Рішення № 91125594, 17.08.2020, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа №339/25/20

82

2/339/51/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2020 року м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Головенко О. С.

секретаря судового засідання Ганчар Л.В.

з участю представника позивача Грица Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у загальному позовному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" до ОСОБА_1 , Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, Болехівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про звільнення майна (предмета іпотеки) з- під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить звільнити нерухоме майно (предмет іпотеки) з- під арешту, яке знаходиться по АДРЕСА_2, по АДРЕСА_3 та зняти заборону відчуження шляхом виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про арешт.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду № 19.

На підставі та на виконання Генеральної угоди між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: за № 10.78-19/08-КЛ від 19 травня 2008 року та за № 10.143-19/17-КЛ від 21 грудня 2007 року.

В якості забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань за договорами кредитів 25 грудня 2007 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 укладено договори іпотеки: іпотечний договір 1, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського міського нотаріального округу Батлюк Ю.П., за реєстровим № 2188 та 21 грудня 2007 року та іпотечний договір 2, посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Барабаш Р.С., за реєстровим № 4547.

Відповідно до яких, предметом іпотек стали нерухоме майно: нежитлова будівля по АДРЕСА_2 та приміщення їдальні № 1 по АДРЕСА_3 .

Отримавши кредит ОСОБА_1 не виконував своїх зоболв"язань по кредитних договорах, а тому виникла заборгованість, яка становить 1 644 974, 82 доларів США.

Між ПАТ «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року, додаткова угода № 1 від 27 листопада 2015 року та договір про відступлення прави вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 02 грудня 2015 року, відповідно до яких Банк відступив право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, а також всіма іншими договорами забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, ТОВ «ФК «ПОЛІС».

Таким чином, позивач має намір скористатись правами кредитора та іпотекодержателя, наданими чинним законодавством та звернути стягнення на вищезазначене майно, що є предметом іпотеки.

Однак, згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо предмету іпотеки зареєстровано обтяження 02 листопада 2011 року на підставі заяви 9204 від 02 листопада 2011 року від Долинського РВ УМВС в Івано-Франківській області, вх. № 446/01-09 щодо предмету іпотеки : по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження 11794556 та по АДРЕСА_3, реєстраційний номер обтяження 11794613. Арешт накладено в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , який був притягнений до кримінальної відповідальності та відбув покарання за вчинення злочину.

Крім того, відносного предмета іпотеки за адресою по АДРЕСА_3 виявлено запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9296126 на підставі постанови про арешт майна боржника АА 282133, 30.11.2009 року ВДВС Болехівського міського управління юстиції.

Чинність записів про арешт в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які зареєстровані після реєстрації запису про іпотеку, обмежують права та законні інтереси позивача, як стягувача за кредитним договором та Іпотекодержателя предмета іпотеки, що виражається у неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки без зняття арешту з майна, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

24 січня 2020 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого засідання (т. 1, а.с.162- 167).

06 лютого 2020 року представник відповідача Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області подав відзив, в якому просить в задоволенні позову відмовити. При цьому зазначив, що їм не властиві функції щодо вчинення дій стосовно зняття арешту на майно, оскільки до 07.11.2015 ГУНП в Івано-Франківській області не мало жодного відношення до кримінального провадження та жодних процесуальних слідчих дій не приймав. Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області створено як юридичну особу публічного права та зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (07.11.2015), а тому останній не може відповідати за вчинення дій та зобов`язань інших юридичних осіб, а Долинський РВ УМВСУ в Івано-Франківській області згідно із Положенням про нього на момент провадження слідчих дій був самостійною юридичною особою. Також, ГУНП в області не властиві функції щодо вчинення дій стосовно зняття арешту на майно, а тому відсутні обов`язки і кошти щодо відшкодування сплаченого судового збору, оскільки вважає, що ГУНП в Івано-Франківській області не є належним відповідачем по даній справі (т.1, а.с.186-188).

19 лютого 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якому вважає, що позивач правомірно зазначив відповідача ГУ НП в Івано-Франківській області, оскільки в аналогічних випадках судами України із посиланням на те, що Долинський РВ УМВС України в Івано-Франківській області був структурним підрозділом відповідача, залучають ГУ НП в Івано-Франківській області як неналежного відповідача. (т. 1, а.с.247-248).

20 лютого 2020 року в порядку правонаступництва залучено в якості третьої особи Болехівський міський відділ державної виконавчої службиПівденно-західного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ) (т.2, а.с.4-6).

