Рішення № 91168227, 19.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року Справа № 160/2128/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кучми К.С.

при секретарі судового засідання – Чорній М.В.

за участю:

представника позивача – Ісаєва Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроолія» про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ 36726560) у розмірі 1 093 452 198,21 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ «Дніпроолія» станом на 23.12.2019 року має податковий борг на загальну суму 1 093 452 198,21 грн., в т.ч. по податку на додану вартість в сумі 1 093 101 690,21 грн., по адміністративним штрафам та іншим санкціям в сумі 350 508 грн., який нарахований внаслідок несплати грошових зобов`язань нарахованих платником самостійно та контролюючим органом. У відповідача відкрито рахунки в банках, про що надано відповідні докази. Отже, податковим органом не встановлено майно за рахунок якого можливе погашення податкового боргу, що відповідно до пп.20.1.33 п.20.1 статті 20 ПК України надає право податковій службі на звернення до суду про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року було відкрито провадження по даній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Відповідач надіслав до суду 26.03.2020 року відзив на позовну заяву, в якому вказав, що 12.08.2019 року ТОВ «Дніпроолія», стало відомо про узгодження податкових зобов`язань шляхом внесення їх до Електронного кабінету (Інтегрованої картки платника податків) у розмірі: протиправно нарахованої недоїмки з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 647 505 815, 39 грн. (за ППР від 14.12.2017 р. №0022991402 та ППР від 14.12.2017 р. № 0023001402); протиправно нарахованої пені 445491 569, 82 грн., що разом становило 1 092 997 385,21 грн.; протиправно нарахованої недоїмки у розмірі 365 400 грн. за податком: адміністративні штрафи та інші санкції за ППР від 14.12.2017 р. № 0023041407. 13.08.2019 року було подано адміністративну скаргу на рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про узгодження податкових зобов`язань та внесення сум недоїмки, пені та штрафів до Електронного кабінету ТОВ «Дніпроолія» за податковими повідомленнями-рішеннями від 14.12.2017 р. за номерами 0022991402, 0023001402, 0023041407 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що винесені на підставі акту № 32407/04-36-14-02/36726560 від 12.12.2017 року, що перебувають у процедурі судового оскарження по справі № 804/3088/18. ДПС замість рішення із порушенням строків розгляду скарги відповідачу було надіслано лист (повідомлення) від 25.09.2019 р.

Відповідач також зазначив, що ПК України, в таких випадках, передбачає винесення “рішення про задоволення скарги або про відмову”). Таким чином, контролюючим органом було допущено порушення п.56.8 ст.56 ПК України, а саме не було надіслано рішення про результат розгляду скарги, та вказаний вище лист було надіслано з порушенням встановленого ст.56 ПК України строку. У зв`язку із чим вважають свою адміністративну скаргу від 13.08.2019 року, щодо оскарження рішення контролюючого органу про узгодження податкових зобов`язань на суму 1 092 997 385,21 грн. задоволеною, на підставі п.56.8 та абз.3 ч.56.9 ст.56 ПК України. При цьому зазначили, що прийняття контролюючим органом рішення у серпні 2019 року, щодо узгодження податкових зобов`язань та про внесення до Електронного кабінету інформації за податковими зобов`язаннями відповідно до ППР від 14.12.2017 р. за номерами 0022991402, 0023001402, 0023041407 не відповідає чинному податковому законодавству. Дане податкове зобов`язання могло бути узгодженим лише з 04.11.2019 року, після повернення апеляційної скарги, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

До суду від позивача 18.06.2020 року надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що податковий борг по податку на додану вартість нарахований на підставі: податкової декларації №9104469690 від 20.05.2019 року в сумі 104 305 грн., податкового повідомлення-рішення №0022991402 від 14.12.2017 року в сумі 647 233 948,80 грн., податкового повідомлення-рішення №0023001402 від 14.12.2017 року в сумі 271 867,60 грн., нарахована пеня в сумі 441 663 573,44 грн. та в сумі 3 827 996,38 грн. З урахуванням переплати на особовому рахунку платника в сумі 0,96 грн., сума заборгованості складає 1 093 101 690,21 грн. Податковий борг по адміністративним штрафам та іншим санкціям нарахований на підставі з урахуванням переплати в сумі 14 892 грн., сума складає 350 508 грн.

