Ухвала суду № 91166965, 21.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

21.08.2020Справа № 910/11839/20Господарський суд міста Києва у складі судді Приходько І.В., розглянувши матеріали заяви

за позовом Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер"

про стягнення 147 726, 66 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" про стягнення 147 726, 66 грн.

Розглянувши вказану позовну заяву господарський суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), виходячи з наступного.

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Відповідно до статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Підставами позову в господарському судочинстві є обставини, тобто юридичні факти, на яких ґрунтується вимога позивача. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних правовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову.

Для встановлення фактичних обставин справи, судом має бути досліджено всі обставини, на які позивач посилається у позові, при вирішенні спору судом мають бути оцінені всі докази надані для дослідження наявності чи відсутності підстав на які позивач посилається у своєму позові.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує правомірність заявлених вимог тим фактом, що у відповідача існує заборгованість за наступними договорами, які укладені між Самбірською квартирно-експлуатаційною частиною району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер":

- за договором №1 від 02.01.2019 про відшкодування вартості послуг з газопостачання існує заборгованість в розмірі 59 311, 00 грн;

- за договором №2 від 02.01.2019 про відшкодування вартості електропостачання існує заборгованість в розмірі 66 306, 10 грн;

- за договором №6 від 28.01.2019 про відшкодування вартості послуг теплопостачання існує заборгованість в розмірі 7 236, 77 грн;

- за договором №3 від 02.01.2019 про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення існує заборгованість в розмірі 14 872, 79 грн.

Відтак, заступник прокурора у своєму позові зазначає, що на даний час у відповідача перед позивачем існує заборгованість одночасно за чотирма договорами в загальному розмірі 147 726, 66 грн.

При цьому, у поданій позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтовує конкретних правових підстав правомірності об`єднання сум заборгованостей за чотирма окремими договорами в одну єдину суму.

Крім того, з наявних матеріалів позовної заяви неможливо встановити, які саме з заявлених вимог є основними, а які є похідними в розумінні ст. 173 ГПК України.

В той же час, позовна заява взагалі не містить викладу фактичних обставин щодо підстав виникнення однієї єдиної майнової вимоги про стягнення суми 147 726, 66 грн., яка фактично складається з заборгованості по чотирьом окремим договорам.

З огляду на викладене, суд зазначає, що заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону об`єднано вимоги про стягнення заборгованості за чотирма договорами, в той же час, як дані договори містять різний предмет, умови, обсяг зобов`язань, строки їх виконання та тарифи нарахування, а відтак - сумісний розгляд заявлених позивачем вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, оскільки, заявлені позовні вимоги фактично виникають з різних підстав - договорів, за якими надаються різні види послуг, з різними одиницями виміру та за різною ціною, а отже, підтверджуються різними доказами, що в свою чергу виключає можливість їх спільного розгляду в одному судовому провадженні.

Відтак, заявлені вимоги не можуть бути об`єднані в одне провадження.

Правочином (договором) у розумінні ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, позивач повинен обґрунтувати підставу позову окремо по кожній вимозі та вказати конкретні докази у підтвердження викладених обставин - по кожному з договорів.

Суд відзначає, що позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв`язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов`язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо) (За приписами п. 3.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Крім того, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Якщо позивач порушив правила об`єднання вимог або об`єднання цих вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 173 та пункт 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України).

Таким чином, всупереч вимоги ст. 173 ГПК України, фактично, позивач об`єднав в одній позовній заяві чотири окремі позови, які не пов`язані поданими доказами. Даний факт суттєво ускладнює вирішення спору, дослідження доказів та встановлення обставин справи.

Суд приходить до висновку, що об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки для виконання всіх завдань господарського судочинства, встановлених в ст. 2 ГПК України, додержання яких превалює над будь-якими іншими доводами учасників судового процесу, зокрема сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов`язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, ускладнює розгляд та вирішення справи по суті (Аналогічні доводи висловлені в Постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 14.08.2018 у справі № 910/3569/18).

Частина шоста статті 173 ГПК України передбачає можливість роз`єднання позовних вимог, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.

В свою чергу, безпідставний сумісний розгляд цих вимог призведе до не надходження до Державного бюджету встановлених законодавством сум судового збору, адже до матеріалів позовної заяви додано копію платіжного доручення №414 від 26.06.2020 на суму 2 215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 91 коп., сплаченою Самбірською квартирно-експлуатаційною частиною району, замість сплати судового збору за кожну з чотирьох майнових вимог окремо у встановленому порядку і розмірі відповідно до Закону України "Про судовий збір".

Вищенаведені обставин так само унеможливлюють роз`єднання заявлених позовних вимог в порядку ст. 173 ГПК України.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

За результатами перевірки шляхом використання спеціальних функцій в програмі «Діловодстві спеціалізованого суду» за формою №1 встановлено, що зарахування до спеціального фонду Державного бюджету сплаченої позивачем суми судового збору в розмірі 2 215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 91 коп. за платіжним дорученням №414 від 26.06.2020, не підтверджується.

З наведених обставин, суд вчинивши дії перед порушенням провадження у справі не встановив факт зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, проте, судом встановлено, що 06.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району) про повернення судового збору в розмірі 2 215, 91 грн., який було сплачено згідно платіжного доручення № 414 від 26.06.2020 за звернення до суду із позовною заявою до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 клопотання Самбірської квартирно-експлуатаційної частини (району) про повернення судового збору - задоволено, повернуто Самбірській квартирно-експлуатаційній частині (району) (81400, м. Самбір, вул. Завокзальна, 13; ідентифікаційний код 26622609) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2 215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 91 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 414 від 26.06.2020 за звернення до Господарського суду міста Києва з позовною заявою.

З наведених обставин, суд вчинивши дії перед порушенням провадження у справі не встановив факт зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що з даною позовною заявою до Господарського суду міста Києва звертається заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району.

У Законі України "Про прокуратуру" закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях. Таке представництво відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону здійснюється лише у випадках порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо: 1) захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, 2) відсутній компетентний орган.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою у даній справі, прокурор послався, зокрема на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 при визначенні поняття "інтереси держави".

Також прокурор у своїй позовній заяві, всупереч обґрунтування поважності причин здійснення представництва по дані справі посилається на те, що Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державну функцію щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсам, то відповідно Міністерство оборони України уповноважене державною виступати при необхідності виступати від імені держави в судах у разі порушення інтересів останнього.

Що стосується Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району то прокурор відповідно посилається на Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 № 448, відповідно до якого Самбірська КЕЧ району відносить до квартирно-експлуатаційних органів Збройних Сил України, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банку, утримується окремим штатом, має гербову печатку хі своїм найменуванням.

Відтак прокурор вказує, що сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, свідчить про те, що орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим, у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Водночас, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до п.п. 3,4,9 п 5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 Міноборони з метою організації своєї діяльності:

- організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку;

- забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами;

- забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та Держспецтрансслужба.

Відповідно до пунктів 2.1.,2.4. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України Самбірська квартирно-експлуатаційна частина району відноситься до квартирно-експлуатаційних органів Збройних сил України, відповідно якими здійснюється квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Пунктом 3.1. даного Положення також закріплено, що на квартирно-експлуатаційну службу військової частини покладається в тому числі забезпечення економного споживання палива, води, електроенергії та газу, а також матеріалів, які виділяються військовій частині на квартирно-експлуатаційне забезпечення та ремонтно-будівельні роботи.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідно до мети організації своєї діяльності та виконання покладених завдань Міністерство оборони України уповноважене забезпечувати в порядку самопредставництва свій орган в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, про що також зазначає прокурор у позові.

Крім того, враховуючи, що Самбірська квартирно-експлуатаційна частина району також є юридичною особою із самостійним балансом, і яка в тому числі є стороною договорів, за яким стягується заборгованість, судом не знайдено підстав та прямих заборон щодо самостійного звернення до суду даної організувцйії з метою належного захисту своїх інтересів та інтересів держави.

Таким чином, суд звертає увагу, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя ( п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005 р.).

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Більше того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17.

Також, суд вказує, що даній позовній заяві судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України та Самбірською квартирно-експлуатаційною частиною району, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави пов`язаних із раціональним та ефективним використанням державних коштів. Сама по собі обставина не звернення позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Додатково суд зазначає, що в структурі Міністерства Оборони України є окремий департамент юридичного забезпечення, що в свою чергу забезпечує даний орган можливістю чи то самостійно чи то в інтересах Самбірської КЕЧ звернутися до суду з позовом щодо стягнення коштів та відновлення порушених інтересів держави.

Разом з тим, Міністерство оборони України та Самбірська КЕЧ не повідомили причин, які перешкоджають вказаним органам самостійно захистити інтереси, які збігаються з інтересами держави як міністерства так і, відповідно Самбірської КЕЧ .

Як слідує з матеріалів справи, військова прокуратура теж не з`ясувала цих причин і не повідомила їх суду. Відтак, не підтвердила підстав представництва.

Із наданого прокурором листа Самбірської КЕЧ № 681 від 25.06.2020 також не вбачається за можливе встановити поважність підстав для представництва інтересів позивачів прокурором.

Таким чином, посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі №160/10255/19.

З поміж викладеного вище, суд звертає увагу на те, що позовну заяву підписано заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону - капітаном юстиції - Книш П.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру" керівник обласної прокуратури представляє обласну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями

У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника обласної прокуратури.

Крім того, наказом Генеральної прокуратури України від 29.08.2014 № 12гн Про особливості діяльності військових прокуратур, а саме п. 5 закріплено, що у разі отримання відомостей щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень позови (заяви, подання) до суду надсилати за підписом керівництва прокуратур усіх рівнів. Позови в інтересах держави в особі центральних органів виконавчої влади пред`являти військовим прокурорам регіонів та підпорядкованим їм військовим прокурорам. При пред`явленні таких позовів військовими прокурорами військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур, прирівняних до прокуратур міст і районів, їх зміст, повноту та обґрунтованість погоджувати з галузевим підрозділом військової прокуратури регіону.

Суд зазначає, що у зв`язку із неподанням із позовною заявою доказів на підтвердження повноважень підписанта позовної заяви, виникла необхідність звернутися до офіційного сайту Військової прокуратури Західного регіону України, де військовим прокурором Івано-Франківського гарнізону Західного регіону України є полковник юстиції Солдатов Олександр Сергійович.

Відтак, з огляду на викладене, у зв`язку із неподанням прокурором П. Книшем до матеріалів справи доказів наявності у нього повноважень підписувати дану позовну заяву, а також доказів того, що станом на дату подання позовної заяви 05.08.2020 керівник Івано-Франківського гарнізону Західного регіону України - військовий прокурор полковник юстиції Солдатов Олександр Сергійович був відсутній, а його повноваження здійснював його заступник, в даному випадку капітан юстиції - Книш П., суд дійшов висновку, що позовна заява підписана не уповноженою особою.

Крім того, судом встановлено, що дана позовна заява не погоджена із галузевим підрозділом військової прокуратури регіону, а саме із Військовою прокуратурою Західного регіону України, що в свою чергу також є порушенням п. 5 наказу Генеральної прокуратури України від 29.08.2014 № 12гн Про особливості діяльності військових прокуратур.

Відповідно до п. 1, 2 та 5 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву у разі, якщо: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу) та відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

З огляду на встановлені судом обставини та зважаючи на те, що заявником не дотримано вимог ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що приписи ст. 174 Господарського процесуального кодексу України носять імперативний характер, суд дійшов висновку, що викладені обставини є підставою для повернення позовної заяви відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що частина документів, долучених у якості додатків до позовної заяви, виготовлена в дуже поганій (нечитабельній) якості, що в свою чергу ускладнює дослідження умов зазначених документів, а відтак не дає суду можливості пересвідчитися в достовірності поданих до суду доказів.

Вищенаведені обставини мають бути враховані позивачем при повторному зверненні до суду з позовною заявою.

Відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 1, 2 та 4 ч. 5 ст. 174 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про прокуратуру", Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Самбірської квартирно-експлуатаційної частини району до Товариства з обмеженою відповідальністю "Військсервіс-Волонтер" про стягнення 147 726, 66 грн та додані до неї документи - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку передбаченому ст.ст. 255-256 ГПК України.

Суддя І.В. Приходько