Рішення № 91137448, 20.08.2020, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/3418/20

Провадження № 2/750/964/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

із секретарем - Шиловою Ж.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів Біркун Т.М. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про стягнення індексу інфляції та 3% річних за несвоєчасну виплату нарахованої пенсії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Державного бюджету України 3% річних за прострочення виконання постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-208/09 у сумі 27996 грн. 04 коп. та інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди в сумі 194867 грн. 96 коп., а всього 222864 грн. 00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що судове рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року в справі № 2-а-208/09, яке було ухвалене на користь його рідного брата, спадкоємцем після смерті якого став позивач, та набрало законної сили 04 листопада 2011 року, було виконано лише 29 жовтня 2018 року, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми та компенсацію інфляційних втрат за час прострочення виконання судового рішення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подав відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що змістом позовних вимог підтверджується отримання позивачем нарахованої суми коштів згідно постанови Борзнянського районного суду м. Чернігова від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-208/2009 у порядку, визначеному постановою КМУ від 03.09.2014 № 440. Рішення суду, на яке посилається позивач, своєчасно виконане у спосіб та у межах, визначених діючим законодавством. Також представник відповідач зазначив, що законодавство не містить посилання на зобов`язання щодо сплати боржником (в даному випадку - органом казначейства, який здійснював виплату) трьох процентів річних та встановленого індексу інфляції саме на вимогу кредитора, ким по справі є ОСОБА_4 , який помер, а не його брата - ОСОБА_3 . Обов`язок нарахування на користь позивача трьох відсотків річних - 27996,04 грн. та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди - 194867,96 грн. за наслідками виконання судового рішення не підтверджений доказами, які надав позивач, а також, обчислення позивачем вказаних сум не є професійно обґрунтованим і не містить правового підґрунтя. Крім того, позовна заява не містить позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, тому не зрозуміло на яких підставах визначений процесуальний статус управління як відповідача.

Представники відповідачів - Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області подали відзиви на позов, в яких просять відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми може нараховуватися виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, а судове рішення у справі № 2-а-208/09 має зобов`язальний характер, у зв`язку з чим таку компенсацію за зверненням позивача нараховано не було. Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено саме обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних, а боржником за судовим рішенням є Управління Пенсійного фонду україни в Борзнянському районі Чернігівської області. Також, покладення на Державу Україна відповідальності на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із відшкодуванням шкоди, як деліктного зобов`язання.

Представник позивача надіслала до суду відповіді на відзиви відповідачів, в яких зазначила, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань. Також, вказала, що оскільки предметом спору є спільні обов`язки відповідачів, які виникли з однієї підстави, а тому при подачі позову було визначено правовий статус Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як відповідача. Вважає позовні вимоги позивача законними та обґрунтованими, а заперечення відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву, не спростовують законність та обґрунтованість вимог позивача.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надіслало до суду клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

Представник відповідачів - Державної казназначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзивах.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року, яка набрала законної сили 04 листопада 2011 року, у справі № 2-а-208/09, позовні вимоги ОСОБА_4 (спадкоємцем якого є позивач) до Управління пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області було задоволено повністю, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_4 пенсії, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язано Управління пенсійного фонду України в Борзнянському районі Чернігівської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_4 з 22 грудня 2008 року, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до ст.ст. 49, 50, ч. 4, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити виплату (а.с. 12-15).

На виконання вказаного судового рішення 07 грудня 2011 року Борзнянським районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист, який позивач пред`явив на виконання до Відділу державної виконавчої служби Борзнянського районного управління юстиції (а.с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , рідний брат позивача (а.с. 17).

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22 вересня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні за виконавчим листом № 2-а-208/09 від 07 грудня 2011 року з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 (а.с. 18).

11 жовтня 2015 року позивач подав заяву до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про внесення даних про постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року по справі № 2-а-208/09 до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою (а.с. 19).

27 листопада 2015 року Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області прийнято для обліку та внесено до реєстру рішень постанову від 10 березня 2009 року по справі № 2-а-208/09, виконання якої гарантується державою, за реєстровим номером 8266452, відповідно до п. 7 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (а.с. 20).

Листом Головного управління ДКС України у Чернігівській області від 29 березня 2017 року за № 12-19/193/1485, повідомлено позивача про те, що 11 квітня 2016 року Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області, згідно акту приймання-передавання за 1 квартал 2016 року, передано постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-208/09 до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області для подальшого погашення заборгованості (а.с. 24).

Листом від 20 березня 2017 року за № Л-185/2.2 Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області повідомило позивача про здійснення нарахування Пенсійним фондом України в Борзнянському районі Чернігівської області суми в розмірі 133471,21 грн. на виконання постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-208/09 та про передачу згідно акту приймання-передавання за 1 квартал 2016 року від 11 квітня 2016 року даної постанови на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області (а.с. 23).

29 жовтня 2018 року Державна казначейська служба України виплатила позивачу нараховану суму доплати в розмірі 133471,21 грн.

Строк несвоєчасного виконання судового рішення склав 2552 днів.

Тривалий час рішення суду не виконувалось, у зв`язку із чим позивач звертався із запитами про причини невиконання рішення суду, на що отримував відповіді, що за наявності бюджетних асигнувань на погашення заборгованості за рішеннями судів, Державна Казначейська служба України здійснить усі необхідні заходи щодо перерахування коштів на користь позивача.

Позивач, вважає, що у зв`язку з тривалим невиконанням постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року у справі № 2-а-208/09 сума боргу повинна бути виплачена з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За приписами статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року в справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, ці зобов`язання належним чином тривалий час були не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.

Стосовно вимог про стягнення втрат внаслідок інфляції суд вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, адекватність відшкодування зменшиться, якщо його буде виплачено без урахування різних обставин, спроможних призвести до зменшення його вартості (рішення у справі «Вассерман проти Росії» (Wasserman v. Russia (№ 2)). Позивачем надано суду детальний розрахунок інфляційних втрат, що ґрунтується на офіційних відомостях, а ДКСУ його правильність не заперечила. Тому суд не має підстав вважати цей розрахунок необґрунтованим.

Згідно з розрахунком, який виконано позивачем, за період з дати набрання рішенням у справі № 2-а-208/09 законної сили (04.11.2011) по дату виплати на його виконання коштів (29.10.2018) розмір інфляційних втрат становить 194867 грн. 96 коп., а розрахунок 3% річних від простроченої суми з дати набрання рішенням законної сили по дату повного погашення боргу за 2552 дні становить 27996 грн. 04 коп.

Оскільки позивачем надано суду детальний розрахунок інфляційних втрат та розрахунок 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, що ґрунтується на офіційних відомостях, відповідачі його правильність не заперечили і не спростували, а тому суд не має підстав вважати цей розрахунок необґрунтованим.

Враховуючи, що судове рішення, яке було ухвалене на користь ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є позивач та набрало законної сили 04 листопада 2011 року, було виконано лише 29 жовтня 2018 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України трьох відсотків річних від простроченої суми та компенсації інфляційних втрат за час прострочення виконання постанови Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2009 року у справі №2-а-208/09.

У зв`язку з наявністю підстав для задоволення позову, позивачу мають бути відшкодовані понесені у справі судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Луєнко А.В. на підставі договору та ордеру серії ЧН № 012366 від 20.04.2020.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 20/04/1 1 від 06.04.2020 позивач сплатив згідно договору про надання правової допомоги № 20/04/1 від 06.04.2020 адвокату 6500 грн. (а.с. 43).

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Позивачем до позовної заяви додано копію договору на правничу допомогу від 06.04.2020, укладеного між ним та адвокатом Луєнко А.В., копію додаткової угоди до договору про погодження розміру гонорару в сумі 6500 грн., копію акту про надану правову допомогу від 06.04.2020.

Проте, з детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та понесених ним витрат згідно додатку до акту про надану правову допомогу зазначено про виконання адвокатом робіт та обсягу витраченого адвокатом часу на суму 3500 грн. (а.с.41)

Оскільки позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, проте в детальному описі зазначено перелік фактично виконаних робіт на суму 3500 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у даній справі, однак у сумі 3500 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 (місце проживання: (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ; код ЄДРПОУ - 37567646), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів; код ЄДРПОУ - 21390940) про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 три процента річних у сумі 27996 грн. 04 коп. та втрати від інфляції в сумі 194867 грн. 96 коп., а всього 222864 грн. (двісті двадцять дві тисячі вісімсот шістдесят чотири грн. 00 коп.) шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 2228 грн. 64 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3500 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст складений 25.08.2020

Суддя: