Рішення № 91167967, 26.08.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/8302/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 24.04.2019 №0007971302, №0007991302, №0007981302; визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 19.07.2019 №143953-55.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом безпідставно донараховано позивачу податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 361388,78 грн. та в сумі 170,00 грн., а також та військовий збір за 2017 рік в сумі 30115,74 грн. Зазначає, що законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного кредитором за його самостійним рішенням і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором, а тому боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. Таким чином, визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеної (анульованої) кредитором боргу, яка може включати в себе як основу суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісії та/або штрафні санкції (пеню), а також порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості, й відповідно, наявність у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації. Наведені обставини податковим органом не досліджувалися, а під час перевірки використано лише відомості з центральної бази Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів.

Крім того, вважає, що не виконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

На підставі наведеного просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 26.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.57-60), згідно якого позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав.

Перед проведенням перевірки, контролюючим органом надіслано запит від 17.01.2019 № 1559/10/03-20-13-02-09 до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Волинській області, з метою встановлення місця проживання позивача. Згідно відповіді підрозділу УДМС України у Волинській області місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 . Відтак, контролюючим органом вживалися заходи для встановлення місця проживання позивача.

Наказ на проведення перевірки та акт документальної позапланової невиїзної перевірки направлявся ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення (докази направлення долучаються до матеріалів справи) на адресу зареєстрованого місця проживання згідно відомостей підрозділу УДМС України у Волинській області. Однак, такий лист був повернутий поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.

Згідно пункту 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п.42.2 ст.42 ПК України).

Таким чином, контролюючий орган, відповідно до вимог податкового законодавства не порушив процедуру щодо проведення документальної позапланової перевірки позивача, оскільки надіслав на адресу позивача, як це передбачено законодавством, рекомендованим листом про вручення - повідомлення та наказ на проведення перевірки. Відповідно до пункту 79.3 статті 79 ПК України - присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Щодо твердження позивача про безпідставність нарахування податкових зобов`язань у зв`язку з отриманням додаткового блага зазначає, що згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів та утриманих з них податків, громадянин ОСОБА_1 отримав у 2017 році дохід у сумі 1606172,34 грн. за ознакою доходу «126» - додаткове благо, без визначення суми утриманого податку, джерело отримання - AT «УкрСиббанк», який позивачем у 2017 році не задекларовано.

Таким чином, нарахування позивачу податкових зобов`язань відбулося виключно на підставі даних отриманих від АТ «УкрСиббанк».

На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Також представник відповідача заперечив з приводу стягнення судових витрат на правову допомогу, вважає їх очевидно необгрунтованими, так як розглядувана справа є незначної складності, а фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній справі на суму 6 500 грн. є значно завищеним. Також позивач не надав, суду жодного первинного документу на підтвердження оплати витрат у розмірі 6 500 грн. та їх фактичного понесення останнім.

28.07.2020 представником позивача подано до суду електронним зв`язком відповідь на відзив (а.с.83-84), в якому останній заперечив доводи викладені представником відповідача у відзиві та підтримав свою позицію викладену в позові та просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 26.08.2020 проведено заміну відповідача Головне управління ДФС у Волинській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області. В задоволенні клопотання про розгляд справи за участі сторін відмовлено.

Інших заяв по суті справи від представників сторін не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі п.75.1 ст.75, пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79, п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу ГУ ДПС у Волинській області № 527 від 12.02.2019 (а.с.10,64) та повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки № 146 від 12.02.2019 (а.с.11,65), працівниками ГУ ДПС у Волинській області в період з 21.02.2019 по 25.02.2019 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт перевірки від 27.12.2019 № 3546/03-20-13-02/ НОМЕР_1 (а.с.14-19,68-70).

В ході перевірки встановлено, що згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, громадянин ОСОБА_1 отримав за 2017 рік дохід у вигляді додаткового блага в сумі 1606172,34 грн. від АТ «УкрСиббанк».

Фізичною особою ОСОБА_1 дохід, отриманий від АТ «УкрСиббанк» в 2017 році не задекларований.

Згідно висновків акту перевірки від 27.12.2019 № 3546/03-20-13-02/ НОМЕР_1 встановлено порушення позивачем:

- п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164, ст. 179 Податкового кодексу (із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 289111,02 грн.

- п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п. 164.1 ст. 164, підпункт 1.3 пункт 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено військовий збір за 2017 рік в сумі 24092,9 грн.

- ст. 49, п.п. 176.1 ст.176 Податкового кодексу (із змінами та доповненнями), а саме не подання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік.

В подальшому 24.04.2019 Головним управлінням ДПС у Волинській області на підставі акта перевірки від 27.12.2019 № 3546/03-20-13-02/ НОМЕР_1 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0007971302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на загальну суму 361388,78 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням 289111,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 72277,76 грн. (а.с.20,73);

№ 0007991302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 30150,74 грн., у тому числі: за податковим зобов`язанням 24092,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 6023,15 грн. (а.с.21,74);

№ 00079811302, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 170, 00 грн. (а.с.22,75).

Також 19.07.2019 відповідачем винесено податкову вимогу №143953-55, згідно якої станом на 18.07.2019 сума податкового боргу позивача становить 448797,71 грн. (а.с.23).

Не погодившись з правомірністю процедури проведення перевірки, а як наслідок з висновками викладеними в акті перевірки та прийняті на їх підставі податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо процедури проведення перевірки, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи контролюючим органом 17.01.2019 надіслано до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Волинській області запит № 1559/10/03-20-13-02-09, з метою встановлення місця проживання позивача. Згідно відповіді підрозділу УДМС України у Волинській області від 30.01.2019 місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

Судом вище встановлено, що копія наказу від 12.02.2019 року №527 та повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки від 12.02.2019 року №146 направлено позивачу поштою з повідомленням про вручення 13.02.2019 року (а.с.12-13,66-67). Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів дане поштове відправлення, що має штрих кодовий ідентифікатор 4301036981622 повернулося на адресу відповідача із відміткою, а саме: «за закінченням терміну зберігання». Отже, судом встановлено, що позивачем до початку проведення документальної невиїзної позапланової перевірки не було отримано наказ та повідомлення про проведення такою перевірки.

На переконання представника відповідача, контролюючий орган при проведенні перевірки, дотримався всієї процедури надіслання наказу, направлення та акта перевірки.

Однак з даним твердженням суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який зазначений правовою підставою для проведення перевірки позивача, передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, а саме, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Суд зазначає, що платник податків має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його до суду.

У такому спорі контролюючий орган, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень платника податків та їх документальне обґрунтування.

Зазначене є законодавчим гарантуванням дотримання прав платників податків, звуження підстав для проведення перевірки, усунення можливості зловживання правом на перевірку.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки. Реалізація цього права за відсутності повідомлення про перевірку до її проведення є неможливою.

Окрім того, незважаючи на проголошену підпунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Як уже встановлено судом вище позивачем до початку проведення документальної невиїзної позапланової перевірки не було отримано наказ та повідомлення про проведення такою перевірки.

За таких обставин, суд вважає, що невиконання вимог пункту 79.2 ст.79 Податкового кодексу України - невручення наказу до початку перевірки, свідчить про порушення балансу публічних і приватних інтересів, запроваджених законодавством при встановлені умов та порядку прийняття контролюючим органом рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Такі протиправні дії посадових осіб відповідача призводять до незаконності перевірки та відсутності правових наслідків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.04.2020 у справі №821/286/16, та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Щодо обґрунтованості та правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до пп.163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Вимогами пункту 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 64.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

В силу вимог п.167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку 20 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Пунктом 161 підрозділу 10 Розділу Перехідних положень ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу (підпункт 1.1 пункт 161 підрозділу 10 ПК України), тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, фізичні особи - нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та податкові агенти.

Відповідно до пп.1.3 п.161 підрозділу 10 розділу XX ПК України ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Таким чином, з контексту вищенаведених норм ПК України встановлено, що необхідною умовою для нарахування та утримання податку та військового збору з доходів фізичної особи є наявність факту отримання доходів.

Законом України від 09 квітня 2015 року №321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» підрозділ 1 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України було доповнено пунктом 8 такого змісту: Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01 січня 2015 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01 січня 2015 року..

Тобто, курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.

Як встановлено судом, Головне управління ДПС у Волинській області при визначені позивачу податкових зобов`язань податковими повідомленнями-рішеннями від 24.04.2019 № 0007971302, № 0007991302, № 0007981302 керувалося виключно відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, згідно яких ОСОБА_1 отримав за 2017 рік дохід у вигляді додаткового блага в сумі 1606172,34 грн. від АТ «УкрСиббанк».

Даними Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, банком лише констатовано факт подання ним податкового розрахунку за формою №1-ДФ відносно сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку фізичної особи ОСОБА_2 .

Проте, з одних лише даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, неможливо встановити складові прощеної (анульованої) кредитором суми боргу, яка може включати як основну суму кредиту, так і відсотки за користування ним, комісію та/або штрафні санкції (пеню).

З метою правильного визначення бази оподаткування та, відповідно, сум грошового зобов`язання, що підлягають сплаті позивачем у зв`язку з отриманням доходу у вигляді додаткового блага, контролюючий орган повинен був перевірити отриману податкову інформацію та з`ясувати, зокрема, чи мав позивач суму основного боргу за кредитом перед банком, і яка сума основного боргу перед банком не була погашена позивачем станом на 01.01.2014; яка сума основного боргу анульована (прощена) банком, і яка з неї сума анульованого (прощеного) основного боргу, що не була погашена позивачем станом на 01.01.2014; еквівалент анульованої (прощеної) у доларах США (Євро) суми основного боргу у гривнях на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню за офіційним курсом НБУ, і який еквівалент анульованої (прощеної) у доларах США (Євро) суми основного боргу у гривнях, що не була погашена позивачем станом на 01.01.2014, різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 1 січня 2014 року.

Також, контролюючий орган повинен був перевірити дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості та, відповідно, наявність у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації.

Однак, будь-яких первинних документів контролюючим органом у АТ «УкрСиббанк» не отримувалося, а відтак контролюючим органом не було вжито заходів для перевірки інформації, що міститься в базі даних Державного реєстру фізичних осіб ДПС про суми виплачених доходів, щодо складових суми прощеної (анульованої) заборгованості по кредитному договору, а саме: розміру основного боргу, відсотків, пені (за наявності), які, в свою чергу, впливають на визначення розміру податкових зобов`язань.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи письмовим доказам, суд дійшов висновку, що жодних належних заходів, необхідних для з`ясування вищезазначених питань фіскальним органом не було вжито, хоча це мало істотне значення для прийняття рішення за результатами перевірки.

Як наслідок, до складу загального річного оподатковуваного доходу позивача за 2017 рік було включено всю суму прощеного боргу, без належного з`ясування складових суми прощеної (анульованої) заборгованості по кредитному договору та інших даних, що впливають на визначення позивачу податкових зобов`язань по податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №826/4240/18 зазначає, що для правовідносин, які виникають у сфері справляння податків, не має правового значення те, яким чином банк-кредитор обліковував відповідну суму прощеного боргу у своєму бухгалтерському обліку, а визнання банком прощеного боргу позичальника його оподатковуваним доходом та надання до фіскальної служби відповідного податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, не впливає на податкові зобов`язання позивача.

У зв`язку з вказаним, суд дійшов висновку, що отримана податковим органом інформація з поданого банком податкового розрахунку за формою №1-ДФ потребує перевірки її змісту та правильного встановлення правової природи анульованого (прощеного) кредитором боргу (кредиту) позивача (як курсової різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, або додаткового блага, яке підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу фізичної особи), чого у випадку перевірки позивача здійснено відповідачем не було.

За приписами ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі №817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, яка є обов`язковою для суду при вирішенні даної справи.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Таким чином, адміністративна справа має бути розглянута на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, та правомірність і обґрунтованість свого рішення має саме контролюючий орган.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в порядку ст. 77 КАС України, а тому перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без дотримання вимог чинного законодавства України та порушують майнові права та інтереси позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2019 № 0007971302, № 0007991302, № 0007981302, відтак як наслідок податкова вимога від 19.07.2019 №143953-55 також підлягає скасуванню, а тому позов слід задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано копію ордеру на надання правової допомоги серії АС №1008110 (а.с.85), який виданий на підставі договору про надання правничої допомоги Б/Н від 29.05.2020 року Адвокатським об`єднанням «АФК». Також до позовної заяви додано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об`єднанням «АФК» та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, на суму 6500,00 грн., а саме: ознайомлення з документами, визначення правової позиції для клієнта, консультація для клієнта, роз`яснення його прав та обов`язків, надання клієнту переліку документів для підготовки позовної заяви - 1500,00 грн.; підготовка адміністративного позову - 5000,00 грн.; (а.с.37). У свою чергу, у позовній заяві зазначено, що докази, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть долучені до матеріалів справи у строки, передбачені статтею 139 КАС України. Однак, такі докази суду надані не були. При цьому від позивача також не надходила відповідна заява про подання протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення доказів, що підтверджують оплату ОСОБА_1 коштів за надані адвокатом послуги у зв`язку із неможливістю надати їх з поважних причин до закінчення розгляду справи по суті. Тому витрати на професійну правничу допомогу позивачем не підтверджені документально, наданих доказів недостатньо для їх відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а тому підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, які були понесені позивачем відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 134, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Волинській області від 24.04.2019 №0007971302, №0007991302, №0007981302.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області від 19.07.2019 №143953-55 про сплату боргу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський