Рішення № 91141052, 13.08.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2020 р. Справа № 911/1476/20

За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6

до Комунального підприємства "Васильківтепломережа", 08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Декабристів, будинок 60-А

про стягнення 1 584 178,97 грн за договором постачання природного газу № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017

суддя Шевчук Н.Г.

секретар судового засідання М.Г.Байдрелова

за участю представників згідно з протоколом судового засідання

суть спору:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Васильківтепломережа" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017 у сумі 1 584 178, 97 грн, з яких: 697 230,21 грн сума основного боргу, 521 307,28 грн пеня, 151 534,10 грн 3% річних та 214 107, 38 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору № 2135/1718-ТЕ-17.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

18 червня 2020 року від Комунального підприємства "Васильківтепломережа" надійшов відзив на позовну заяву № 355 від 15.06.2020, у якому відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90% з тих підстав, що зобов`язання за договором постачання природного газу № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017 було прострочено відповідачем з незначним періодом та позивач не поніс жодних збитків у зв`язку з вказаним простроченням. Крім того відповідач зазначає, що несвоєчасна оплата за використаний на потреби теплопостачання природний газ, що стала наслідком нарахування штрафних санкцій, вказаних в позові, виникла внаслідок несвоєчасної сплати населенням за отримані послуги з теплопостачання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2020 закрито підготовче провадження у даній справ та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 13.08.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 перейменоване в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", (Постачальник) та Комунальним підприємством "Васильківтепломережа" (Споживач) 18.09.2017 укладено договір постачання природного газу № 2135/1718-ТЕ-17.

Відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ обсягом орієнтовним обсягом до 6400,0 тис. куб.м, в тому числі по місяцях (тис. куб. м): жовтень - 600,0; листопад - 1100,0; грудень (2017) - 1300,0; січень - 1500,0; лютий - 1000,0; березень (2018) - 900,0. (пункт 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.1. Договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувальних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно з пунктом 3.7 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами пункту 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5 930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.4. Договору).

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця , наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

У пункті 11.3 Договору сторони погодили порядок внесення змін до цього Договору:

- усі зміни і доповнення до договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.3, пунктах 11.4 та 11.5 договору;

- сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору;

- договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього Договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;

- будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 12.1 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 11.01.2018 сторони внесли зміни до пункту 3.4, абзацу третього пункту 6.1, пунктів 8.2, 8.3, 11.3 Договору, зокрема, абзац третій пункту 6.1 виклали в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Пункт 8.2 сторони узгодили викласти в наступній редакції: "8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256".

У пункті 6 Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 до Договору визначено, що остання набирає чинності з дати її підписання і діє з 01 січня 2018 року.

Додатковою угодою № 2 від 03.04.2018 сторони доповнили пункт 2.1. Договору абзацом у наступній редакції: "Постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 року по 31 травня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 450,0 тис. куб. м, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): квітень - 450,0".

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди № 2 від 03.04.2018 розділ 12 викладено в новій редакції, зокрема, "12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року по 31 травня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

Пунктом 4 Додаткової угоди № 2 від 11.04.2018 до Договору обумовлено, що остання поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31 березня 2018 року.

На виконання умов Договору постачальник передав споживачу у власність природний газ на загальну суму 35 310 793,63 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2017 на суму 1 799 366,39 грн; від 30.11.2017 на суму 5 662 541,63 грн; від 31.12.2017 на суму 6 280 524,89 грн; від 31.01.2018 на суму 7 456 825,66 грн; від 28.02.2018 на суму 7 078 068,80 грн; від 31.03.2018 на суму 6 892 607,40 грн; від 30.04.2018 на суму 140 858,86 грн. Зазначені акти приймання-передачі оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств.

Однак, оплату в спірному періоді відповідач здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду розмір основного боргу становить 697 230,21 грн.

На підтвердження проведення відповідачем у період з 05.10.2017 по 22.12.2018 часткових оплат, за поставлений позивачем за період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року (включно) природний газ, позивач надав сальдо по Комунальному підприємству "Васильківтепломережа", довідку по операціях по Комунальному підприємству "Васильківтепломережа" за спірним договором та банківські виписки по рахунку позивача, з яких вбачається, що відповідач оплачував отриманий природний газ власними коштами в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ від 18.06.2014 № 217, спільними протокольними рішеннями відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, та за рахунок коштів, що надходили на спеціальні рахунки відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017 року № 951 та від 21.02.2018 року № 114.

У зв`язку з невиконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо оплати отриманого природного газу, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами пункту 1 частини першої статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статей 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно загальних положень про купівлю-продаж (статті 662-663, 689, 691-692 Цивільного кодексу України), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.

На підставі наведеного, відповідач зобов`язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.

Судом встановлено, що розрахунки між сторонами по договору № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017 проводились в порядку та на умовах, визначених постановами КМУ від 18.06.2014 № 217, КМУ від 11.01.2005 № 20, КМУ від 04.03.2002 № 256.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Такі регулювання визначено Порядком № 20 від 11.01.2005, який втратив чинність з 01.01.2018 та Порядком № 256 від 04.03.2002, який втратив чинність з 01.01.2020 (діяли на час укладення Договору).

З аналізу положень вказаних Порядків слідує, що держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19.

Щодо прийнятої Кабінету Міністрів України постанови від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", суд зазначає, що вказаною постановою врегульовано механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації"", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Згідно з пунктом 7 Порядку № 217 теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

Тобто, Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Порядку № 217 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання.