24 квітня 2020 року витребувано з Долинського районного суда Івано-Франківської області матеріали кримінальної справи № 1-56/2012, кримінальне провадження 1/0343/15/13 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчинені злочинів передбачених ч. ч. 2-4 ст. 190 КК України для огляду та дослідження в судовому засіданні (т.2, а.с.114).

08 травня 2020 року та 12 травня 2020 року представником позивача подано клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідачів - осіб, які мали статус потерпілих осіб у кримінальному провадженні №1-56/2012 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2-4 ст. 190 КК України(т.2, а.с.122-128).

12 травня 2020 року клопотання представника позивача задоволено та залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (т. 2, а.с.139-141).

09 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду (т. 2, а.с.205-206).

20 липня 2020 року визнано явку представника позивача обов`язковою (т.3, а.с.40 - 43).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав заяву про проведення розгляду справи без його участі (т.3, а.с.57).

Співвідповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, подала заяву про проведення розгляду справи без її участі (т.3, а.с.29).

Такі дії не суперечать вимогам ст. 211 ЦПК України, згідно якої учасники справи мають право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача ГУ НП в Івано-Франківській області, відповідач ОСОБА_1 , співвідповідачі ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце цього засідання повідомлені у встановленому законом порядку, зокрема відповідач ОСОБА_1 , співвідповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 2, а.с.209-210; 235-236, т.3 а.с.45-46). Відповідач ОСОБА_1 не подав відзив на позов.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

- відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

- відповідач не подав відзив;

- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи згоду представника позивача, суд, керуючись вимогами ст.280 ЦПК України, ухвалив про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислузавши вступне слово представника позивача, повно та всебічно з"ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною першою ст. 15, п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права чи інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

А способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Із змісту позовної заяви, матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є вимоги про звільнення нерухомого майна (предмета іпотеки) з- під арешту; предмет іпотеки складається з двох об`єктів нерухомого майна, один з яких розташований по АДРЕСА_2 , вартістю 166 305.00 грн., а другий за адресою АДРЕСА_3 , вартістю 580 345.00 грн.

Встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду № 19 (т.1, а.с.16-17).

На підставі та на виконання Генеральної угоди між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори:

-кредитний договір 1 за № 10.78-19/08-КЛ від 19.05.2008 р.;

-кредитний договір 2 за № 10.143-19/17-КЛ від 21.12.2007 р. (т.1, а. с. 18- 28).

В забезпечення виконання зобов`язань ПАТ «ВТБ БАНК» за Генеральною угодою та кредитними договорами було укладено договори іпотеки:

- договір іпотеки 1, посвідчений приватним нотаріусом Сколівського міського нотаріального округу Батлюк Ю.П., за реєстровим № 2188 від 25.12.2007 р., предметом іпотеки є: нерухоме майно - цілий цегляний адмінбудинок А-2, загальною площею 530, 7 кв. метрів; цілий цегляний склад Б, загальною площею 325,7 кв. метрів; цілий цегляний склад В, загальною площею 661, 6 кв. метрів; цілу цегляну прохідну Г, загальною площею 15, 6 кв. метрів, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а. с. 41-45);

- договір іпотеки 2, посвідчений приватним нотаріусом Долинського міського нотаріального округу Барабаш Р.С., за реєстровим № 4547 від 21.12.2007р., предметом іпотеки є: нерухоме майно - приміщення їдальні № 1 загальної площею 1025, 2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 37-40).

На підставі двох рішень Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2010 року встановлено, що за кредитним договором № 10.78-19/ 08-КЛ від 19 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_16 в солідарному порядку на користь ВАТ ВТБ Банк в особі відділення «Львівська регіональна дирекція 5 642 293 гривень 90 коп. заборгованість за кредитним договором та 1730 грн. судових витрат (т.3, а.с.137-141).

Також, за кредитним договором № 10.78-19/ 08-КЛ від 19 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_16 в солідарному порядку на користь ВАТ ВТБ Банк в особі відділення Львівська регіональна дирекція 2 247 885 гривень 35 коп. заборгованість за кредитним договором та 1730 грн. судових витрат (т.3, ст.142-147).

Згідно довідки та розрахунком заборгованості, які надані позивачем на підставі ухвали суду від 20 липня 2020 року заборгованість внаслідок не виконання ОСОБА_1 (позичальником) своїх зобов`язаннь за кредитними договорами становить 1 644 974, 82 доларів США, з них: за кредитним договором за № 10.78-19/08-КЛ від 19.05.2008 р. становить 509 168, 43 США (основний борг за кредитом - 250 000, 00 США, проценти -259 168, 43 США), а за кредитним договором за № 10.143-19/17-КЛ від 21.12.2007 р. становить 1 1 35 806, 39 США (основний борг за кредитом - 638 399,54 США, проценти - 497 406, 85 США)(т.3, а.с.136).

