки обґрунтованості видачі довідок.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону Закон №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, із системного аналізу наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку, що за наявності відповідних записів у трудовій книжці Порядок №637 передбачає право осіб надавати уточнюючі довідки, а не обов`язок, невиконання якого може призвести до відмови пенсійного органу в призначенні пенсії.

Так, на підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 надано відповідачу трудову книжку серії НОМЕР_2 /а.с. 21-25/, відповідно до записів якої вбачається, що позивач у період: з 03.07.1981 по 29.09.1981 перебував у трудових відносинах з Одеською автобазою треста "Дунайводстрой" та працював на посаді водія ІІІ класу в АК-4; з 21.10.1981 по 20.03.1984 працював водієм ІІІ класу в автотранспортному цесі на Чикалівському спеціалізованому кар`єрі; з 04.05.1984 по 04.10.1985 працював водієм ІІІ класу в автотранспортній конторі у Ямало-Ненецькому автономному окрузі; з 18.12.1985 по 31.05.1986 працював водієм ІІІ класу БелАЗ-548 у транспортному цесі на Чикалівському спеціалізованому кар`єрі; з 09.09.1986 по 20.01.1987 перебував у трудових відносинах з Кілійським автотранспортним підприємством та працював на посаді слюсаря 2 розряду з ремонту автомобілей; з 31.03.1987 по 23.09.1987 працював на посаді робочого 2 розряду в Татарбунарському райсількомунгоспі; з 11.01.1989 по 15.06.1993 працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 3 розряду на Крюківському вагонобудівному заводі; з 01.07.1993 по 23.05.1996 працював на посаді водія БелАЗ-540А в автотранспортному цесі на Кременчуцькому сталеливарному заводі; з 30.01.1997 по 03.09.1997 працював на посаді учня обрубника лиття, а з 03.09.1997 по 10.02.1998 - на посаді обрубника лиття 2 розряду на Кременчуцькому сталеливарному заводі; з 08.12.1998 по 12.10.2000, з 10.05.2002 по 11.05.2003 працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт 3 розряду на Крюківському вагонобудівному заводі; з 01.06.2004 по 01.08.2004 працював на посаді автослюсаря 4 розряду, а з 01.08.2004 по 24.03.2010 - на посаді водія 3 розряду в ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів"; з 01.06.2010 по 02.07.2010 працював на посаді водія автотранспортного засобу БелАЗ у ВАТ "Рижівський гранітний кар`єр"; з 28.07.2010 по 01.09.2010, з 10.11.2010 по 21.12.2010, з 01.06.2011 по 18.07.2011 працював на посаді водія БелАЗ-7523 у ВАТ "П`ятовське кар`єроуправління"; з 20.02.2012 по 14.02.2013 працював на посаді водія автотранспортного засобу БелАЗ у ВАТ (ПАТ) "Рижівський гранітний кар`єр"; з 26.03.2013 по 30.04.2013 працював на посаді водія автотранспортного засобу по вивозу гірничої маси в кар`єрі ТОВ "АС-ГРАНТ26"; з 16.05.2013 по 09.07.2013 працював на посаді водія автотранспортного засобу БілАЗ у ПАТ "Рижівський гранітний кар`єр"; з 18.03.2014 по 14.12.2016 працював на посаді водія автотранспортного засобу БілАЗ у ПАТ "Рижівський гранітний кар`єр"; 28.02.2017 по 01.10.2019 працював на посаді водія автотранспортного засобу БілАЗ у ПАТ "Рижівський гранітний кар`єр".

Крім відповідних записів у трудовій книжці, стаж роботи позивача також підтверджується:

довідкою від 24.03.2010 №10, виданою ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів", - за періоди роботи з 01.06.2004 по 24.03.2010 /а.с. 18/;

довідками від 24.03.2010 /а.с. 19, 20/, виданими ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів", - за періоди роботи з червня 2004 року по грудень 2004 року, з лютого 2005 року по грудень 2008, за квітень 2009 року, з червня 2009 року по грудень 2009 року, з лютого 2010 року по березень 2010 року;

довідками від 31.05.2016 №56, №57, виданими ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", - за періоди роботи з 01.07.1993 по 23.05.1996 та з 03.09.1997 по 10.02.1998 /а.с. 16, 17/;

рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області №70 від 04.05.2018 - за періоди роботи з 30.10.1981 по 01.09.1982, з 04.09.1982 по 05.09.1982, з 07.09.1982 по 20.03.1984, з 18.12.1985 по 31.05.1986 /а.с. 73-75/;

довідкою від 25.03.2019 №56, виданою ПАТ "Рижівський гранітний кар`єр", - за періоди роботи з 01.06.2010 по 02.07.2010, з 20.02.2012 по 14.02.2013, з 16.05.2013 по 09.07.2013, з 18.03.2014 по 14.12.2016, з 28.02.2017 по 25.03.2019 /а.с. 13/.

Водночас із оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не взято до уваги довідку №10 від 24.03.2010 про роботу в ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів" за період роботи з 01.06.2004 по 24.03.2010 у зв`язку з непідтвердженням сплати страхових внесків до відповідних фондів.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, у тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом №1788-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт "а" частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ).

Обов`язок сплати страхових внесків за Законом №1058-IV (частини шоста та дванадцята статті 20 Закону №1058-IV) та обов`язок сплати єдиного внеску за Законом №2464-VI (пункт 10 частина перша статті 1, частина перша статті 4 Закону №2464-VI) покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків.

Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Суд зазначає, що внаслідок невиконання ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів" обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України у вказані періоди, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаних підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту.

Таким чином, позивач не повинен нести відповідальність за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, а наявність заборгованості цих підприємств по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи, підтверджених трудовою книжкою та іншими документами.

Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №482/434/17.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не враховано довідку №10 від 24.03.2010 про роботу в ТОВ "Орешкінський комбінат нерудних будівельних матеріалів" за період роботи з 01.06.2004 по 24.03.2010.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено відповідачем про надання позивачем довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.05.2016 № 57, виданому ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" за період роботи з 03.09.1997 по 10.02.1998. Проте відповідач стверджує, що у довідці не вказано загальний пільговий стаж, що передбачено формою довідки /а.с. 11 зворот/.

Надаючи оцінку викладеному, суд зазначає наступне.

Указана довідка відповідає бланку за формою, визначеною у Додатку 5 до Порядку №637, у ній зазначено період роботи, посаду, професію, характер виконуваної роботи, розділ та підрозділ Списку №1, а також посилання на первинні документи, на підставі яких видано цю довідку.

Так, згідно з інформацією, яка викладена у довідці, позивач працював повний робочий день на Кременчуцькому сталеливарному заводі і за період з 03.09.1997 по 10.02.1998 виконував роботу обрубника, зайнятого на обрубці лиття наждаком і вручну пневмоінструментом у термічному цесі, що передбачена Списком №1 (розділ ХІ, підрозділ 1а.1110100а-15379); атестацію робочих місць вперше проведено 29.08.1994, наказ №248 /а.с. 17/.

З огляду на викладене, відповідачем безпідставно не враховано під час розгляду документів, наданих позивачем, довідки ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 31.05.2016 № 57.

Також суд визнає необґрунтованими посилання відповідача у рішенні від 03.03.2020 №360 на те, що пільговий стаж роботи позивача, зокрема, за Списком №2 - 07 років 02 місяці 29 днів, буде взяти до уваги пенсійним органом для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема після надходження актів перевірки обґрунтованості видачі довідок, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

За змістом пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а, від 11.07.2019 у справі №127/1849/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.

При цьому суд виходить з того, що відповідач ні у спірному рішенні, ні у відзиві на позов належним чином не обґрунтував доцільність проведення такої перевірки та неможливість вирішення питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі поданих ним разом із заявою від 02.03.2020 документів.

Доводи відповідача про те, що загальний стаж роботи позивача не підтверджений в установленому законодавством порядку та в органу, що призначає пенсії, відсутні акти перевірки обґрунтованості видачі довідок є безпідставними, оскільки надання таких документів є необхідним лише у випадку відсутності трудової книжки або коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. При цьому, аналізуючи надані документи, пенсійний орган має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У даному випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Таким чином, за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

У ході розгляду цієї справи судом проаналізовано всі доводи сторін та встановлено, що рішення пенсійного органу про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки таке рішення не містить достатніх мотивів, з урахуванням яких відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах. Також відповідачем не надано належної оцінки всім наданим позивачем документам.

Так, у порушення вимог пункту 4.7 Порядку №22-1 відповідач належним чином, всебічно, повно і об`єктивно не розглянув подану ОСОБА_1 заяву разом з доданими до неї документами, внаслідок чого прийняв передчасне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 03.03.2020 №360, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов у цій частині - задовольнити.

Водночас, що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 02.03.2020, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Ураховуючи викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2020, з урахуванням висновків суду.

Таким чином, вимоги позивача в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 02.03.2020 задоволенню не підлягають.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 15.07.2020 №10862 /а.с. 8/.

Згідно з частиною першою 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати повністю.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 243-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 03.03.2020 №360.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про призначення пенсії від 02.03.2020, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).

Суддя Т.С. Канигіна