В підготовче засідання призначене на 05.08.2020 року відповідач свого представника в черговий раз не направив, про день та час його проведення повідомлявся належним чином. Представника позивача в підготовче засідання прибув, позовні вимоги підтримав.

05.08.2020 року судом було проведено та закрито підготовче засідання по справі та призначено розгляд справи по суті. Протокольною ухвалою суду від 05.08.2020 року було відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі до розгляду справи №160/13122/19 по суті, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Від відповідача до суду 18.08.2020 року надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що попередньо Дніпропетровським окружним адміністративним судом розглянуто справу №160/13122/19 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ «Дніпроолія» про стягнення податкового боргу шляхом стягнення коштів з рахунків у банках в сумі 1 093 452 198,21 грн. Суми у справі №160/2128/20 та №160/13122/19 є ідентичними. Предметом розгляду у справі №160/13122/19 є наявність податкового боргу, в тому числі пені та штрафних санкцій. Рішенням суду від 30.06.2020 року у справі №160/13122/19 позовну заяву задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Дніпроолія» податковий борг на користь держави у розмірі 647960 628,39 грн. шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, що обслуговують такого платника. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Окрім того, під час розгляду даної справи позивачем у справі №160/13122/19 зменшено суму позовних вимог на 3 827 996,38 грн. Таким чином з огляду на наведену інформацію, арешт коштів ТОВ «Дніпроолія» в сумі 1 093 452 198,21 грн. позивач вважає неправомірним.

Так, підставою для арешту коштів є наявність у ТОВ «Дніпроолія» податкового боргу в розмірі 1 093 452 198,21 грн. Податковий борг розрахований позивачем на підставі: податкової декларації № 9104469690 від 20.05.2019 року в сумі 104 305 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0022991402 від 14.12.2017 року в сумі 647 233 948,80 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0023001402 від 14.12.2017 року в сумі 271 867,60 грн., нарахованої пені в сумі 441 663 573,44 грн.; нарахованої пені в сумі 3 827 996,38 грн. Стосовно пені в розмірі 3 827 996,38 грн. попередньо додавались до матеріалів даної справи фотокопії клопотання позивача, в якому зазначено, що дана сума включена до пені в розмірі 441 663 573,44 грн відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0022991402 за липень 2016 року. Тобто нарахування пені в сумі 3 827 996,38 грн та включення її до позовних вимог є помилковим. Таким чином, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, а справу призначену на 19.08.2020 року об 11-00 год. розглядати без участі представника ТОВ «Дніпроолія».

В судовому засіданні 19.08.2020 року представник позивача просив суд позов задовольнити повністю, з підстав викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, а також доказів наявних в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ 36726560) знаходиться на обліку як платник податків у Соборному управлінні Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

У платника податків ТОВ «Дніпроолія» в рамках заявленого позову станом на час розгляду справи обліковується податковий борг на загальну суму 1 089 624 201,88 грн., в т.ч. по податку на додану вартість в сумі 1 089 273 693,88 грн., по адміністративним штрафам та іншим санкціям в сумі 350 508 грн., який нарахований внаслідок несплати грошових зобов`язань нарахованих платником самостійно та контролюючим органом.

Податковий борг по податку на додану вартість нарахований на підставі:

- податкової декларації № 9104469690 від 20.05.2019 року в сумі 104 305 грн.;

- податкового повідомлення-рішення № 0022991402 від 14.12.2017 року в сумі 647233948,80 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0023001402 від 14.12.2017 року в сумі 271 867,60 грн., нарахованої пені в сумі 441 663 573,44 грн.

Податковий борг по адміністративним штрафам та іншим санкціям нарахований на підставі:

- податкового повідомлення-рішення № 0016115141 від 28.05.2019 року в сумі 510 грн.;

- податкового повідомлення-рішення № 0023041407 від 14.12.2019 року в сумі 365 400 грн. З урахуванням переплати в сумі 14 892 грн., сума боргу складає 350 508 грн.

Також, рішенням Дніпропетровського окружним адміністративним судом від 16.04.2019 року позов ТОВ «Дніпроолія» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2017 року за номерами 0022991402, 0022981402, 0023001402, 0023041407 залишено без задоволення. Дане рішення суду набрало законної сили 04.11.2019 року.

Як було зазначено вище, позивач просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках ТОВ «Дніпроолія».

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями п.п.16.1.3, п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.п.36.1-36.3 ст.36 Кодексу податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 54.1 статті 54 Кодексу визначено, що, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п.57.1 ст.57 цього ж Кодексу платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому п.57.3 ст.57 Кодексу встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пунктом 129.1.1 пункту 129.1 ст.129 Кодексу встановлено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. При цьому нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно з п.59.5 ст. 59 ПК України у разі, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

Відповідно п.60.6 ст.60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов`язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) повідомлення - рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов`язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Згідно з вимогою ст.59 ПК України по ТОВ «Дніпроолія» в автоматичному режимі сформовано податкову вимогу форми “Ю” № 104190-51 від 05.06.2019 року, яку направлено на адресу боржника засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Податковий борг складається з податку на додану вартість нарахованого на підставі податкової декларації №9104469690 від 20.05.2019 року, податкового повідомлення-рішення №0022991402 від 14.12.2017 року, податкового повідомлення-рішення №0023001402 від 14.12.2017 року в сумі 271 867,60 грн. та адміністративних штрафів на підставі податкового повідомлення-рішення №0016115141 від 28.05.2019 року, податкового повідомлення-рішення №0023041407 від 14.12.2019 року, що з урахуванням переплат, становить 647 960 628,39 грн.

Вказана сума податкового боргу відповідачем фактично не заперечувалась, а доводи викладенні у відзиві на позовну заяву та у додаткових поясненнях стосуються, зокрема, незгоди відповідача із розміром визначеної пені та підставами і строками їх нарахування.

Вирішуючи питання щодо нарахованої пені, суд виходить із того, що відповідно до пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

В силу ч.1 пункту 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України визначено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54,3.1. 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Таким чином, по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у податкового органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов`язання, то контролюючий орган зобов`язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов`язання, зокрема сформувати податкову вимогу.

Пунктом 129.1 статті 129 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017) встановлено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

За таких обставин, наведена редакція Кодексу передбачала застосування фінансової санкції до платників податків у вигляді нарахування пені за весь період заниження податкового зобов`язання на суму такого заниження, оскільки платник весь період, коли він не декларував та не сплачував податки, користувався коштами, які він повинен був сплатити до бюджету.

У зв`язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні” від 21.12.2016 р. №1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, пункт 129.1 викладений в наступній редакції: “129.1. Нарахування пені розпочинається:

129.1.1 при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження)”.

За таких обставин, законодавцем змінено правове регулювання цього питання і передбачено, що пеня розпочинає нараховуватись з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Судом також встановлено, що відповідачем нараховано позивачу пеню, обчислену на суму занижень податкових зобов`язань з 2015 р. по грудень 2017 р. на суми виявленого заниження податкового зобов`язання за звітний період.

Згідно з розрахунком пені, обчисленої на виявленні органом ДПС суми занижень податкових зобов`язань податковим органом нараховано позивачу пеню, за період з січня 2015 р. по 25 квітень 2019 р.

Відповідно до інтегрованих карток платника, пеня нараховувалась позивачу саме на підставі підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України, редакція (з 01.01.2017 р.) якої передбачає, нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, замість підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України, тобто відповідачем застосована норма яка, не підлягає застосуванню.

Однак, відповідачем протиправно нараховано пеню на підставі підпункту 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 ПК України, яка діяла до 01.01.2017 року.

В даному випадку, у відповідача право на нарахування пені виникло після проведення перевірки та оформлення її результатів. Наявність цих обставин є обов`язковою умовою, за якої розпочинається процедура нарахування пені. І оскільки на момент застосування такої процедури вже діяла норма у новій редакції, саме за правилами цієї норми і має відбуватись таке нарахування.

Як було зазначено, у випадку донарахування платнику суми грошового зобов`язання за результатами перевірки нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання.

Тобто, статтею 129 ПК України, в редакції, чинній з 01.01.2017 р., не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов`язань на суму такого заниження та за весь період заниження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року № 822/3190/17 Верховний Суд погоджується з правозастосуванням, наведеним у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Таким чином, визначений позивачу, податковим органом розмір пені, нарахованої на суму грошового зобов`язання, за результатами податкової перевірки, не підтверджений належними доказами та спростовується матеріалами справи, оскільки відповідач безпідставно здійснив нарахування пені з 2015 року, враховуючи, що податкові зобов`язанні визначені на підставі акту перевірки № 21862/04-36-14-02/36726560, який був складений лише у листопаді 2017 року.

Відповідач не надав суду належних обґрунтувань та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог щодо нарахованого розміру пені у розмірі 441 663 573,44 грн. та підстави її нарахування, а відтак такі вимоги не підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що доказів прийняття контролюючим органом письмового рішення, на яке ТОВ «Дніпроолія» 13.08.2019 року направило адміністративну скаргу, відповідачем суду не надано.

Але посилання відповідача на те, що визначені позивачем зобов`язання є неузгодженими, оскільки контролюючим органом не розглянута у встановлений законом строк адміністративна скарга ТОВ «Дніпроолія», яка направлена 13.08.2019 року (за вих.№13/08-1ю) на рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області про узгодження податкових зобов`язань, а відтак вважається задоволеною, є безпідставні та не звільняє відповідача від обов`язку сплати по зобов`язання визначених самим платником у деклараціях та податковими повідомленнями-рішеннями, які судом не скасовані.

Таким чином, суд вважає, що вірна сума податкового боргу становить 647 960 628,39 грн.

Водночас, статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і ця норма кореспондується з положеннями п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, яким передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковий борг, відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання, а джерелами погашення податкового боргу платника податків, відповідно до п.87.2 ст.87 цього ж Кодексу встановлено, що є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно з п.87.3 ст.87 ПК України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків: майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави; майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління; майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження; кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім`я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості (клас 35.11 група 35 КВЕД ДК 009:2005), отримані від замовників морських та річкових суден та інших плавучих засобів; майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України; майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України; майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу"; кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Відповідно до пункту 91.3 статті 91 ПК України податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов`язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України.

Згідно з п.94.1 ст.94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Визначення адміністративного арешту, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Тому положення ст.94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

Пунктом 94.2 статті 94 ПК України передбачено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, якими є:

1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг;

2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу;

3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Аналіз наведених норм чинного податкового законодавства дає можливість зробити висновок про те, що законодавцем передбачено два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування:

- адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням;

- арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

При цьому необхідно враховувати, що сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2019 р. у справі №813/4345/16, від 24.01.2019 р. у справі №809/161/13-а, від 19.09.2019 р. у справі №804/17275/14, від 17.09.2019 р. у справі №804/4273/13-а, і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час судового засідання встановлено, що згідно баз даних ТОВ «Дніпроолія» має відкриті розрахункові рахунки у банківських установах.

Згідно з наданою інформацією самим ТОВ «Дніпроолія» майно у підприємства відсутнє.

Таким чином, станом на теперішній час податковий борг у розмірі 647 960 628,39 грн. не забезпечений податковою заставою майна боржника, оскільки у ТОВ «Дніпроолія» не має власного майна, тому майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В силу пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт наявності у ТОВ «Дніпроолія» податкового боргу в розмірі 647 960 628,39 грн, що не заперечується відповідачем, поряд із відсутністю майна для його погашення, що підтверджується останнім, суд вважає за можливе накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках відповідача на зазначену вище суму.

У задоволенні решти позову позивачу слід відмовити, з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроолія» (код ЄДРПОУ 36726560) у розмірі 647 960 628,39 грн.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Повний текст рішення складено 27.08.2020 року.

Суддя К.С. Кучма