Рішення № 91169480, 27.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1405/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вуд. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1) зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області задовольнити вимоги ОСОБА_1 , викладені в заявах від 23.01.2020 р. і 14.02.2020 р.:

- переслати пенсійну справу ОСОБА_2 з Овідіопольського відділу обслуговування громадян Одеської області в Суворовське відділення м. Одеси Головного управління ПФУ в Одеській області за місцем її нової реєстрації;

- відновити виплату пенсії ОСОБА_2 через відкритий картковий рахунок № НОМЕР_2 (інн. НОМЕР_3 ) в Ощадбанку з урахуванням припинення нарахування пенсії на рахунок з 01.06.2019 р.

Ухвалою суду від 25.02.2020 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду (з копією для відповідача):

1) уточненої позовної заяви із:

- зазначенням інформації про власну адресу електронної пошти або про її відсутність;

- зазначенням вірного повного найменування відповідача по справі;

- визначенням належного позивача по справі або обґрунтуваннями та доказами на підтвердження порушення прав, свобод та інтересів саме ОСОБА_1 ;

- викладенням позовних вимог у відповідності до ст.5 КАС України, враховуючи вищевикладене суддею в даній ухвалі;

- зазначенням про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

2) засвідченої належним чином копії відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2020 року №3763/В-11, виготовленої у належній якості;

3) у випадку визначення позивачем по справі ОСОБА_2 , - доказів, якими підтверджується наявність пільг у ОСОБА_2 щодо сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", або доказів сплати судового збору у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір", в залежності від кількості вимог та характеру вимог (вимоги немайнового характеру - 840,80 грн. за одну вимогу), заявлених позивачем, з урахуванням вищевикладеного суддею у даній ухвалі.

12 березня 2020 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшли доповнення до позовної заяви від 10.03.2020 року разом із копією листа Головного управління ПФУ в Одеській області від 11.01.2020 року №3763/В-11, які подано до відділення поштового зв`язку 10.03.2020 року, про що свідчить штемпель поштового відділення із вказаною датою, що міститься на конверті, в якому надійшли ці доповнення.

У доповненнях до позовної заяви позивачем повністю змінено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які були заявлені у первинному позові, та позивач просить суд:

« 1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зареєструвати і прийняти до роботи відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заяву за підписом ОСОБА_1 від 27.12.2019 року, заяву за підписом ОСОБА_1 на бланку від Ощадбанку від 22.01.20 р. та заяву ОСОБА_1 від 14.02.20 р.».

Ухвалою суду від 23.03.2020 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду (з копією для відповідача):

- уточненої позовної заяви, в якій мають бути зазначені ті (остаточні) позовні вимоги, які саме заявляються позивачем по даній справі, і які він просить суд розглядати.

25 березня 2020 року засобами електронної пошти та додатково 31.03.2020 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшли уточнення до позовної заяви по справі №420/1405/20, в якій позивач зазначив, що просить суд вважати його позовними вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області по справі №420/1405/20 тільки ті вимоги, що викладенні в доповнені до позовної заяви від 10.03.2020 року, а саме:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зареєструвати і прийняти до роботи відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заяву за підписом ОСОБА_1 від 27.12.2019 року, заяву за підписом ОСОБА_1 на бланку від Ощадбанку від 22.01.20 р. та заяву ОСОБА_1 від 14.02.20 р.

У позовній заяві зазначено, що позивач на підставі нотаріально посвідченої довіреності неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в інтересах матері - ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , - , з питань передачі пенсійної справи ОСОБА_2 з Овідіопольського відділення до Суворовського відділення м. Одеси ГУ ПФУ в Одеській області та поновлення виплаи пенсії ОСОБА_2 .

Натомість, як стверджує позивач, йому було повідомлено, що Законом передбачена особиста присутність матері позивача - ОСОБА_2 при зверненні до Овідіопольського відділу обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Одеській області та законодавством не передбачено подання заяви про відновлення виплати пенсії ОСОБА_2 та зміни місця обслуговування пенсіонера довіреною особою пенсіонера або засобами поштового зв`язку.