Між ПАТ «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року, додаткова угода №1 від 27 листопада 2015 року до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21 МБ від 18 листопада 2015 року та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 02 грудня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. № реєстру 2246, відповідно до яких Банк відступив право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, а також всіма іншими договорами забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, ТОВ «ФК «ПОЛІС» (т.1, а.с.95-110).

Судом встановлено, що внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» набуло статусу нового кредитора (стягувача) за договорами за № 10.78-19/08-КЛ від 19.05.2008 р. та за № 10.143-19/17-КЛ від 21.12.2007 р., згідно якого позичальником є ОСОБА_1 .

Згідно ст. 512 ЦК України, передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Таким чином, в силу ст.ст. 512, 514, 516 Цивільного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про іпотеку», позивач є кредитором за кредитними договором та договором іпотеки.

У статті 7 Закону України «Про іпотеку» (надалі - Закону про іпотеку) закріплена норма, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За правилами ч. 1 ст. 12 Закону про іпотеку, передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону про іпотеку, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Оскільки, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитними договорами та договорами іпотеки належним чином не виконанні, заборгованість не погашена, то у позивача виникає право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, щодо предмету іпотеки зареєстровано обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11794556, за адресою АДРЕСА_2 та арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11794613 за адресою АДРЕСА_3 (т.1, а.с.47-94).

Арешт накладено в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , котрий був притягнений до кримінальної відповідальності та відбув покарання за вчинення злочину.

На підставі ухвали суду від 24 квітня 2020 року оглянуті та дослідженні в судовому засіданні матеріали кримінальної справи №1-56/2012, кримінальне провадження 1/0343/15/13 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчинені злочинів передбачених ч. ч. 2-4 ст. 190 КК України, з яких вбачається, що 27 жовтня 2011 року на підставі постанови старшого слідчого Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області накладено арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 по кримінальній справі № 322850, а саме: нежиле приміщення реєстраційний номер 15437922, яке знаходиться по АДРЕСА_2 , та нежиле приміщення (їдальня №1) по АДРЕСА_3 (кримінальна справа №1-56/2012, провадження 1/0343/15/13 т.3, а.с.230-231).

Кримінальна справа, в рамках якої слідчим накладено арешт на майно ОСОБА_1 , уже розглянута судом, вирок суду набрав законної сили.

Так, 09 вересня 2013 року вироком Долинського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 виправдано за ч.2 ст. 190 КК України по епізодах відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , за ч.3 ст. 190 КК України по епізоду відносно ОСОБА_7 ; за ч.4 ст. 190 КК України по епізодах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за недоведеністю його участі у вчиненні даних злочинів. Виключено з обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 190 КК України по епізоду відносно ОСОБА_5 кваліфікуючу ознаку повторність.

Однак, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.190 та ч.3 ст.190 КК України та призначено остаточне покарання на підставі ст.70 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишено без розгляду, а в задоволенні цивільних позовів про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

Питання про скасування арешту майна, накладеного слідчим під час досудового розслідування по даній справі, судом не вирішувалося.

Отже, відпала необхідність у збереженні арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 , який був застосований постановою старшого слідчого Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області 27 жовтня 2011 року.

За змістом частини 4 статті 54 Закону «Про виконавче провадження», що у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 03.06.2016р. «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Частинами 1, 4 ст. 174 КПК України 2012 року, передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року.

Проте, постанова від 27 жовтня 2011 року про накладення арешту на майно винесена старшим слідчим Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області (т.3, а.с. 230-231) у межах кримінальної справи № 322850 на підставі статей 125, 126 КПК України 1960 року, які регулюють питання щодо обов`язку забезпечення цивільного позову і передбаченої законом (можливої) конфіскації майна не знята.

Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення старшим слідчим арешту на майно підозрюваного, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

А відтак, арешт на майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

У відповідності до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з вирішенням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу, передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Крім цього, позивач не є стороною кримінального провадження, та чинним на час накладення арешту кримінально-процесуальним законом не було наділене процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після накладення арешту, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення справи до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Судовий розгляд справи, в межах якої на майно накладено арешт, закінчено ухваленням судового рішення (вироку).

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.

З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку», зазначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Зокрема, ч.1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України «Про іпотеку».

При цьому, за змістом ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч.7 ст.3 Закону України «Про іпотеку», пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника».

Такий правовий висновок відповідає висновку зробленому в Постанові Верховного суду від 05.04.2018 року по справі № 910/9256/17.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 24.04.2019 (справа № 2-3392/11) дійшла висновку, що в разі, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року, спір щодо зняття арешту з майна є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зі змісту правового висновку, сформульованого Верховним Судом в постанові від 15.05.2019 (справа № 372/2904/17-ц), випливає, що із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Арешт майна у такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на не правомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26 цс13.

Статтею 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» розуміється як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Долинського районного суду Івано-Франківської області із клопотання в порядку виконання вироків. Однак, ухвалою суду від 18 грудня 2019 року відмолено в задоволені такого клопотання, вказавши, що позивачу необхідно звернутися для вирішення питання про зняття арешту з майна в порядку цивільного судочинства із відповідним позовом (т. 3, а.с.143-145).

Відповідно до Закону України «Про іпотеку», що наявність: 1) кредитного договору; 2) договору іпотеки; 3) іпотечного застереження; 4) невиконання основного зобов`язання; 4) підтвердженої заборгованості; 5) тривалість невиконання взятих на себе зобов`язань позичальником після відкриття виконавчого провадження, є підставою та юридичним складом для реалізації права іпотекодержателя шляхом визнання права власності за рахунок іпотечного застереження.

Так, стягнення за виконавчим документом не виконано, то відповідний арешт, накладений в рамках виконавчих проваджень, спрямованих на виконання такого виконавчого документа, також не знятий, а тому відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.

Таким чином, з урахування того, що із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Арешт майна у такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на не правомірне обмеження права позивача як іпотекодержателя нерухомого майна на звернення стягнення.

Верховний суд у аналогічних справах де іпотекодержателю для застосування способу звернення стягнення на предмет іпотеки перешкоджали у справі 359/5354/16 арешт у виконавчому провадження, у справі 457/1551/13 арешт в кримінальному проваджені дійшов висновку про те, що такі записи про обтяження порушують права іпотекодержателя та такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, відносно виявлено запису про арешт нерухомого майна (предмета іпотеки), реєстраційний номер обтяження 9296126, зареєстрований 30 листопада 2009 року, на підставі постанови про арешт майна боржника АА 282133, 30.11.2009р. ВДВС Болехівського міського управління юстиції, судом встановлено наступне.

З відповідді начальника Болехівського ВДВС Соловій В.Б. від 14 лютого 2020 року, повідомлено, що у відділі відсутня інформація з приводу підстав накладення арешту на нерухоме майно: реєстраційний номер обтяження 9 296126, який зареєстровано 30.11.2009, 15:37:42 реєстратором: «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України» відповідно постанови про арешт майна боржника АА 282133, 30.11.2009р. ВДВС Болехівського міського управління юстиції Дяків М.М., в зв`язку з тим, що матеріали виконавчого провадження знищено зі спливом терміну зберігання (т.1, а.с.231).

Однак, згідно з інформацією з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованою 13 січня 2020 у Реєстрі міститься запис № 9296126 про накладення арешту на нерухоме майно, об`єкт обтяження: невизначене майно, яке знаходиться за адресою по АДРЕСА_3 (т.1, а.с. 52).

Отже, у даному випадку має місце саме завершення виконавчого провадження. Проте, матеріали вказаного виконавчого провадження знищені за закінченням термінів зберігання, то ж Болехівський міський ВДВС не може скасувати арешт майна позивача.

Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом України «Про виконавче провадження» .

Статтею 1 наведеного Закону визначено, що виконавче провадження,виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 2 ст. 6 Конституції України, передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 38 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Суд встановив, що виконавче провадження завершено та матеріали його знищені, але накладений арешт не був знятий.

Слід зазначити, що накладення арешту на майно боржника є заходом забезпечення виконання судового рішення та збереження його є правомірним до виконання рішення суду. Однак, враховуючи, що виконавче провадження, в рамках якого такий арешт накладено, закінчено та знищене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно обрав спосіб захисту шляхом подання позову про зняття арешту, оскільки збереження останнього за відсутності підстав для цього є порушенням його права, як іпотекадержателя.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги №№ 19620/05, 41487/05, 17613/08 и 19316/08) від 05.03.2019, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Европейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право на мирне володіння майном).

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначені підстави для зняття арешту з майна боржника, де в ч. 5 вказано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під

арешту боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Як встановив суд, позивач на підставі договору іпотеки є іпотекодержателем предмету іпотеки та позбавлений можливості здійснити звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку через те, що на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження та розгляду кримінального провадження накладено арешт, тому це є підставою для зняття арешту із нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, оскільки іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки і таке право підлягає захисту в тому числі і шляхом зняття арешту з предмету іпотеки, накладеного в забезпечення виконання вимог інших кредиторів, які не є іпотекодержателями.

Окрім того, права та вимоги позивача, як іпотекодержателя, були зареєстровані за ним значно раніше, ніж накладено арешти, а тому право іпотекодержателя є пріоритетним відносно інших прав і ніяких перешкод у реалізації права позивача на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки не існує.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що збереження арештів на нерухоме майно позивача та записи про арешт у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обмежують права позивача (іпотекодержателя) щодо вільного розпорядження майном, а тому його право підлягає захисту шляхомзвільнити нерухоме майно (предмет іпотеки) з-під арешту та їх обтяжень записів про обтяження.

Отже, з`ясувавши права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, приймаючи до уваги, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення його прав та інтересів, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Суд погоджується з доводами представника Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області про те, що Управління не є належним відповідачем у цій справі, з огляду на наступне.

Належними відповідачами у справах за позовом про звільнення майна з-під арешту є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках особа, котрій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис та арешт майна проводився для забезпечення конфіскації, притягується відповідна державна податкова інспекція. А у випадках, коли майно не збереглося в натурі і відповідні податкові інспекції вже розпорядилися цим майном, то притягуються також відповідні органи Державного казначейства.

Відповідно до роз`яснень ВССУ в постанові № 5 від 30.06.2016 року «Про практику розгляду справ про звільнення майна з під арешту»: «Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття з ЗУ " Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року №2677-VI.

Аналогічний висновок міститься в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які в даному спорі становлять 4204,00 грн. (сплата судового збору при подачі позовної заяви) та підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 , з вини якого в зв"язку із заборгованістю по кредитних договорах, було здійснено арешт іпотечного майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 141, 258-259, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" до ОСОБА_1 , Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа Болехівський міський відділ державної виконавчої службиПівденно- західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Івано-Франківськ) про звільнення майна (предмета іпотеки) з- під арешту- задовольнити.

Звільнити нерухоме майно (предмет іпотеки) з-під арешту та зняти заборону відчуження з нерухомого майна, належного на праві власності громадянину ОСОБА_1 , що перебуває в іпотеці ТОВ «ФК «ПОЛІС» на підставі договору іпотеки від 25 грудня 2007 року та договору іпотеки від 21 грудня 2007 року, шляхом виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про обтяження, а саме:

- реєстраційний номер обтяження 11794613, зареєстрований 02 листопада 2011 року, щодо нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- реєстраційний номер обтяження 11794556, зареєстрований 02 листопада 2011 року, щодо нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , які накладені на підставі заяви 9204 від 02 листопада 2011 року від Долинського РВ УМВС в Івано-Франківській області, вх. № 446/01-09.

Звільнити нерухоме майно (предмет іпотеки) з-під арешту та зняти заборону відчуження з нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , належного на праві власності громадянину ОСОБА_1 , що перебуває в іпотеці ТОВ «ФК «ПОЛІС», на підставі Договору іпотеки від 25.12.2007 року та Договору іпотеки від 21.12.2007 року, шляхом виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 9296126, зареєстрований 30.11.2009р. на підставі постанови про арешт майна боржника АА 282133, 30.11.2009р. ВДВС Болехівського міського управління юстиції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" 4204 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Болехівський міський суд.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування та ім`я сторін, їх місцезнаходження та проживання :

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" - місце знаходження вул. Шовковична, буд. 42-44 офіс, 13-В м. Київ, код ЄДРПОУ 38994463.

Відповідачі:

ОСОБА_1 - ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_4 .

Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області - місце знаходження вул. Академіка Сахарова, 15 м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 40108798.

ОСОБА_2 - АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3 - місце проживання АДРЕСА_13.

ОСОБА_4 - місце проживання АДРЕСА_14.

ОСОБА_5 -місце проживання АДРЕСА_14.

ОСОБА_6 - місце проживання АДРЕСА_6 .

ОСОБА_7 - місце проживання АДРЕСА_15.

ОСОБА_8 - місце проживання АДРЕСА_7 .

ОСОБА_9 - місце проживання АДРЕСА_8 .

ОСОБА_10 - місце проживання АДРЕСА_9 .

ОСОБА_11 - місце проживання АДРЕСА_10 .

ОСОБА_12 - місце проживання АДРЕСА_16.

ОСОБА_13 - місце проживання АДРЕСА_11 .

ОСОБА_14 - місце проживання АДРЕСА_17.

ОСОБА_15 - місце проживання АДРЕСА_12 .

Третя особа:

Болехівський міський відділ Державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) - місце знаходження вул. Д. Галицького, 47, м. Болехів Івано-Франківської області, код ЄДРПУ 34505063.

Дата складання повного тексту рішення 25 серпня 2020 року.

Суддя Головенко О.С.