Рішення № 91168172, 14.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року Справа № 160/6407/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-36 У від 11.05.2019р. на загальну суму 21030,90 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-36 У від 07.11.2019р. на загальну суму 5508,36 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-36 У від 07.11.2019р. на загальну суму 26539,26 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідачем безпідставно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-1201-52/04-36 У від 11.05.2019 року та №Ф-1201-52/04-36 У від 07.11.2019 року, №Ф-1201-52/04-36 У від 07.11.2019 року, оскільки у період з 18.02.2009 по 12.06.2020 (день звернення до суду з позовом) позивач хоча і був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснював. Окрім того, у період з 18.03.2014 по час звернення до суду з цим позовом продовжує працювати на посаді менеджера зі збуту у фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 , роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок за свого працівника. Зазначає, що подвійна сплата єдиного внеску суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхованого внеску. З урахуванням викладеного, просить скасувати оскаржувані вимоги як протиправні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

02.07.2020 відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464 та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 №449. Частиною 1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів не отримувала, як наслідок, позивач повинна була сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року), суму єдиного внеску в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи викладене, за 2017 рік загальна суму заборгованості по єдиному внеску складає 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 8262,54 грн. Відтак, сформовані відносно ОСОБА_1 оскаржувані податкові вимоги обґрунтовані та правомірні. Зазначає, що доводи позивача в обґрунтування позову безпідставні та не узгоджуються з положенням чинного законодавства. Відповідач також зазначив, що заперечує проти заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу по даній справі та просить суд в задоволенні заяви позивача щодо стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судових витрат на професійну допомогу у розмірі 22000 грн. відмовити в повному обсязі, оскільки відсутні оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи.

23.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що особа, яка проводить господарську діяльність, ввжається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного особа позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 18.02.2009 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, запис про реєстрацію фізичної особи-підприємця внесено 18.02.2009 за номером 2 224 000 0000 062724 (а.с. 10-11).

З трудової книжки серії НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_1 у період з 18.03.2014 по час подання позову до суду працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на посаді менеджера зі збуту за трудовим договором №04521400265 від 18.03.2014 (запис 3) (а.с. 17-18).

Згідно довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України «Рестр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування»:

-за 2014 рік: 650,00грн. - березень, 1300,00грн. - квітень, 1300,00грн.- травень, 1300,00грн. - червень, 1300,00грн. - липень, 1300,00грн. - серпень, 1300,00грн. - вересень, 1300,00грн. - жовтень, 1300,00грн. - листопад, 1300,00грн. - грудень;

- за 2015 рік: 1300,00грн. - січень, 1300,00грн. - лютий, 1300,00грн. - березень, 1300,00грн. - квітень, 1305,00грн. - травень, 1306,00грн. - червень, 1307,00грн. - липень, 1308,00грн. - серпень, 1378,00грн. - вересень, 1379,00грн. - жовтень, 1380,00грн. - листопад, 1381,00грн. - грудень;

- 2016 рік: 1382,00грн. - січень, 1383,00грн. - лютий, 1384грн. - березень, 1385,00грн. - квітень, 1450,00грн. - травень, 1451,00грн. - червень, 1452,00грн. - липень, 1453,00грн. - серпень, 1465,00грн. - вересень, 1475,00грн. - жовтень, 1485,00грн. - листопад, 1520,67грн. - грудень;

- 2017 рік: 3200,00грн. - січень, 3200,00грн. - лютий, 3200грн. - березень, 3200,00грн. - квітень, 2936,58грн. - травень, 3210,00грн. - червень, 3210,00грн. - липень, 3210,00грн. - серпень, 3210,00грн. - вересень, 3210,00грн. - жовтень, 3200,00грн. - листопад, 3210,00грн. - грудень;

- 2018 рік: 3733,00грн. - січень, 3733,00грн. - лютий, 3733,00грн. - березень, 3733,00грн. - квітень, 3733,00грн. - травень, 3733,00грн. - червень, 3733,00грн. - липень, 3733,00грн. - серпень, 5469,05грн. - вересень, 3901,91грн. - жовтень, 4050,00грн. - листопад, 4050,00грн. - грудень;

- 2019 рік: 4173,00грн. - січень, 4173,00грн. - лютий, 4173,00грн. - березень, 4223,00грн. - квітень, 4223,00грн. - травень, 4223,00грн. - червень, 4372,56грн. - липень, 4223,00грн. - серпень, 4300,00грн. - вересень, 4300,00грн. - жовтень, 4300,00грн. - листопад, 4300,00грн. - грудень;

- 2020 рік: 4730,00грн. - січень, 4730,00грн. - лютий, 4730,00грн. - березень.

11.05.2019 відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63 У, якою позивачу визначено до сплати 21030,90 грн. недоїмки з єдиного внеску.

07.11.2019 відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63 У, якою позивачу визначено до сплати 5508,36 грн. недоїмки з єдиного внеску.

07.11.2019 відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63, якою позивачу визначено до сплати 26539,26 грн. недоїмки з єдиного внеску.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума у оскаржуваних вимогах з єдиного внеску на момент спірних відносин складається з:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року.

Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-1201-52/04-63 У, від 07.11.2019 №Ф-1201-52/04-63 У та №Ф-1201-52/04-63 позивач звернулась до суду з цим позовом.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву вказано, що відповідно до інформаційних баз ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивач, перебуваючи на обліку в контролюючого органі, про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача (який протягом 2014-день звернення до суду з цим позовом - 12.06.2020) був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір), як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Нормами Податкового кодексу України врегульовані відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства; нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому від мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску виникла у позивача через його несплату за 2017-2019 роки, а саме: - за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року.

Водночас, у вказаний період позивач перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується даними трудової книжки та довідкою форми ОК-5 Пенсійного фонду України «Рестр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» роботодавець позивача протягом 2014-2020 років щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 .

Отже, роботодавець - ФОП ОСОБА_2 нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2014-15.04.2020), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює зазначеного, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2014 -15.04.2020, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

З огляду на викладене, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.05.2019 №Ф-1201-52/04-63 У та від 07.11.2019 №Ф-1201-52/04-63 У та від 07.11.2019 №Ф-1201-52/04-63 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття спірних вимог про сплату боргу.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 11.06.2020 №338, оригінал, якої міститься в матеріалах справи.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу, позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 09.06.2020, додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 09.06.2020, ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 09.06.2020.

Таким чином, враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, оскільки, представником позивача не надано доказів, що понесені витрати перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд вважає, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 22000,00 грн., у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63 У від 11.05.2019р. на загальну суму 21030,90 грн.;

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63 У від 07.11.2019р. на загальну суму 5508,36 грн.;

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1201-52/04-63 від 07.11.2019р. на загальну суму 26539,26 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. відповідно до квитанції від 11.06.2020 №338, оригінал, якої міститься в матеріалах справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко