Рішення № 91131063, 25.08.2020, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"25" серпня 2020 р.

Справа № 642/3514/20

Провадження 2/642/1196/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року Ленінський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Шрамко Л.Л.,

за участю секретаря Бондаренко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після звільнення працівника, суд-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 15 липня 2020 року з позовом до Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 101 800 грн., середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в сумі 5 400 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 4 204 грн. 16 коп., інфляційних втрат в сумі 4 336 грн. 68 коп., моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., а всього 165 741 грн. 53 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 1 вересня 20010 року працював на ДП «Харківський науково- дослідний інститут технології машинобудування», та 28 лютого 2019 року його було звільнено.

В день звільнення відповідач не розрахувався з ним, тобто не виплатив всі належні кошти, порушуючи ст. 116 КЗпП України. На момент подачі позовної заяви загальна сума заборгованості по заробітній платі становить 101 800 грн. У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку за 18 місяців в сумі 5 400 грн. 00 коп., виходячи з середнього заробітку у розмірі 300 грн., три проценти річних в сумі 4 204 грн. 16 коп., інфляційні втрати в сумі 4 336 грн. 68 коп., моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., оскільки позивач повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Ухвалою суду від 16 липня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Представник позивача Багмат П.Д. подав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутності та позов задовольнити.

Представник відповідача ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» в судове засідання не з`явився, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

За таких обставин при відсутності заперечень позивача суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до довідки, виданої 15 липня 2019 року ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві по 28 лютого 2019 року, та станом на 1 липня 2019 року заборгованість підприємства перед позивачем по виплаті заробітної плати склала 101 800, 69 грн, заробітна плата за 2 місяці перед звільненням у грудні 2018 року склала 300 грн., у січні 2019 року - 300 грн., разом 600 грн.

Таким чином, в день звільнення відповідач не розрахувався з позивачем, не виплатив їй всі належні кошти та на момент подачі позовної заяви, загальна сума заборгованості по заробітній платі становить 21 384, 84 грн., яка відповідачем спростована не була.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що "в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат".

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абзацом п`ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Згідно із чинним законодавством України середній заробіток при звільнені розраховується, виходячи із заробітної плати за два місяці, що передують місяцю звільнення.

Згідно довідки ДП «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування», заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2018 року склала 300 грн. за січень 2019 року - 300 грн.

Таким чином на день звільнення позивача 28.02.2019 його середній заробіток складав 300 грн. з розрахунку: (300,00 грн. +300, 00 грн.):2= 300,00 грн.

Розмір виплат за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, за 18 місяців, становить 5 400 грн.(300х18=5 400 грн.)

Однак, в порушення вказаних положень КЗпП України відповідач не здійснив остаточний розрахунок з позивачем за виконану ним роботу, чим порушено його трудові права.

Що стосується стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки згідно ст. 625 ЦК України (розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання») - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Але згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» - індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення), тому не виплачена своєчасно заборгованість по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, з моменту постановлення рішення судом та по день його фактичного виконання підлягає стягненню з урахування індексації.

За період затримки розрахунку, згідно з заявленими позовними вимогами, з 01.03.2019 по 15.07.2020 розраховується сукупний індекс інфляції, який згідно даних Держкомстату становить 104,26 %.

Інфляційне збільшення суми боргу за вказаний період розраховується за формулою: (сума боргу х сукупний індекс інфляції) - сума боргу= сума інфляційних, та становить 4 336 грн. 68 коп.: (101 800, 69х104,46)-101 800,69 =4 336,68 грн.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що розмір заборгованості із заробітної плати та сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, які зазначені позивачем у позовній заяві є обґрунтованими, та підстав їм не довіряти у суду не має.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки порушення законних прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні призвели до моральних страждань, з урахуванням вимог розумності і справедливості з відповідача на користь позивача слід стягнути на відшкодування завданої йому моральної шкоди 3 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 101 800 грн. 69 коп., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в сумі 5 400 грн. інфляційні втрати в сумі 4 336, 68 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000, а всього стягнути 111 537,37 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 840 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 3, 4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070, 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, 30) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 03.09.1999 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 101 800 грн. 69 коп. (сто одна тисяча вісімсот грн. 69 копійок), середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в сумі 5 400 грн. (п`ять тисяч чотириста грн. 00 копійок), інфляційні втрати в сумі 4 336, 68.(чотири тисячі триста тридцять шість грн. 68 копійок), моральну шкоду в розмірі 3 000 (три тисячі грн. 00 коп.), а всього стягнути 111 537,37 грн.(сто одинадцять тисяч п`ятсот тридцять сім грн. 37 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування» (ЄДРПОУ 14311070, 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, 30) на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Харкова.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.Л. Шрамко