З посиланням на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №441/1239/17 та від 31.01.2019 року у справі №520/9721/16-а, позивач зазначив, що законодавством передбачена можливість подання відповідної заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що пенсіонер повинен звертатись до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи засобами поштового зв`язку.

В обґрунтування правової позиції щодо можливості подання заяви від пенсіонера до органів Пенсійного фонду України уповноваженою особою, позивач послався на норми ч.3 ст.244 ЦК України, .1 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає, що положення п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, в частині, що обмежують право представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, подавати заяви до територіального органу Пенсійного фонду України, в тому числі і заяви про призначення, перерахунок або поновлення пенсії, не підлягають застосуванню.

Окрім іншого, позивач просить суд винести окрему ухвалу щодо начальника ГУ ПФУ в Одеській області Буряченко О.Є., який не забезпечив виконання вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», постанови Правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 року №35-1 «Про деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», щоб усунути недоліки в роботі ГУ ПФУ в Одеській області та не змушувати позивача - інваліда домагатися своїх прав як представника пенсіонера - 95 років, учасника ВВВ через суд, не даючи відповідей особисто на заяви позивача зі свого особистого прийому.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження (з урахуванням доповнень до позовної заяви від 10.03.2020 року, які надійшли до суду 12.03.2020 року та з урахуванням уточнень до позовної заяви від 25.03.2020 року, які надійшли до суду 25.03.2020 року засобами електронної пошти та додатково 31.03.2020 року засобами поштового зв`язку), відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 262 КАС України та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

24 квітня 2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві відповідач зазначає,що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління представник відповідача вказав, що заява позивача від 27.12.2019 року була зареєстрована та листом Головного управління №3763/В-11 від 11.01.2020 року позивачу надано письмову відповідь, тобто, на переконання представника Головного управління, заява була розглянута на п`ятнадцятий день з дня отримання.

Відповідач також зазначає, що заява позивача від 22.01.2020 року була зареєстрована та листом Головного управління №130-459/В-04/8-1500/2 від 28.01.2020 року позивачу надано письмову відповідь, тобто, за твердженням відповідача, заява була розглянута на 6 день з дня отримання.

Як вказує відповідач, заява Позивача від 14.02.2020 була зареєстрована та листом Головного управління №1171-1310/В-04/8-1500/20 від 21.02.2020 позивачу було надбано письмову відповідь, тобто, за твердженням відповідача, заява була розглянута на 7 день з дня отримання.

З посиланням на норми ч.1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян», відповідач вказує, що Головним управлінням були дотримані строки розгляду звернень позивача.

На переконання представника відповідача, враховуючи те, що у встановлений законодавством строк Головним управлінням були розглянуті заяви позивача та надані письмові відповіді із детальними роз`ясненнями з приводу порушених питань та посиланнями на норми законодавства, відповідач вважає, що ним не було допущено протиправної бездіяльністі, а отже позовна вимога не підлягає задоволенню.

В обґрунтування зазначеної правової позиції, відповідач послався на постанову Верховного Суду України від 13.06.2017 по справі П/800/490/15.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління зареєструвати і прийняти до роботи заяву за підписом ОСОБА_1 від 27.12.2019, 22.01.2020 та від 14.02.2020, відповідач зазначив наступне.

По-перше, за твердженням відповідача, відповідні заяви були зареєстровані Головним управлінням та розглянуті відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

При цьому, як вважає відповідач, у Головного управління були відсутні підстави розглядати по суті заяві позивача щодо переведення пенсійної справи за новим місцем реєстрації та поновленню виплати пенсії ОСОБА_2 у зв`язку з наступним.

Щодо заяви позивача про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 , відповідач, з посиланням на абзац 1 п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), зазначив, що враховуючи те, що позивачем не було надано жодних доказів того що він є законним представником ОСОБА_2 в розумінні законодавства України, а прийняття заяви про поновлення пенсії відповідно до чинного законодавства допускається виключно від особи або її законного представника, в Управління відсутні підстави для розгляду заяви позивача по суті, про що йому неодноразово було повідомлено у письмових відповідях.

Щодо заяви позивача про виплату пенсії через банківську установу, відповідач, з посиланням на п.10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596,(зі змінами), зазначив, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги в установі банку подасться одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача населеному пункті у межах України або приймається органом Пенсійного фонду від установи уповноваженого банку, а, відтак, у Головного управління були відсутні підстави розглядати зазначену заяву від особи, яка не є одержувачем пенсії.

Щодо заяви позивача про переведення пенсійної справи ОСОБА_2 за новим місцем реєстрації, то відповідач, з посиланням на абзац 4 п. 1.5 Порядку №22-1, зазначає, що у Головного управління були відсутні законні підстави для розгляду такої заяви позивача по суті, оскільки заяви про запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію за новим місцем проживання (реєстрації).

На думку відповідача, посилання позивача на ч. 1 ст. 44 Закону Україні «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) як на норму, що має вищу юридичну силу ніж Порядок №22-1, є безпідставними, оскільки, на переконання відповідача, порядок подання заяви про поновлення виплати пенсії та про запит пенсійної справи за новим місцем реєстрації у Законі №1058 не визначений, а тому, відсутні підстави ігнорувати норми Порядку №22-1 щодо особистого подання пенсіонером заяви про поновлення виплати пенсії та про запит пенсійної справи.

Таким чином, між зазначеним підзаконним актом та Законом №1058, на думку відповідача, відсутні суперечності щодо порядку подання заяв про поновлення пенсії та про запит пенсійної справи за новим місцем реєстрації.

Щодо вимоги позивача про винесення окремої ухвали стосовно начальника Головного управління Буряченка О.Є. , відповідач зазначив, що зазначена вимога є безпідставною, оскільки, на думку відповідача, дії керівництва Головного управління не містять ознак порушення закону з огляду на те, що керівництво Головного управління неодноразово, як під час особистого прийому, так і у письмових відповідях, роз`яснювало позивачу порядок звернення до територіального органу Пенсійного фонду України іззаявами щодо поновлення виплати пенсії, щодо виплати пенсії через банківську установу, щодо запиту пенсійної справи за новим місцем реєстрації| посилаючись при цьому на норми чинного законодавства, а тому, на переконання відповідача, дії керівництва Головного управління були здійсненні з дотримання норм чинного законодавства та у встановленні законодавством строк.

З урахуванням зазначеного у відзиві, відповідач просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.

30 квітня 2020 року засобами електронної пошти від позивача надійшла заява, у якій позивач зазначив, що отримав 28.04.2020 року відзив відповідача та не вважає за необхідне подавати відповідь на відзив. У поданій заяві позивач просив суд прийняти рішення по справі відповідно до ч.2 ст.77 КАС України на підставі викладеного в позовній заяві та у доповненнях до позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.06.2020р. справу №420/1405/20 прийнято до провадження судді М.М.Аракелян та розпочато розгляд справи повторно по суті.

Також 17.08.2020 року за вх.№ЕП/12625/20 від позивача надійшов лист про доручення до матеріалів справи листів Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації стосовно місця реєстрації ОСОБА_2 .

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2019 року громадянка України ОСОБА_2 (вдова ОСОБА_1 ) надала довіреність, на якій справжність підпису громадянки ОСОБА_2 (вдови ОСОБА_1 ) засвідчено керівником відділу реєстрації актів цивільного стану Мерії Сен0Кагга (Буш-дю-Рон) (Французька Республіка), що підтверджується копією зазначеної довіреності від 22.11.2019 року із проставленим апостилем (а.с.2-4).

