Ухвала суду № 91153819, 26.08.2020, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/6842/17

№ провадження 1-кп/208/97/20

УХВАЛА

26 серпня 2020 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Івченко Т.П.

при секретарі Корнієнко К.Є.

за участю прокурорів Хижниченко Є.Л.

потерпілої ОСОБА_1 ,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

захисника Полтавченко О.А.

у відкритому судовому засіданні розглянувши матеріали кримінального провадження № 12017040160002185, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст.185, ч. 2 ст. 121 КК України, суд -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Заводського районного суду місті Дніпродзержинська знаходиться кримінальне провадження внесене в ЄРДР за № 12017040160002185, згідно до якого ОСОБА_2 обвинувачується у скоєні злочинів передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.121 КК України. Під час судового розгляду до обвинуваченого ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, термін дії якого спливає 29.08.2020р.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання щодо продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу, свідків у цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення. Що раніше заявлені ризики передбачені ст. 177 КПК України не зменшилися, підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу немає.

Потерпіла підтримала клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Полтавченко О.А. у судовому засіданні проти задоволення вказаного клопотання заперечували. Адвокат Полтавченко О.А. заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, посилаючись на те що, існування ризиків прокурором не доведені, домашній арешт у повному обсязі забезпечить виконання обвинуваченим своїх процесуальних ризиків, тому просив задовольнити його клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку адвоката, також просив змінити йому запобіжний захід на більш м`який.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого та захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Абз. 1 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні вказаного питання судом приймається до уваги те, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, тяжкість можливих наслідків уникнення від слідства і серйозність пред`явленого обвинувачення, необхідність попередити тиск на свідків. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи.

Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігти вчинення особою правопорушення або втечу після його вчинення.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так у рішенні ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (пункті 175) зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також див. рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32, SeriesA,№ 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

При розгляді вказаного питання, суд виходить з того, що в наявності обґрунтована підозра про вчинення ОСОБА_2 злочину нетяжкого та тяжкого злочину, та на даній стадії судового розгляду суд не має повноважень давати оцінку доказам щодо їх достатності та допустимості, з врахуванням тривання судового розгляду

Вирішуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 суд враховуючи вимоги ст. 177, ст. 178, ч. 1 ст. 194 КПК України, також керується практикою ЄСПЛ, а саме тим, що оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), § 106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Також суд враховує, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Як відображено у рішеннях ЄСПЛ, аргументи на користь і проти звільнення не можуть бути «загальними та абстрактними» (Boicenco v. Moldova (Бойченко проти Молдови) § 142; Khudoyorov v. Russia (Худойоров проти Росії), § 173), але повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин заявника, які виправдовують його тримання під вартою Aleksanyan v. Russia (Алексанян проти Россії), § 179).

Суд вважає, оскільки ОСОБА_2 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину нетяжкого та тяжкого злочину, з огляду на термін покарання, який загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, суд приходить до висновку, що існує ризик втечі обвинуваченого та ухилення від правосуддя.

Крім того, суд бере до уваги чисельність фактів притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, тобто останній не дотримується норм суспільної моралі та загальноприйнятих правил поведінки у соціумі, а отже може вчинити новий злочин.

Суд вважає реальними, обґрунтованими та доведеними заявлені прокурором ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення, які на теперішній час не зменшились та не перестали існувати, з огляду на те, що обвинувачений не має достатнього ступеню соціальних зв`язків, які б спростували ризик залишення меж міста, області або країни з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинення нетяжкого та тяжкого злочину, обізнаний з особами свідків у кримінальному провадженні, не має офіційного постійного місця роботи або постійного джерела заробітку що обґрунтовує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення з метою отримання коштів для забезпечення життєвих потреб, раніше неодноразово судимий.

Посилання обвинуваченого та захисника на наявність стійких соціальних зв`язків, наміру знайти місце праці і відшкодування шкоди потерпілим, відсутність намірів переховування від суду та незаконного впливу на свідків, не нівелює незняті та непогашені судимості ОСОБА_2 , його соціальну характеристику, та не є достатніми для спростування встановлених ризиків. Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Враховуючи, що санкція ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, в тому числі з врахуванням санкцій статей на строк до десяти років, суд не вбачає іншої можливості запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду у інший спосіб, ніж тримання його під вартою. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає обґрунтованим клопотання прокурора про необхідність обрання щодо обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у його «пілотному» рішенні від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29.09.2011 року у справі «Третьяков проти України», рішенні від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також що за будь-яких обставин суд зобов`язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів. Жоден з більш м`яких запобіжних заходів, на переконання суду, не здатен в повній мірі нівелювати визначені вище ризики, а саме не зможе утримати обвинуваченого від переховування від суду, незаконного впливу на свідків та/або вчинення інших кримінальних правопорушень.

На підставі вище зазначеного, суд приходить до висновку, що раніше обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, тому строк тримання під вартою обвинуваченого має бути продовжений, а суспільний інтерес, у даному випадку, превалює над правом обвинуваченого на свободу. Від цього підстав для зміни запобіжного заходу на даний час немає.

Керуючись викладеним та ст. 176-178, 183, 193, 194, 196, 331 КПК України, суд -

постановив:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 - задовольнити.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою, продовжити строк тримання ОСОБА_2 під вартою до 30.09.2020 включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

На ухвалу про продовження терміну тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська протягом 7 днів з дня її проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Суддя Івченко Т. П.