За розрахунком позивача, підтвердженим матеріалами справи, заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого газу за Договором № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017 становить 697 230,21 грн, з яких 556 371,35 грн залишок заборгованості за зобов`язаннями березня 2018 року та 140 858,86 грн заборгованість за зобов`язаннями квітня 2018 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в сумі основного боргу у розмірі 697 230,21 грн.

З огляду на викладене, враховуючи умови Договору № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017, норми законодавства, якими врегульовано зобов`язальні правовідносини з поставки, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 697 230,21 грн, що є вартістю поставленого газу за Договором, обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Так, позивач просить стягнути з відповідача 151 534,10 грн 3% річних нарахованих за сукупний період починаючи з 26.01.2018 по 14.02.2020 за зобов`язаннями з грудня 2017 року по квітень 2018 року та 214 107,38 грн інфляційних втрат нарахованих за сукупний період з 01.05.2018 по 14.02.2020 за зобов`язаннями березня-квітня 2018 року.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, виконаний позивачем по кожному зобов`язанню окремо без нарахування на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, судом встановлено, що він не суперечить нормам чинного законодавства та обставинам справи, не порушує прав відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 151 534,10 грн 3% річних нарахованих за сукупний період починаючи з 26.01.2018 по 14.02.2020 та 214 107,38 грн інфляційних втрат нарахованих за сукупний період з 01.05.2018 по 14.02.2020 підлягають задоволенню.

В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

У сфері господарювання, згідно з частиною другою статті 217, частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частин першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Так умовами Договору № 2135/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017, сторонами в пункті 8.2 встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою №1 від 11.01.2018 визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. Договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати в загальному розмірі 521 307,28 грн, яку нараховує за період прострочення:

-за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у грудня 2017 року з 26.01.2018 по 07.02.2018 в сумі 5 521,38 грн;

-за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у січні 2018 року з 27.02.2018 по 25.03.2018 в сумі 13 986,91 грн;

-за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у лютому 2018 року з 27.03.2018 по 25.06.2018 в сумі 51 952,04 грн;

-за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у березні 2018 року з 26.04.2018 по 25.10.2018 в сумі 438 982,68 грн;

-за зобов`язаннями з оплати природного газу, поставленого у квітні 2018 року з 26.05.2018 по 25.11.2018 в сумі 10 864,27 грн.

Перевіривши розрахунок пені за вказані вище періоди, суд дійшов висновку, що даний розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Разом з тим, відповідач у поданому відзиві визнаючи суму основної заборгованості зазначає, що несвоєчасна оплата за використаний природний газ виникла внаслідок несплати споживачами плати за отримані послуги теплопостачання, проте, в подальшому вказує на відсутність основного боргу за укладеним між сторонами договором, однак доказів, які б підтверджували заперечення відповідача щодо основної суми до матеріалів справи не надав. Крім того у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено письмове клопотання про зменшення розміру пені на 90%.

Відповідач посилається на скрутне фінансове становище та на несвоєчасну сплату споживачами заборгованості за спожиту енергію. На підтвердження наведених доводів додає звіт незалежного аудитора від 20.02.2020; звіт про фінансові результати за 2019 рік; баланс (звіту про фінансовий результат) на 31.12.2019.

Також відповідач зазначає, що порушення виконання зобов`язання за вказаним договором не завдало збитків Підприємству, а заявлені позивачем суми стягнення 3% річних та інфляційних втрат забезпечить баланс інтересів сторін.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

У відповідності до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пункт 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу положень частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплат іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Разом з цим, суд враховує, що Комунальне підприємство "Васильківтепломережа" є залежним від своєчасності та періодичності розрахунків споживачами послуг. Розрахунок відповідача перед АТ "НАК "Нафтогаз України" залежить не лише від відповідача, а і від виконання зобов`язань з боку споживачів послуг боржника, а також наявністю категорії населення у місті Васильків Київської області, які користуються пільгами та субсидіями.

Отож, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, а саме: закупівлю газу відповідачем на підставі Договору виключно для подальшої реалізації населенню, часткове виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого за Договором природного газу, господарський суд вважає за можливе скористатись своїм правом та зменшити пред`явлену до стягнення суму пені.

Однак, зменшення пені на 90% , на думку суду, є значним та нівелює суть відповідальності за порушення зобов`язання.

Також судом враховано, що позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Оцінивши в сукупності доводи позивача та відповідача, а також обставини розрахунку і періоди прострочення, суд вважає за можливе зменшити пеню на 50%.

З підстав викладеного господарський суд згідно клопотання відповідача зменшує пеню на 50%, тобто до 260 653,64 грн.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 918/487/19, від 12.05.2020 у справі № 910/9767/19, від 11.06.2020 у справі № 912/2555/19.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 1 323 525,33 грн з яких: 697 230,21 грн сума основного боргу, 260 653,64 грн пеня, 151 534,10 грн 3% річних та 214 107, 38 грн інфляційних втрат. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Васильківтепломережа" (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Декабристів, будинок 60-А, код 31916457) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) 697 230 (шістсот дев`яносто сім тисяч двісті тридцять) грн 21 коп. основного боргу, 260 653 (двісті шістдесят тисяч шістсот п`ятдесят три) грн 64 коп. пені, 151 534 (сто п`ятдесят одна тисяча п`ятсот тридцять чотири) грн 10 коп. 3% річних, 214 107 (двісті чотирнадцять тисяч сто сім) грн 38 коп. інфляційних втрат, а також 19 852 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн 88 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повне рішення складено та підписано: 25.08.2020