Вказаною довіреністю громадянка України ОСОБА_2 (вдова ОСОБА_1 ) уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси з питань: відкриття, закриття та розпорядження рахунками, ощадними книжками в будь-яких банках України; отримання кредитних карток, пін-кодів та будь-яких кодів доступу; представництва інтересів з питань зняття з реєстрації місця проживання після зміни адреси проживання та реєстрації місця проживання за новою адресою; ведення судових справ в судахз України х користуванням усіма правами, передбаченими законодавством для позивачів, відповідачів, потерпілих, - для чого ОСОБА_1 надані повноваження подавати та одержувати необхідні документи і довідки, подавати від імені ОСОБА_2 (вдови ОСОБА_1 ) декларації та заяви, підписуватись за неї, а також виконувати всі інші формальності, пов`язані з виконанням цієї довіреності.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27.12.2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просив відновити виплату пенсії ОСОБА_2 починаючи з червня 2019 року на рахунок в Ощадбанку та вислати ОСОБА_1 поштою виписку про останній перерахунок пенсії ОСОБА_2 (а.с.5).

До вказаної заяви від 27.12.2019 року позивачем додано відповіді ГУ ПФУ в Одеській області; копію довіреності ОСОБА_2 , апостиль і нотаріально завірений переклад; копію українського паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 та посвідчення ветерана ВВВ; копію паспорта ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 11.01.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу направлено лист №3763/В-11, в якому зазначено, що по суті порушеного питання детальні та вичерпні роз`яснення надані позивачу листами Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.06.2019 року №1287/В-11 та від 11.07.2019 року №1479/В-11 (а.с.6).

У листі відповідача від 11.01.2020 року №3763/В-11 позивачу роз`яснено, що пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №21-1, визначено, що заява про поновлення виплати пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку пенсіонером особисто або законним представником, іншого чинним законодавством не передбачено.

У вказаному листі, з посиланням на вимоги ч.1 ст.21 Закону України «Про інформацію» та ч.2 ст.32 Конституції України, також зазначено, що оскільки в довіреності, копія якої додана до звернення, не вказано, що позивач має право на отримання конфіденційної інформації щодо ОСОБА_2 , Головне управління не має права надавати виписку про останній перерахунок пенсії ОСОБА_2 .

Також судом встановлено, що позивач 23.01.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 22.01.2020 року від імені ОСОБА_2 , в якій просив належні ОСОБА_2 суми пенсії перераховувати на поточний рахунок, зазначений у поданій ОСОБА_1 заяві (а.с.7), а також подав на ім`я начальника ГУ ПФУ в Одеській області доповнення до скарги від 17.01.2020 року вх.. №226/В-1500, поданої позивачем на особистому прийом, в якій зазначив фактичні обставини щодо неодноразового звернення позивача від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності з питання поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.06.2019 року та долучив копії рішень судів з аналогічних питань та копію паспорту ОСОБА_2 для виїзду за кордон (а.с.5-зворотній бік).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 05.02.2020 року №475-465/В-04/8-1500/20 позивача повідомлено про те, що для проведення виплати пенсії через банківську установу, ОСОБА_2 повинна особисто пред`явити до Овідіопольського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заяву, паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) та реєстраційний номер облікової картки платника податків (а.с.6-зворотній бік).

З матеріалів справи також вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу надіслано лист №130-459/В-04/8-1500/20 від 28.01.2020 року (а.с.55-56), в якому зазначено, що пенсія ОСОБА_2 починаючи з червня 2019 року по листопад 2019 року повернута ПАТ «Державний Ощадний банк України» на рахунок Головного управління у зв`язку із не співпаданням особистих даних (рахунок не відповідає реквізитам пенсіонера по реєстраційному номеру облікової картки платника податків). У вказаному листі також зазначено, що оскільки наявна невиплата пенсії з 01.06.2019 року по 30.11.2019 року, виплата пенсії припинена з 01.12.2019 року, та листами Овідіопольського підрозділу від 19.06.2019 року №69/04-16 та від 08.08.2019 року №266/04-16 ОСОБА_2 запрошувалась для надання особистої заяви та необхідних документів.

У листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №130-459/В-04/8-1500/20 від 28.01.2020 року позивачу повідомлено про те, що для продовження виплати пенсії, ОСОБА_2 повинна особисто пред`явити Овідіопольському відділу обслуговування громадян (сервісного центру) паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) та реєстраційний номер облікової картки платника податків.

14.02.2020 року позивач звернувся до начальника ГУ ПФУ в Одеській області із заявою від 14.02.2020 року (а.с.7-зворотній бік), в якій зазначив, що до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 03.02.2020 року надійшов лист з Франції за вх..№1096/08, в якому знаходиться власноруч підписана заява ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії з 01.06.2019 року через пенсійний рахунок в «Ощадбанку». У поданій заяві від 14.02.2020 року позивач просив переслати копію пенсійної справи ОСОБА_2 з Овідіопольського відділення ГУ ПФУ в Одеській області до Суворовського відділення м.Одеси за місцем реєстрації ОСОБА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу направлено лист №1171-1310/В-04/8-1500/20 (а.с.57-58) із зазначенням фактичних обставин припинення виплати пенсії ОСОБА_2 , про які позивачу повідомлялось також у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №130-459/В-04/8-1500/20 від 28.01.2020 року, та роз`яснено порядок подання заяви ОСОБА_2 зодо поновлення виплати пенсії, виплати пенсії на рахунок в банківській установі та щодо запиту пенсійної справи за новим місцем проживання пенсіонера.

Вважаючи, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області допустило протиправну бездіяльність, відмовляючись визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 , позивач звернувся за даною позовною заявою (з урахуванням доповнень до позовної заяви від 10.03.2020 року, які надійшли до суду 12.03.2020 року та з урахуванням уточнень до позовної заяви від 25.03.2020 року, які надійшли до суду 25.03.2020 року засобами електронної пошти та додатково 31.03.2020 року засобами поштового зв`язку).

Вирішуючи питання щодо порушення оскаржуваними діями відповідача прав та законних інтересів позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 № 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дає підстави для висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Проаналізувавши зміст наведених норм, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, доповненнях до позовної заяви та уточненій позовній заяві, дослідивши докази, що містяться у справі, стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті, позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності від 22.11.2019 року, з питань поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 , виплати пенсії ОСОБА_2 на рахунок в установі банку та з питань направлення пенсійної справи ОСОБА_2 за місцем проживання (реєстрації) ОСОБА_2 .

Тобто, позивач діяв як уповноважена особа ОСОБА_2 та в її інтересах з питань виплати пенсії саме ОСОБА_2 та позивач не є учасником правовідносин щодо виплати пенсії ОСОБА_2 , при цьому на вимоги суду визначився, що саме він, а не ОСОБА_2 , є позивачем в даній справі.

Таким чином, з урахуванням зазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що у позивача у правовідносинах щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_2 відсутнє порушене право або законний інтерес позивача, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_2 , в тому числі щодо запиту пенсійної справи ОСОБА_2 за місцем проживання (реєстрації) ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні даної справи суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 13.06.2017 у справі № П/800/490/15, який зазначив, що: «….Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи…».

Як вже встановлено судом, на неодноразові звернення позивача як представника ОСОБА_2 , відповідачем надавались неодноразові відповіді позивачу як представнику ОСОБА_2 , зокрема: від 11.01.2020 року №3763/В-11, від 28.01.2020 року №130-459/В-04/8-1500/20, від 05.02.2020 року №475-465/В-04/8-1500/20, від 21.02.2020 року №1171-1310/В-04/8-1500/20,.

Отже, направлення відповідачем відповідей на звернення позивача як представника ОСОБА_2 не може свідчити про протиправну бездіяльність відповідача та не визнання позивача як представника ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що станом на дату звернення позивача до суду з боку відповідача була відсутня бездіяльність щодо розгляду звернень позивача та невизнання позивача як представника ОСОБА_2 .

Водночас, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що вказаними спірними діями відповідача порушені права та/або інтереси, що належать безпосередньо позивачу та які підлягають судовому захисту.

Суд констатує, що решта вимог ОСОБА_1 зобов`язального характеру виходять з його уявлення про те, що він як представник ОСОБА_2 може, діючи від її імені як її представник за довіреністю, особисто подавати заяви з приводу поновлення виплати пенсії та про запит пенсійної справи за новим місцем реєстрації ОСОБА_2 .

На його заяви з такими вимогами ГУПФ України в Одеській області роз`яснило позивачу, що немає підстав для розгляду поданих ним заяв по суті, оскільки він не є законним представником ОСОБА_2 , отже згідно пбз.1 п.1.5 Порядку №22-1 від 25.11.2005р. не може від її імені подавати заяви про поновлення виплати пенсії, а згідно ч.1 ст.44 Закону №1058 представник пенсіонера за довіреністю має право подавати заяви виключно про призначення і перерахунок пенсії.

Суд вважає, що право висувати таку вимогу належить ОСОБА_2 , тобто належним позивачем є саме ОСОБА_2 , проте ОСОБА_1 на неодноразові вимоги суду стосовно усунення недоліків позовної заяви визначився, що саме він є позивачем у справі, а не ОСОБА_2 , від імені якої він діє за довіреністю.

Таким чином, в межах ініційованого ним спору ОСОБА_1 намагається захистити своє право представляти інтереси ОСОБА_2 у відносинах з органом ПФУ з усіх питань, що виникають у зв`язку із пенсійним забезпеченням останньої, на підставі довіреності; діючи в її інтересах, проте від власного імені.

Для судового захисту такого права в обставинах даної справи суд не убачає підстав за позовом саме ОСОБА_1 , зауважуючи, що він не позбавлений права подати позов саме як представник ОСОБА_2 , котра буде мати процесуальний статус позивача.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», - є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Оскільки вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зареєструвати і прийняти до роботи відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заяву за підписом ОСОБА_1 від 27.12.2019 року, заяву за підписом ОСОБА_1 на бланку від Ощадбанку від 22.01.20 р. та заяву ОСОБА_1 від 14.02.20 року має похідний характер від вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд вважає, що вказана вимога зобов`язального характеру також не підлягає задоволенню.

При цьому, щодо надання оцінки кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), та зокрема, сформовану у рішенні у справі «Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Наведена судом практика Європейського суду з прав людини також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 року у справі № 802/2236/17-а, від 07.08.2018 року у справі №826/16871/16, від 12.02.2019 року у справі №808/1801/18, від 13.02.2020 року у справі №812/1325/17, від 11.02.2020 року у справі №520/9544/18, правові висновки якого підлягають застосуванню судами при розгляді справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частинами 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності.

Отже, зважаючи на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин, наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке відмовляється визнавати позивача як представника за довіреністю ОСОБА_2 від 22.11.2019 року та виконувати вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зареєструвати і прийняти до роботи відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заяву за підписом ОСОБА_1 від 27.12.2019 року, заяву за підписом ОСОБА_1 на бланку від Ощадбанку від 22.01.20 р. та заяву ОСОБА_1 від 14.02.20 року, - не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали відносно начальника ГУ ПФУ в Одеській області Буряченко О.Є., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що прийняття судом окремої ухвали у випадку виявлення під час розгляду справи порушення закону, є правом суду.

Отже, у разі необхідності, на власний розсуд, та за внутрішнім переконанням суд наділений повноваженнями щодо реагування на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, тобто, винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком.

Враховуючи те, що суд відмовив позивачу у задоволенні позову, враховуючи, що винесення такого процесуального рішення як окрема ухвала є правом суду, суд вважає, що під час вирішення даної справи відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, а також зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260,262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вуд. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян